Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів: Є.Борденюк Д. Кривди, С. Могил, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" на постанову від 23.09.2015 Рівненського апеляційного господарського судуу справі № 902/921/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" до Сальницької сільської ради про стягнення 83 230, 23 грн, у судове засідання прибули представники: позивача Кухарчук Л.В. (дов. від 04.01.2016 № 1-14-5067), відповідача Гончаренко О.В. (дов. від 29.02.2016 № 1), заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

Публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" звернулось до господарського суду з позовом до Сальницької сільської ради про стягнення 83230,23 грн заборгованості, з яких 61185,53 грн основного боргу, 6502,64 грн пені, 559,52 грн 3 % річних та 14 982,54 грн інфляційних втрат, з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати за договором про постачання електричної енергії № КА - 134000 від 12.06.2014.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.07.2015 (суддя В.Білоус), залишеним без зміни постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 (колегія суддів: Ю.Мамченко, В.Саврій, С. Дужич), у позові відмовлено. Визнаний недійсним договір про постачання електричної енергії № КА-134000 від 12.06.2014.

Судові рішення мотивовані наступним.

12.06.2014 між позивачем та відповідачем укладений договір про постачання електричної енергії № КА-134000 (далі-Договір). За цим договором позивач зобов'язувався продавати електричну енергію відповідачеві для забезпечення потреб електроустановок відповідача із загальною дозволеною потужністю 630,04 кВт, що вказана для кожного об'єкта відповідача у додатку "Відомості про об'єкти" відповідача, а відповідач зобов'язувався оплачувати позивачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами цього договору та додатків до Договору, що є його невід'ємною частиною.

У обґрунтування своїх вимог позивач надав акти приймання - передавання електроенергії, рахунки - фактури до них за листопад 2014 року - травень 2015 року. Вказані акти за березень - травень 2015 року не підписані повноважною особою відповідача і не скріплені відбитком печатки позивача.

Причиною виникнення спору у справі є відмова відповідача здійснити оплату за електроенергію з посиланням на те, що населення, а не він є споживачами електроенергії.

Так, додатками до договору, актами приймання - передачі електроенергії, рахунками - фактурами до них стверджується, що фактичними споживачами електроенергії є населення - мешканці дачного масиву РСТ "Сальник" "Сальник - 1", села Сальник, Калинівського району, Вінницької області, а не відповідач, який є органом місцевого самоврядування і який за цим договором не споживає електроенергію, а відтак не є споживачем електроенергії в розумінні ПКЕЕ (z0417-96) , ПКЕЕН, оскільки в додатках до договору не вказано об'єктів споживання електроенергії відповідача. У додатку № 9 до договору прямо вказано, що об'єктом споживання електроенергії є дачний масив с. Сальник, в додатку №1 - населення. Це стверджується і листами позивача, зокрема від 03.10.2014.

Копією ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 № 132/3077/13-а, актом приймання - передачі електрообладнання "Сальник-1" стверджується прийняття у власність відповідачем електромережі і електрообладнання від РСТ "Сальник - 1" у комунальну власність Сальницької сільської ради.

Вказаним рішенням суду адміністративної юрисдикції встановлено, що рішенням відповідача від 22.02.2012, Калинівської районної ради від 30.01.2014 території масивів Ради садівничих товариств масиву "Сальник" (РСТ Сальник-2, Сальник-1) введено у межі села Сальник, що свідчить про те, що всі суспільні комунікації, у тому числі електромережі, знаходяться у комунальній власності Сальницької сільської ради.

Відтак, відповідач є власником електричних мереж, обладнання через які позивач постачає електроенергію безпосереднім споживачам - населенню дачного масиву с. Сальник.

Згідно з пунктами 1.10, 5.15, 5.17 ПКЕЕ (z0417-96) для забезпечення передачі електроенергії електричними мережами, що не належать енергопостачальній організації (в даному разі позивач), між енергопередавальною організацією і відповідним власником мереж, який не має ліцензії на здійснення діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, має укладатися договір щодо спільного використання електричних мереж передбачений в Додатку № 2 до ПКЕЕ (z0417-96) , а не договір про постачання електричної енергії який укладений позивачем і відповідачем і який передбачений в Додатку № 3 до ПКЕЕ (z0417-96) .

За Договором № КА - 134000 12.06.2014 відповідач не є споживачем електроенергії, а її фактичним споживачем є населення дачного масиву с.Сальник, Калинівського району, Вінницької області, а відповідач є власником місцевих (локальних) однолінійних електричних мереж і технологічного обладнання по яких і за допомогою яких позивач, як енергопередавальна організація, яка має ліцензію на здійснення цього виду діяльності, постачає електроенергію населенню дачного масиву с.Сальник, що стверджується Додатком № 9 до Договору "Відомості про об'єкти споживача", іншими додатками до цього договору.

При цьому, позивачем не доведено які належні відповідачеві об'єкти (електроустановки) споживали електроенергію для своїх особистих потреб.

Позивач повинен укласти договори про користування електричною енергією з безпосередніми її споживачами - населенням дачного масиву с.Сальник (на підставі Типового договору - Додаток № 1 до ПКЕЕН).

Про те, що такі договори з фактичними споживачами - населенням позивач укладав стверджується його листом № 101/849 від 03.10.2014, квитанціями позивача до прибуткових касових ордерів від 01.07.2014, 15.07.2014, скріплених відбитком печатки позивача, а також копією листа відповідача від 23.02.2015 № 385.

На необхідність і обов'язковість укладення прямих договорів з безпосередніми споживачами електроенергії - населенням (мешканцями) дачного масиву с.Сальник вказували позивачеві в листах від 22.11.2013 № 30-01-13/289, від 14.02.2015 № 34-04.4/17/37 орган уповноважений державою здійснювати контроль дотримання ліцензіатами вимог ліцензійного законодавства при постачанні електроенергії та орган уповноважений вирішувати спірні питання між споживачем і постачальником електроенергії або енергопостачальною організацією (пункт 1.4 ПКЕЕ (z0417-96) ) - НКРЕ, НКРЕКП.

У листі від 14.02.2015 № 34-04.4-17/37, НКРЕКП (сектор у Вінницькій області) зазначав про неправомірність укладеного між позивачем і відповідачем договору на постачання електричної енергії.

Отже, договір на постачання електричної енергії № КА-134000 від 12.06.2014 не міг бути укладений сторонами, оскільки відповідач не був споживачем електроенергії, а був тільки власником місцевих електричних мереж, виділених в однолінійні схеми, якими позивач поставляв електроенергію фактичним споживачам - населенню дачного масива с. Сальник.

Укладати договір на постачання електроенергії № КА - 134000 від 12.06.2014 за відсутності у відповідача об'єктів споживання і покладення на нього обов'язку оплати за електроенергію яку він не споживав і за наявності згідно з вказаних норм законодавства обов'язку укладати договір про спільне використання технологічних мереж за умовами якого б відповідач мав отримувати оплату (грошові кошти) від позивача є не розумним, не справедливим, і з боку позивача - недобросовісним.

Крім того, відповідач не мав і не має жодних правових підстав для зібрання плати з населення за спожиту населенням електроенергію і для подальшого перерахування її позивачеві.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення у справі, має право визнати недійсним чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

У зв'язку з тим, що Договір з додатками № 1 - № 12, які є його невід'ємною частиною, на момент його вчинення суперечив статті 277 Господарського кодексу України, статті 3 Цивільного кодексу України, пунктам 1.10, 5.15, 5.17, Додатку № 2 ПКЕЕ (z0417-96) , пункту 3 ПКЕЕН, то цей договір слід визнати недійсним.

Також неналежними доказами є акти приймання-передачі електричної енергії, рахунки-фактури від 27.06.2014, 29.07.2014, 28.08.2014, 29.09.2014, 31.10.2014, 28.11.2014, 26.12.2014, 27.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.05.2015 як такі, що складені на виконання Договору.

У зв'язку з тим, що підставою позовних вимог в позовній заяві є договір № КА-134000 від 12.06.2014, який суперечить закону і який визнано недійсним, у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за цим договором слід відмовити.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Враховуючи викладене, застосування двосторонньої реституції є правом суду, яке застосовується за необхідності.

З посиланням на вказане, суди попередніх інстанцій визнали Договір недійсним без застосування реституції та відмовили у задоволенні позову про стягнення заборгованості на цій підставі.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що електрична енергія за Договором постачалась мешканцям дачного масиву "Сальник - 1", с. Сальник, при цьому, позивачем не доведений факт споживання електричної енергії Сальницькою сільською радою.

Враховуючи вказане, суди дійшли висновку про те, що між сторонами у справі у відповідності до п.1.10, п. 5.15, 5.17 ПКЕЕ (z0417-96) мав бути укладений договір щодо спільного використання електричних мереж, а тому укладений між сторонами договір про постачання електроенергії, за яким відповідач визначений споживачем, хоча безпосередньо електричну енергію не споживав, є таким, що суперечить законодавству, а отже має бути визнаний недійсним.

За твердженням заявника касаційної скарги Договір не суперечить вимогам законодавства, оскільки такий Догорів укладений у відповідності до розділу 12 ПКЕЕ (z0417-96) (особливості постачання електричної енергії для населених пунктів).

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує позицію судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до п.1.10, п. 5.15, 5.17 ПКЕЕ (z0417-96) відносини між сторонами спору, як між електропостачальною та електропередавальною організаціями, мають бути врегульовані у спосіб укладення договору щодо спільного використання електричних мереж.

При цьому, Сальницька сільська рада не є населеним пунктом у розумінні розділу 12 ПКЕЕ (z0417-96) , оскільки відповідно до п.1.1 ПКЕЕ (z0417-96) населений пункт це юридична особа-споживач - власник електроустановок населеного пункту, який об'єднує населення на визначеній території та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту. Сальницька сільська рада не може вважатись об'єднанням населення дачного масиву "Сальник - 1", про що, зокрема, зазначено у листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (сектор у Вінницькій області) від 14.02.2015 № 34-04.4-17/37.

Враховуючи вказане, визнання судами попередніх інстанцій Договору недійсним, як такого, що суперечить вимогам законодавства, зокрема ПКЕЕ (z0417-96) , є правомірним.

А тому, обґрунтованою є і відмова у задоволенні позову про стягнення з Сальницької сільської ради заборгованості за таким Договором.

З огляду на зазначене, підстав для зміни або скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що наявними у матеріалах справи та підписаними сторонами актами приймання-передачі електричної енергії, які оцінені судами попередніх інстанцій неналежними доказами, може підтверджуватись постачання електричної енергії мешканцям дачного масиву с. Сальник.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ПАТ "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі № 902/921/15 залишити без зміни.