Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: Гануля І.М., дов. № 01 від 04.01.2016 р.; від відповідача: Примак К.В., дов. № 348/03 від 04.02.2016 р.; від третьої особи: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 р. у справі господарського суду № 910/25237/14 міста Києва за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" третя особа Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про стягнення 923,24 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2015 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 р. у справі № 910/25237/14, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.02.2016 р. задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 23.02.2016 р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання позивача про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжив строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відклав розгляд касаційної скарги.

26.02.2016 р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання від позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Тернопільської області.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.02.2016 р. задоволено вищезазначене клопотання в порядку приписів ст. 74-1 ГПК України.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 15.03.2016 р. були присутні представники позивача та відповідача. Третя особа уповноваженого представника не направила. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19.03.2013 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Тернопільській області (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (орендар) укладений договір оренди нерухомого майна № 860, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину кладової поз. 4, площею 2,0 кв.м, розміщеної на першому поверсі будівлі, інвентарний номер 1010745, реєстровий номер 08597014.1ЖЖАИКУ053 з метою розміщення банкомату, розміщеної за адресою: вул. Збаразька, 35, м. Тернопіль строком до 18.02.2016 р.

19.03.2013 р. між цими ж сторонами підписаний акт приймання-передавання вищезазначеного майна.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 р. № 9 у ПАТ "Брокбізнесбанк" запроваджено тимчасову адміністрацію на період з 03.03.2014 р. до 02.06.2014 р.

Постановою Національного банку України від 10.06.2014 р. № 339 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Брокбізнесбанк" та розпочато ліквідацію останнього.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11.06.2014 р. № 45 розпочато ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами та призначено уповноважену особу банку на період з 11.06.2014 р. до 10.06.2015 р.

Також господарськими судами встановлено, що заборгованість відповідача з орендної плати перед позивачем у розмірі 784,55 грн. виникла в період процедури ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" а саме: за липень 2014 р. - 171,43 грн., за серпень 2014 р. - 172,81 грн., за вересень 2014 р. - 177,82грн., за жовтень 2014 р. - 182,09 грн., з 01.11.2014 р. по 13.11.2014 р. - 80,40 грн., з огляду на що позивач звертався до відповідача з листами, якими попереджав про наявність боргу та вимагав його погашення разом зі сплатою штрафних санкцій.

Згідно з положеннями статей 17 та 77 Закону "Про банки і банківську діяльність", юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно за умови отримання банківської ліцензії та втрачає статус банку після відкликання банківської ліцензії.

Тому під час дії тимчасової адміністрації в банку дія Закону "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) розповсюджується на банк з врахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , про що зазначено в п. 8 Перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Таким чином, під час тимчасової адміністрації юридична особа не втрачає статус банку, але її повноваження щодо здійснення банківських операції є обмеженими відповідно до приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишились приписи ч. 4 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якої, початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що вищезазначена заборгованість утворилась після терміну прийняття вимог кредиторів, а саме 15.07.2014 р., в зв'язку з чим остання не могла бути заявлена в період, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , оскільки в цей період заборгованості не існувало.

Господарськими судами попередніх інстанцій не встановлені в повному обсязі фактичні обставини щодо спірних правовідносин, не надано оцінки діям відповідача щодо сплати частини заборгованості під час здійснення ліквідаційної процедури (платіжні доручення від 01.09.2014 р. № 08 та від 18.09.2014 р. № 01).

Крім того, скаржник наголошує, що під час введення тимчасової адміністрації та ліквідаційної процедури, відповідачем не вживались заходи щодо припинення договору оренди з метою недопущення заборгованості.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували в повному обсязі всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення ст. 43 ГПК України належної юридичної оцінки.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111-7 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області - частково задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 р. у справі № 910/25237/14 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.