Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Черкащенка М.М. розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" на рішення та постанову господарського суду Харківської області від 18.08.2015 Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 922/3420/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" до товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" про стягнення 106 528, 27 грн за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Міщенко Д.О. - за довіреністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю НВП "Поліпром" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення 5096,81 грн. - основного боргу; 2306,46 грн. - 3 % річних.; 44467,51 грн. - інфляційних втрат; 14228,61 грн. - пені .

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.08.2015, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 922/3420/15/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.12.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством "Поліпром" (постачальником) укладений договір поставки товарів на реалізацію № 102-752-DА10 з протоколом розбіжностей від 01.12.2010 р., п.1.1 якого встановлено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується, на умовах даного договору прийняти та оплатити поставлений товар.

Згідно із пунктом 2.1 цього договору ціна на товар, що постачається погоджується сторонами у прайс-листі, який підписується сторонами.

Пунктами 3.3,3.4 даного договору встановлено, що товар постачається в торгові центри покупця, транспортом постачальника, за рахунок постачальника. Постачальник зобов'язується передати покупцю наступні документи: видаткову накладну, товарно-транспортну накладну на товар, податкову накладну.

У пункті 4.1 цього договору зазначено, що товар приймається покупцем по кількості, асортименту та якості в торгових центрах покупця на підставі видаткових накладних та інших супровідних документів, які підтверджують кількість та якість товару.

Відповідно до пункту 5.1.1 даного договору постачальник зобов'язаний вивезти товар з торгового центру покупця у випадку, якщо товар або його частина залишається нереалізованим покупцем понад строк реалізації, визначений у п.3.8 цього договору (365 календарних днів з моменту підписання видаткової накладної).

Пунктом 3.8 цього договору з урахуванням протоколу розбіжностей, зокрема, встановлено, строк реалізації товару складає 180 календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ НВП "Поліпром" вказувало на те, що у період з 28.01.2014 р. по 19.01.2015 р. відповідачеві поставлено товар на загальну суму 87391,98 грн., крім того станом на 01.01.2014 р. за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 134906,25 грн. за поставки, здійснені в попередніх періодах, однак враховуючи, що відповідач повернув товар на загальну суму 29648,88 грн., заборгованість останнього станом на 05.06.2015 р. становить 64133,93 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 01.01.2015 р.

Зменшуючи позовні вимоги, позивач вказав, що за період з 28.01.2014 р. по 19.01.2015 р. ним поставлено відповідачеві товар на суму 87391,98 грн., а також з огляду на наявну за попередні періоди заборгованість на загальну суму 134906,25 грн., та беручи до уваги оплачений ТОВ "Будмен Інтер" товар у сумі 148661,40 грн. та повернутий товар позивачеві на суму 68539,98 грн. просив стягнути з відповідача 5096,81 грн. боргу, 2306,46 грн. 3% річних, 44467,51 грн. інфляційних втрат та 14228,61 грн. пені

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував на те, що вони є необґрунтованими, оскільки сторонами у договорі від 01.12.2010 р. № 102-572-DA10 обумовлено, що строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару виникає не раніше як після реалізації кожної одиниці поставленого товару, а отже, на думку відповідача, момент виконання зобов'язань по оплаті не настав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність наявності заборгованості ТОВ "Будмен Інтер" перед ТОВ НВП "Поліпром" за договором поставки товарів на реалізацію від 01.12.2010 р. № 102-572-DА10. А посилання відповідача на акт звірки взаєморозрахунків суди оцінили критично, оскільки останній не є первинним документом та не може використовуватись як доказ наявності боргу відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, вважає його правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 8.1 цього договору зазначено, що покупець оплачує поставлений товар не раніше реалізації кожної одиниці товару третім особам, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше четвертого та дев'ятнадцятого числа кожного місяця.

Так, судами встановлено, ТОВ НВП "Поліпром" у період з 28.01.2014 р. по 19.01.2015 р. на виконання умов договору 01.12.2010 р. № 102-752-DА10 поставило ТОВ "Будмен Інтер" товар на загальну суму 87391,98 грн., що підтверджується видатковими накладними від 28.01.2014 р. № 786, від 11.03.2014 р. № 1953, від 11.03.2014 р. № 2009, від 28.03.2014 р. № 2910, від 05.04.2014 р. № 3314, від 28.04.2014 р. № 5579, від 20.05.2014 р. № 7311, від 20.05.2014 р. № 7313, № 7314, від 27.05.2014р. № 7871, від 04.07.2014 р. № 11310, від 25.07.2014 р. № 13581, від 15.08.2014 р. № 14803, від 21.11.2014 р. № 17659, від 21.11.2014р. № 17660, № 17665, № 17673, від 08.12.2014 р. № 18050 від 19.01.2015 р. № 153 та не заперечується сторонами спору.

Відповідач у період з 22.01.2014 р. по 14.05.2014 р. за розрахунками позивача здійснив оплату за поставлений товар у сумі 128515,38 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку (з призначенням платежу "сплата за товар згідно договору від 01.12.2010 р. № 102-572-DA10").

Також за розрахунками позивача відповідач у зв'язку з не реалізацією товару у відповідності до умов договору від 01.12.2010 р № 102-752-DА10 повернуто товар на загальну суму 68539,98 грн., що підтверджується накладними на повернення товару.

Враховуючи, що позивач передавав на реалізацію індивідуально визначене майно, а відповідач зобов'язаний був перераховувати кошти лише за проданий товар, позивач не довів, що на час пред'явлення позову у відповідача існує зобов'язання по оплаті товару отриманого на реалізацію.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з поданих позивачем доказів не вбачається факту наявності простроченої заборгованості у ТОВ "Будмен Інтер" за поставлений товар на підставі договору поставки товару на реалізацію від 01.12.2010 р. № 102-572-DA10 за період з 28.01.2014 р. по 19.01.2015 р.

Крім того, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги посилання позивача на акт звірки взаємних розрахунків від 01.01.2015 р., як на обставину, що підтверджує факт наявності заборгованості ТОВ "Будмен Інтер" за поставлений товар на підставі договору від 01.12.2010 р. № 102-572-DA10 за період, що передував 2014 року, оскільки останній не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції, а є лише документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Відтак, оскільки між сторонами у справі було укладено договір поставки, відповідно до умов якого покупець оплачує поставлений товар не раніше реалізації кожної одиниці товару третім особам, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше четвертого та дев'ятнадцятого числа кожного місяця, а у випадку неоплати товару покупцем на протязі 180 днів з моменту поставки, останній має право вимагати від покупця повернення цього товару, судами правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржників не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2015 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2015 року у справі № 922/3420/15 залишити без змін.