Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. за участю представників: позивача Дашкевич О.І. - представн. дов. від 22.09.2015; відповідача Гуляєва Ж.О. - представн. дов. від 06.01.2016; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі № 910/25269/15 Господарського суду міста Києва за позовом Виробничо-комерційної фірми "Комета" ЛТД Товариство з обмеженою відповідальністю до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 4805993,09 грн.

Виробничо-комерційна фірма "Комета" ЛТД Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" 4805993,09 грн. (в тому числі 2977978,88 грн. боргу, 777847,97 грн. пені, 988308,12 грн. інфляційних втрат, 61858,12 грн. 3% річних) в зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт, посилаючись на приписи статей 218, 231, частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, статті 526, 530, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов послався на порушення позивачем обумовлених договором строків виконання робіт, завищення вартості виконаних робіт, невірно визначений період нарахування пені, інфляційних сум та річних, заявив про відсутність своєї вини у несвоєчасних розрахунках, враховуючи нормативно встановлений порядок перерахування коштів залізницею, що є підставою для звільнення залізниці від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2015 (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 2977978,88 грн. боргу, 771089,81 грн. пені, 988308,12 грн. інфляційних втрат, 61858,12 грн. 3% річних, а також судовий збір у розмірі 71988,52 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (судді: Синиця О.Ф. - головуючий, Зеленін В.О., Баранець О.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийнявши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме статей 549, 614, 625 Цивільного кодексу України, статей 4- 7, 43, 84, 104 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке: суди не врахували відсутність вини залізниці у невиконанні зобов'язання у розумінні статті 614 Цивільного кодексу України, з огляду на що також безпідставно застосовані положення статей 549, 625 Цивільного кодексу України; у судових рішеннях не наведено мотиви, якими керувалися суди, приймаючи рішення, не взято до уваги докази та пояснення, надані залізницею; суд апеляційної інстанції не врахував наявність передбачених процесуальним законодавством підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, усно в судовому засіданні представник заперечив проти її доводів, посилаючись, зокрема, на передбачений сторонами в договорі порядок розрахунків.

Представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 19.09.2011 Виробничо-комерційна фірма "Комета" ЛТД Товариство з обмеженою відповідальністю (підрядник-позивач) та Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (замовник-відповідач) укладено договір підряду № ПЗ/Л-112475-НЮ, за умовами якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати у встановлений строк роботи по улаштуванню навісів над пасажирською низькою проміжною платформою № 2 вокзалу на станції Вінниця, а замовник зобов'язується надати підрядникові фронт робіт, прийняти та оплатити виконані роботи (пункт 1.1), загальна сума договору складає 29356334,26 грн. (пункт 3.1).

Відповідно до пункту 4.3 договору розрахунки між підрядником і замовником проводяться протягом 20 банківських днів з дати підписання акта приймання виконаних підрядних робіт. Пунктом 7.3. договору сторони обумовили відповідальність у вигляді пені за невиконання зобов'язання.

Суди також встановили, що за змістом довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2014 та актів № 1, № 2 приймання виконаних будівельних робіт (без обладнання) за листопад 2014 року, підписаних сторонами 27.11.2014 на суму 1947033,55 грн., довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2014 року та акта приймання виконаних будівельних робіт (без обладнання) за грудень 2014 року, підписаних сторонами 30.12.2014 на суму 1055407,80 грн., позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 3002441,35 грн.

31.07.2015 згідно з довідкою Державної фінансової інспекції у Вінницькій області № 06-13/22-з від 29.07.2015 сторонами складено та підписано скориговану довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат на суму 24462,55 грн., в результаті чого загальна сума виконаних позивачем робіт склала 2977978,80 грн.

Відповідач не розрахувався за виконані позивачем роботи, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав, що відповідач порушив обумовлені договором порядок та строки розрахунків, належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості не спростував, доказів погашення її в добровільному порядку не надав, що є підставою для захисту порушеного права позивача з застосуванням обумовленої договором відповідальності та приписів статті 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, місцевий господарський суд врахував заперечення відповідача, здійснивши перерахунок пені, інфляції та річних та визначивши їх розмір з врахуванням суми завищення вартості виконаних робіт, фактично належних до сплати сум та в межах позовних вимог.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції також зазначив, що надане відповідачем на стадії апеляції платіжне доручення від 29.12.2015 № 26 як доказ сплати основного боргу в сумі 2977978,80 грн, не може бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, прийнятого 19.11.2015, а підлягає врахуванню в межах виконавчого провадження; наказ, на який посилається відповідач, не може бути підставою для непроведення розрахунків з позивачем за укладеним договором, строки та порядок яких з'ясовані місцевим господарським судом, порушення позивачем умов договору в частині строків виконання робіт, не є підставою для звільнення від оплати будівельних робіт, прийнятих належним чином без жодних зауважень.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, за статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами спору склалися опосередковані договором правовідносини підряду, за змістом яких відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За статтею 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Суди встановили, а відповідач не заперечує прийняття виконаних позивачем робіт без зауважень.

За приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також зобов'язаний сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди попередніх інстанцій з'ясували наявність простроченого грошового зобов'язання та застосували до боржника відповідальність, встановлену договором та законом, виходячи з розміру заборгованості, яку скаржник не оспорює.

Розглядаючи доводи скаржника щодо порушення судами положень статті 614 Цивільного кодексу України, судова колегія відзначає, що за вказаною статтею особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Тобто, даною статтею Цивільного кодексу України (435-15) встановлено загальне правило, за яким боржник несе відповідальність за порушення зобов'язання за наявності його вини. Випадки, в яких боржник взагалі не несе відповідальності, визначені, зокрема, статтею 617 Цивільного кодексу України, статтею 218 Господарського кодексу України, та пов'язані з невиконанням зобов'язання через випадок чи непереборну силу, тощо.

Натомість, визначення наявності чи відсутності вини боржника в розумінні статі 614 Цивільного кодексу України (435-15) здійснюється саме через доведення боржником та з'ясування судом тих обставин, що боржником було вжито всіх залежних від нього заходів для виконання зобов'язання.

Водночас частиною 1 статі 625 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено виняток зі загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, а саме, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України є спеціальною відносно до статті 614 Цивільного кодексу України, а господарські суди вірно застосували її у спірних правовідносинах.

Також судова колегія погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що визначення порядку та строку розрахунків у спірних правовідносинах повинно відбуватися саме відповідно до умов укладеного договору, який є обов'язковим для сторін в силу приписів статті 629 Цивільного кодексу України.

Зі змісту судових рішень вбачається, що місцевий господарський суд врахував доводи відповідача щодо фактичного розміру зобов'язання, здійснивши перерахунок пені; суд апеляційної інстанції розглянув та мотивовано відхилив доводи відповідача щодо здійсненої ним оплати та порушень строків виконання зобов'язання зі сторони позивача, що спростовує доводи касаційної скарги про викладення судами доводів та доказів лише однієї зі сторін.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, відповідно до положень статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, проаналізували належним чином спірні правовідносини, зміст прав та зобов'язань сторін відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства, надали оцінку наявним у справі доказам, дійшовши законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позовних вимог; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі №910/25269/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2015 залишити без змін.