906/1599/15 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу - 16.03.2016 Прийняття

головуючого судді Сибіги О.М., суддів Божок В.С., Костенко Т.Ф. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року у справі господарського суду Житомирської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства "Малинтеплоенерго", м. Малин, Житомирська обл. про стягнення 1 865 841, 96 грн.

за участю представників

позивача: Саранюк В.М.,

відповідача: Івашкевич О.Г.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до комунального підприємства "Малинтеплоенерго" (далі за текстом - КП "Малинтеплоенерго") про стягнення 1 033 887, 71 грн. основного боргу, 178 755, 62 грн. пені, 37 108, 49 грн. 3 % річних та 616 090, 14 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 01.12.2015 року залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року позов задоволено частково: зменшено розмір пені на 50 % із суми пені 177 445, 08 грн. до суми 88 722, 54 грн.; присуджено до стягнення з КП "Малинтеплоенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 1 033 887, 71 грн. основного боргу, 88 722, 54 грн. пені, 542 925, 58 грн. інфляційних втрат, 37 081, 86 грн. 3 % річних; відмовлено у стягненні 90 033, 08 грн. пені, 26, 62 грн. 3 % річних з простроченої суми та 73 164, 56 грн. інфляційних втрат.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що виходячи з правових приписів та умов Договору вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 033 887, 71 грн. основного боргу за поставлений газ за період січня - квітня 2014 року та жовтня - грудня 2014 року, 542 925, 58 грн. інфляційних втрат та 37 081, 86 грн. 3 % річних (після здійснення перерахунку судами) є законними і обґрунтованими та такими, що правомірно підлягають частковому задоволенню, в той же час заявлена до стягнення сума пені у розмірі 178 755, 62 грн. є великою порівняно із наслідками вчиненого відповідачем порушення, а тому беручи до уваги об'єктивно встановлені обставини справи, враховуючи скрутне фінансове становище КП "Малинтеплоенерго", яке здійснює свою діяльність в інтересах територіальної громади, заборгованість по підприємству та збитки за 2014 рік, а також з урахуванням матеріальних інтересів сторін та їх фінансового стану необхідно зменшити розмір нарахованої пені на 50 % і стягнути пеню в сумі 88 722, 54 грн.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 01.12.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року в частині відмови у стягненні 88 727, 51 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог, в іншій частині просить судові акти попередніх інстанцій залишити без змін.

КП "Малинтеплоенерго" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Житомирської області від 01.12.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року в частині відмови у стягненні 88 727, 51 грн. пені - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.01.2014 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Малинтеплоенерго" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 980/14-КП-10 (далі за текстом - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1 умов цього Договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014 року і діє в частині поставки газу до 31.12.2014 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).

В подальшому сторонами укладені Додаткові угоди № № 1, 2, 3, 4, 5, 6 до Договору, якими вносилися зміни до п. 5.2 Договору № 980/14-КП-10 щодо ціни газу.

На виконання умов Договору купівлі-продажу позивач протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2014 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 1 097 671, 37 грн., що підтверджується складеними та підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленого газу виконав лише частково, сплативши 63 783, 66 грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 1 033 887, 71 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду і просив також стягнути 178 755, 62 грн. пені, 37 108, 49 грн. 3 % річних та 616 090, 14 грн. інфляційних втрат.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання умов договору купівлі-продажу природного газу, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) .

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України, зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на встановлені судами обставини справи та вищезазначені правові приписи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 033 887, 71 грн. основного боргу за поставлений газ за період січня - квітня 2014 року та жовтня - грудня 2014 року, 542 925, 58 грн. інфляційних втрат та 37 081, 86 грн. 3 % річних (після здійснення перерахунку судами), оскільки такі вимоги є законними і обґрунтованими.

В даній частині судові акти попередніх інстанцій касатором не оскаржуються.

З приводу зменшення господарськими судами попередніх інстанцій розміру пені на 50 % колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в обгрунтування клопотання про зменшення розміру пені на 50 % КП "Малинтеплоенерго" посилається на те, що є унітарним комунальним підприємством Малинської міської ради. Основним видом економічної діяльності відповідача за КВЕ/Д-2010 є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Відповідно до положень статуту КП "Малинтеплоенерго" засноване на власності територіальної громади міста Малина і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Метою діяльності підприємства є забезпечення населення, підприємств і установ в комунальних та побутових послугах з теплопостачання та гарячого водопостачання.

Відповідно до статуту КП "Малинтеплоенерго" метою його діяльності є також отримання прибутку, визначення порядку використання якого належить до повноважень Малинської міської ради в особі її виконавчого комітету. Зокрема, згідно п. 6.6 статуту з балансового прибутку підприємства сплачуються, зокрема, передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Порядок розподілу і використання прибутку та покриття збитків погоджується з міською радою.

За даними звіту про фінансові результати за 2014 рік КП "Малинтеплоенерго" отримало збитки в розмірі 4, 286 млн. грн. за 2013 рік та 2, 05 млн. грн. за 2014 рік. Крім того, 18.05.2015 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області при здійсненні примусового виконання зведеного виконавчого провадження № 35023383 накладено арешт на грошові кошти боржника КП "Малинтеплоенерго" в загальному розмірі 9 988 205, 45 грн. Згідно розрахунку обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на теплову енергію станом на 1 квартал 2015 року її розмір становить 1 144 635, 20 грн.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання покупцем грошових зобов'язань встановлена в п. 7.2 укладеного сторонами Договору № 980/14-КП-10 від 24.01.2014 року.

Господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір в частині заявленої до стягнення пені та перевіривши її розрахунок, дійшли вірних висновків про правомірне нарахування пені в розмірі 177 445, 08 грн., а в решті вимог на суму 1 310, 54 грн. відмовлено у зв'язку з невірним обрахуванням вказаних сум позивачем.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим в п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 (v0018600-11) вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій взято до уваги, що боржник, здійснює господарську діяльність в інтересах територіальної громади міста Малина попри економічно необґрунтований розмір його витрат на виробництво послуг з теплопостачання та відсутність своєчасно наданих державних субвенцій на покриття різниці в тарифах. Зазначені обставини оцінені судами як поважні при визначенні ступеню вини відповідача у неможливості своєчасного виконання грошових зобов'язань перед позивачем.

Крім того, судами попередніх інстанцій правомірно враховано також матеріальні інтереси позивача та його фінансовий стан.

Як свідчать матеріали справи, позивач зазначав, що через встановлення державою тарифів на газ для населення, що є економічно необґрунтованими та нижчими за собівартість НАК "Нафтогаз України" зазнає значних збитків, поставляючи підприємствам, що виробляють теплову енергію для населення; за 6 місяців 2015 року отримано збитків на загальну суму 9 934 804 тис. грн. Компанія перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані, збиток позивача за звітний період - 4 468 389 тис. грн., прибуток - 0 грн. Згідно балансу станом на 30.06.2015 року довгострокова кредиторська заборгованість перед банками становить 43 387 681 тис. грн., що значно збільшилася у порівнянні з 2014 роком - 26 188 307 тис. грн. Через несанкціонований відбір природного газу на території проведення антитерористичної операції, визначений Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення АТО" № 1669 від 02.09.2014 року отримано збитків у розмірі 1 431 624 тис. грн.

При цьому, 25.11.2015 на офіційному сайті НАК "Нафтогаз України" було оприлюднено перевірену аудиторами фінансову звітність компанії як окремої юридичної особи за 9 місяців 2015 року, відповідно до якої за 9 місяців 2015 року НАК "Нафтогаз України" отримало прибуток в розмірі 0, 2 млрд. грн. порівняно зі збитком в 42, 2 млрд. грн. за аналогічний період минулого року.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно скористався своїм правом згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України і зменшив розмір пені на 50 % до суми 88 722, 54 грн. у зв'язку з наявністю передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України підстав для зменшення розміру пені.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи НАК "Нафтогаз України", викладені в касаційній скарзі, про те, що судами не враховано його майновий стан при задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки такі доводи скаржника відносно його майнового статусу жодною мірою не впливають на оцінку обгрунтованості зменшення розміру пені на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, а зменшення розміру пені на 50 % свідчить саме про врахування судами майнового статусу позивача.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи ПАТ "НАК "Нафтогаз України", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних та обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій і вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.