Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кочерової Н.О. (доповідач), суддів Мележик Н.І., Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.01.2016 у справі № 904/5337/15 господарського суду Дніпропетровської області за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дніпроінмед" про відшкодування шкоди в сумі 17 074,12 грн за участю представників сторін:

від позивача: Галіч Ж.В., дов. від 20.05.2015

від відповідача: не з'явилися

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулося до господарського суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дніпроінмед" про відшкодування шкоди в сумі 17 074,12 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що виплативши своєму страхувальнику відповідно до договору добровільного страхування транспортного засобу № 1745836 від 01.03.2013 страхове відшкодування, він набув на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право зворотної вимоги до відповідальної за заподіяний збиток особи, якою є відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у вчиненні ДТП особи, та який зобов'язаний відповідно до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) відшкодувати позивачу понесені збитки в повному розмірі призначеного до виплати страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2015 (суддя Панна С.П.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Місцевий господарський суд виходив з того, що розмір заявлених позовних вимог є недоведеним, оскільки виплачена позивачем сума страхового відшкодування була меншою, ніж заявлена до стягнення сума позовних вимог. Суд також дійшов до висновку про те, що вина страхувальника відповідача у вчиненні ДТП є недоведеною, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідний вирок у кримінальній справі чи постанова у справі про адміністративне правопорушення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.01.2016 (склад колегії суддів: Дармін М.О. - головуючий, Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.) апеляційну скаргу ПАТ "НАСК "Оранта" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2015 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 01.03.2013 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (страховик, позивач) та ОСОБА_7 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № 745836, за умовами якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (тз) - Daewoo Lanos, д.р.н. НОМЕР_1. Строк дії договору згідно з п. 1.11.: з 02.03.2013 по 01.03.2014.

Відповідно до п. 2.2. договору страховик зобов'язався у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку і на умовах, визначених даним договором, а страхувальник зобов'язався сплатити страховий платіж у визначений цим договором строк та виконувати інші умови договору.

Згідно з пп. 4.1.1.1. п. 4.1. договору до страхових ризиків віднесено в тому числі пошкодження або повна загибель застрахованого транспортного засобу, його складових частин та застрахованого додаткового обладнання внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди.

07.04.2013 в м. Харкові на перехресті вулиць Сумська та Маяковського сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Skoda Октавія, д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, та застрахованого позивачем автомобіля Daewoo Lanos, д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_9, в результаті якої було, зокрема, пошкоджено застрахований позивачем автомобіль Daewoo Lanos.

08.04.2013 страхувальник - ОСОБА_7 звернувся до ПАТ "НАСК "Оранта" із заявою про страхову виплату.

Відповідно до експертного дослідження НОМЕР_1-18.04/2 від 18.04.2013, складеного спеціалістом ТОВ "Гарант-Асістанс", який відповідно до Сертифікату ФДМУ № 12231/11 від 22.07.2011 є суб'єктом оціночної діяльності, матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля Daewoo Lanos, д.р.н. НОМЕР_1, в результаті пошкодження автомобіля склав 30 588,70 грн.

Зазначена вище ДТП відповідно до умов договору страхування транспортного засобу № 745836 від 01.03.2013 та норм чинного законодавства України, була визнана позивачем страховим випадком, про що 10.07.2013 складено страховий акт № СТО-13-4776/1, відповідно до якого розмір страхового відшкодування, що підлягав виплаті страхувальнику, склав 17 584,12 грн.

На виконання умов вказаного договору страхування, на підставі заяви страхувальника ОСОБА_7 про виплату страхового відшкодування та страхового акту № СТО-13-4776/1 від 10.07.2013 позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування в сумі 14 971,42 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 71098 від 24.10.2013 на суму 42 273,78 грн та реєстром одержувачів сум відшкодувань за рахунок коштів ПАТ "НАСК "Оранта".

Після виплати своєму страхувальнику страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності особи, винної у вчиненні 07.04.2013 ДТП, - ОСОБА_8, із заявою № 09-06-06/23126 від 08.12.2014 на виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 17 584,12 грн.

Однак, відповідач відповіді на заяву не надав, страхове відшкодування в порядку регресу позивачу не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом до відповідача у даній справі про стягнення з останнього страхового відшкодування у розмірі 17 074,12 грн (за вирахуванням від суми призначеного до виплати страхового відшкодування (17 584,12 грн) суми франшизи (510,00 грн), передбаченої полісом відповідача № АС/1579208).

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, після виплати позивачем страхового відшкодування за шкоду, завдану внаслідок ДТП застрахованому автомобілю Daewoo Lanos, д.р.н. НОМЕР_1, до позивача перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем, останній станом на дату виникнення ДТП - 07.04.2013 був страховиком цивільно-правової відповідальності ОСОБА_8 - водія автомобіля Skoda Октавія, д.р.н. НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації ним автомобіля марки Skoda Октавія, д.р.н. НОМЕР_2, згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № АС/1579208.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Суди попередніх інстанцій при вирішення спору у даній справі прийшли до висновку про те, що вина страхувальника відповідача - ОСОБА_8 у вчиненні 07.04.2013 ДТП є недоведеною, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідний вирок у кримінальній справі чи постанова у справі про адміністративне правопорушення.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними та такими, що зроблені без належного з'ясування всіх обставин справи та без надання об'єктивної оцінки наявним у справі доказам, з огляду на наступне.

В обґрунтування наявності вини водія автомобіля Skoda Октавія, д.р.н. НОМЕР_2, - ОСОБА_8 у спричиненні 07.04.2013 ДТП позивач послався на постанову про закриття кримінального провадження від 14.06.2013.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. (ч. 1 ст. 36 ГПК України).

Відповідно до вимог чинного законодавства України вирок суду у кримінальній справі за ст. 286 КК України або постанова у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП дійсно є доказом вини особи у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Однак, колегія суддів вважає, що судові рішення про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності не є виключними доказами наявності вини учасника ДТП, як безпідставно зазначили суди попередніх інстанцій, оскільки відсутність таких судових рішень може бути обумовлена різними обставинами, наприклад у зв'язку з оформленням ДТП її учасниками шляхом складання європротоколу, з огляду на закінчення строків накладення адміністративного стягнення або закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального злочину тощо.

Слід зазначити, що відмова у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у господарській справі разом з іншими доказами у справі у порядку, передбаченому ГПК України (1798-12) , зокрема на предмет того, чи встановлено в них факт вини особи.

Вказана позиція відповідає висновкам Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеним в абз. 4 ч. 4 постанови Пленуму № 4 від 01.03.2013 (v0004740-13) "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки".

Однак, наведеного не було враховано судами попередніх інстанцій, у зв'язку з чим суди безпідставно не надали належної оцінки наявній в матеріалах справи постанові слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУ МВС України і Харківській області про закриття кримінального провадження від 14.06.2013, наданій позивачем в якості як доказу існування вини учасника ДТП - ОСОБА_8

Суди не проаналізували текст описової частини вказаної постанови на предмет встановлених в ній обставин щодо порушення ОСОБА_8 07.04.2013 під час ДТП пунктів 1.5., 10.1. Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , тобто обставин вини ОСОБА_8 у вчиненні ДТП

Крім того, відповідно до п. 36.4. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З огляду на викладене, страховик цивільно-правової відповідальності особи, винної у вчиненні ДТП, в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" має відшкодувати страховику за договором майнового страхування, який сплатив страхове відшкодування своєму страхувальнику - потерпілому внаслідок ДТП, збитки, понесені останнім у зв'язку з виплатою страхового відшкодування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, виплачена позивачем за договором майнового страхування своєму страхувальнику сума страхового відшкодування була меншою, ніж сума заявлених до стягнення у даній справі збитків, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про недоведеність розміру заявлених позовних вимог.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним з огляду на таке.

Відповідно до страхового акту № СТО-13-4776/1 від 10.07.2013 загальна сума нарахованого позивачем до виплати страхового відшкодування склала 17 584,12 грн. При цьому, виплачено позивачем було 14 471,42 грн.

За твердженням позивача, зменшення вказаної суми страхового відшкодування відбулось внаслідок утримання позивачем з нарахованої до виплати суми страхового відшкодування (17 584,12 грн) суми несплаченого страхового платежу (2 612,70 грн), який страхувальник мав сплатити за умовами договору добровільного страхування на момент настання страхового випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про страхування" страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Однак, суди попередніх інстанцій не перевірили вказані твердження позивача та у зв'язку з цим не надали належну оцінку наявній в матеріалах справи заяві страхувальника позивача - ОСОБА_7 про утримання несплаченої ним частини страхового платежу з суми призначеного до виплати страхового відшкодування (а.с. 18).

Не дослідили суди належним чином і складені позивачем розрахунок страхового відшкодування від 10.07.2013 та страховий акт № СТО-13-4776/1 від 10.07.2013, в яких зазначено суму страхового платежу, який підлягає утриманню.

Слід зазначити, що утримання позивачем суми обов'язкового страхового платежу, який йому має сплатити страхувальник, з суми призначеного до виплати страхувальнику страхового відшкодування є фактично взаємозаліком однорідних грошових вимог між сторонами договору та не спричиняє зменшення визначеної страховиком суми страхового відшкодування.

Не перевірили суди також і правильності проведеного позивачем розрахунку суми страхового відшкодування та безпідставно не надали належної оцінки висновку експертного дослідження НОМЕР_1-18.04/2 від 18.04.2013. При цьому, місцевий господарський суд не взяв до уваги вказаний висновок з огляду на те, що його було складено особою, яка не є оцінювачем з підтвердженням кваліфікації останнього. Однак, суд не врахував того, що висновок був складений спеціалістом ТОВ "Гарант-Асістанс", а товариство відповідно до Сертифікату ФДМЦ № 12231/11 від 22.07.2011 є суб'єктом оціночної діяльності, та проведені дослідження і висновок були перевірені начальником ТОВ "Гарант-Асістанс", який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ№ 6363 від 04.10.2008, видане ФДМУ.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів в порушення ст. 43 ГПК України було неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушено та невірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 111-7 ГПК України). Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняття відповідного рішення у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.01.2016 у справі № 904/5337/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Н. Мележик

В. Саранюк