Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Жукової Л.В. (доповідач) Суддів: Панової І.Ю., Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпром" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 у справі № 904/7736/15 господарського суду Дніпропетровської області за заявою регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області до боржника приватного акціонерного товариства " Золотий Колос "про визнання банкрутом за участю представників сторін: ПрАТ " Золотий Колос " - Якубук М.В.

У провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/7736/15 про банкрутство приватного акціонерного товариства "ЗОЛОТИЙ КОЛОС".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2016 у даній справі (суддя Полєв Д.М.) грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпром" до приватного акціонерного товариства "Золотий Колос" в розмірі 6330184,04 грн. (з яких 6327748,04 грн. основний борг, 2 436 грн. - судовий збір) - відхилено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 (головуючий суддя: Кузнецов В.О., судді: Науменко І.М., Вечірко І.О.) у задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпром" відмовлено. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2016 у справі №904/7736/15 залишено без змін.

У своїй касаційній скарзі ТОВ "Поліпром" просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2016, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.03.2016, прийняти нове рішення, яким визнати та включити до реєстру вимог кредиторів боржника грошові вимоги ТОВ "Поліпром" в розмірі 6330184,04 грн. та розподілити судові витрати, пославшись на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 1, ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Далі -Закон), ст. ст. 11, 509, 526, 626, 628 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 84, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Положеннями ст. 25 Закону про банкрутство передбачено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

У силу ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогам, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, одночасно з заявою про грошові вимоги до боржника зобов'язані подати до господарського суду документи, що їх підтверджують.

Згідно з частиною 1 статті 33, частиною 2 статті 34 та частиною 2 статті 36 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2015 порушено провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Золотий колос", введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Моісєєва Ю.В.

29.09.2015 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено оголошення за номером №23312 про порушення провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Золотий колос".

23.10.2015 до господарського суду надійшла заява ТОВ "Поліпром" з грошовими вимогами до боржника в розмірі 6330184,04 грн. (6327748,04 грн. сума основного боргу, 2436 грн. судовий збір), яка обґрунтована тим, що ПрАТ "Золотий колос", в порушення умов договору комісії №350/18-07 від 01.10.2007, не виконав взятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим у боржника перед ТОВ "Поліпром" виникло кредиторське зобов'язання.

Так, 01.10.2007 між ТОВ "Поліпром" (комітент) та ПрАТ "Золотий колос" (комісіонер) укладено договір комісії №350/18-07, за умовами якого комітент доручив, а комісіонер прийняв на себе зобов'язання здійснити правочини щодо придбання товарів від свого імені за рахунок та на користь комітента.

Згідно п.п. 3.1., 3.2. договору найменування, кількість, ціна та строки поставки товару зазначаються сторонами у додаткових угодах до договору комісії.

Додатковими угодами № 1-7, сторони визначили найменування, кількість та ціну товару, який має придбати боржник на користь кредитора.

Додатковою угодою №8 від 30.09.2010 сторони погодили автоматичну пролонгацію строку дії договору за відсутності заяви однієї із сторін.

Відповідно до п.п "д".4.2 договору в разі неможливості виконання своїх зобов'язань комісіонер повертає отримані кошти в розмірі невиконаних зобов'язань по даному договору на розрахунковий рахунок комітента протягом 5-ти банківських днів після отримання письмової вимоги комітента.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що, у матеріалах справи відсутні будь-які заяви сторін про припинення договору або перегляд його умов, а тому станом на дату розгляду справи у суді першої інстанції наведений договір є дійсним та обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Слід відзначити, що судами правильно встановлено, що між сторонами укладено договір комісії, який за своєю правовою природою є речово-правовим, та не породжує між сторонами грошових зобов'язань в момент його укладання. Якщо сторонами передбачено умови (підстави) заміни речово-правових вимог на грошові, то грошові вимоги виникають за настання таких умов (підстав), а не в момент укладення самого договору.

Судами встановлено, що ТОВ "Поліпром" не подано доказів пред'явлення вимоги боржнику на повернення отриманих коштів в розмірі невиконаних зобов'язань по договору комісії №350/18-07 від 01.10.2007, отже, не надано доказів які б свідчили про виникнення боржника грошових зобов'язань за договором комісії до порушення провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, ТОВ "Поліпром" надано суду першої інстанції копію додаткової угоди від 31.01.2011 до договору комісії №350/18-07 від 01.10.2007, із якої вбачається, що сторони погодили повернення боржником 6 331 878,04 грн. (отримані Комісіонером від Комітента) ТОВ "Поліпром" у строк до 31.12.2013.

В пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) роз'яснено, що подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності). Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Ухвалами господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2015 та 24.12.2015 у даній справі, суд зобов'язував кредитора надати оригінал додаткової угоди від 31.01.2011 до договору комісії №350/18-07 від 01.10.2007, вимоги яких ТОВ"Поліпром" не виконано.

Разом з тим, судом другої інстанції відхилено доводи ТОВ "Поліпром" щодо надання в судовому засіданні першої інстанції, його представником для огляду оригіналу додаткової угоди від 31.01.2011 до Договору комісії №350/18-07 від 01.10.2007, який оглянутий судом та повернутий представнику кредитора, враховуючи те, що з протоколу судового засідання від 10.12.2015 не вбачається, що представником ТОВ "Поліпром" було надано суду для огляду зазначені документи.

При цьому, матеріали справи не містять, а ТОВ "Поліпром" не надано доказів подання письмових зауважень з приводу допущених у протоколі від 10.12.2015 розбіжностей.

Відповідно до положень ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Врахувавши положення наведеної норми та встановивши, що в матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство, суд першої, висновок якого підтримав апеляційний господарський суд відхилив конкурсні грошові вимоги ТОВ "Поліпром" в розмірі 6 330 184,04 грн..

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні та включенні до реєстру вимог кредиторів боржника грошових вимог ТОВ "Поліпром" на суму 32 153 444, 92 грн., що виникли з Договору комісії №350/18-07 від 01.10.2007 з огляду на таке.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, якщо сторонами передбачено укладення договору (правочину), який є за своєю правовою природою речово-правовим, то він не породжує між сторонами грошових зобов'язань. З іншого боку, якщо сторонами передбачено умови (підстави) заміни речово-правових вимог на грошові, то грошові вимоги виникають за настання таких умов (підстав), а не в момент укладення самого договору (правочину).

Відтак, встановивши обставини укладення договору комісії, згідно якого боржник до моменту порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язувався придбати та передати кредитору певне майно, суди дійшли вірного висновку, що такі зобов'язання були речовими та не могли бути конкурсними, оскільки до реєстру конкурсних вимог кредиторів включаються тільки грошові вимоги.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Доводи ТОВ "Поліпром" у касаційній скарзі не спростовують правильних висновків суду другої інстанції, що викладені у оскаржуваній постанові, фактично зводяться до переконання колегії суддів переоцінити обставини справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2016 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 у справі №904/7736/15 відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпром" залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 у справі № 904/7736/15 залишити без змін.