Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Гончарука П.А. (доповідача), Суддів Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на рішення господарського суду м. Києва від 15 червня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року у справі № 910/8064/15-г за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕйЕмДжи Груп" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Брокбізнес", про стягнення суми, -

У березні 2015 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ЕйЕмДжи Груп" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" 129 600 грн. страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15 червня 2015 року у справі № 910/8064/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 129 600 грн. страхового відшкодування та 2 592 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 1 жовтня 2009 року між сторонами у справі укладено договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 01/10/2009-ФП (Договір ретроцесії) на невизначений строк.

6 серпня 2011 року позивачем укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків № 110000/10/00002/21 страхову суму 1 500 000 грн. із ОСОБА_4.

25 жовтня 2011 року на підставі п. 1.2. договору ретроцесії між позивачем, як перестрахувальником і відповідачем, як перестраховиком, укладено конкретний договір перестрахування № 97/683/11, за умовами якого були перестраховані майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованим за договором страхування ОСОБА_4, відповідальність перестраховика за яким передбачено 540 000 грн. або 36,0% від страхової суми.

9 лютого 2012 року, відповідно до страхового акту № 112/03-КСРМС від 20 березня 2013 року, ОСОБА_4 зазнав тілесних ушкоджень, що призвело до тимчасової втрати працездатності в результаті падіння на гранітних сходах власного будинку, вкритих ожеледдю.

Згідно наказу № 110000/10/00002/11 від 23 квітня 2012 року позивачем було прийнято рішення про виплату ОСОБА_4 195 000 грн. страхового відшкодування, яка була проведена 11 травня 2012 року платіжними дорученнями № 4904, № 4905, № 4906, № 4907, № 4908, № 4909, № 4910.

21 січня 2013 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області за позовом ОСОБА_4 було встановлено факт невідповідності умов договору № 110000/10/00002/21 від 6 серпня 2011 року Правилам страхування від нещасних випадків, що затверджено Правлінням позивача від 26 листопада 2007 року, про що вказано в страховому акті №112/03-КСРМС від 23 квітня 2012 року, адже кваліфікація страхової події згідно таблиці "Розміри страхових виплат (відсоток страхової суми) залежно від характеру ушкодження" становить в сукупності 24% страхової суми, тобто 360 000 грн. та стягнуто з позивача на користь гр. ОСОБА_4 165 000 грн. страхового відшкодування.

22 березня 2013 року платіжними дорученнями № 7817, № 7818, № 7819, № 7823, № 7824, № 7825, № 7826 ОСОБА_4 було перераховано позивачем залишок присудженого страхового відшкодування, внаслідок чого загальна сума сплаченого відшкодування склала 360 000 грн.

Пунктом 7.4. договору перестрахування № 97/683/11 сторони погодили, що відповідальність перестраховика становить 36,0% від страхової суми.

Згідно п. 3.4.1. цього ж договору, перестраховик зобов'язується перерахувати перестрахувальникові свою частину страхового відшкодування, розмір якої розрахований відповідно до умов даного договору і конкретного договору перестрахування, у термін, передбачений даним договором, якщо інше не передбачено в конкретному договорі перестрахування.

З огляду на те, що в даному випадку сума страхового відшкодування склала 360 000 грн., то відповідальність відповідача становить 129 600 грн.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором страхування належним чином, сплативши повну суму страхового відшкодування застрахованій особі, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача 129 600 грн. страхового відшкодування за договором перестрахування № 97/683/11 від 25 жовтня 2011 року, яку відповідач не сплатив.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 11, 979, ч. 1 ст. 987 Цивільного кодексу України, п.п. 1, 2 ст. 352, п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, ст. 1, ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ст. 16 Закону України "Про страхування", дійшов висновку, що належне виконання позивачем своїх обов'язків щодо сплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування є підставою для виникнення у відповідача зобов'язання сплатити позивачу страхове відшкодування, підстави сплати та розмір якого визначені договором факультативного перестрахування (ретроцесії) № 01/10/2009-ФП від 1 жовтня 2009 року. Вказавши, що розмір спірного відшкодування розрахований з урахуванням рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2013 року, яке є преюдиційним для вирішення даної справи, Правил добровільного страхування від нещасних випадків, затверджених протоколом № 2 від 26 листопада 2007 року, зареєстрованих в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 29 грудня 2007 року, таблиці "Розміри страхових виплат (відсоток страхової суми) залежно від характеру ушкодження", умов договору добровільного страхування від нещасних випадків № 110000/10/00002/21 від 6 серпня 2011 року та договору перестрахування № 97/683/11 від 25 жовтня 2011 року, суди дійшли висновків про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором перестрахування, відповідно до ч. 1 ст. 987 ЦК України, страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником".

Пунктом 1 ст. 354 ГК України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За приписами ч. 16 ст. 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування не може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно з ч. 1 ст. 987 ЦК України, за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Враховуючи факт здійснення позивачем страхової виплати за договором добровільного страхування у розмірі 360 000 грн., який був встановлений рішенням суду, та посилаючись на вказані норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку стосовно того, що за умовами договору перестрахування виник страховий випадок, за яким відповідач має здійснити страхове відшкодування позивачу у розмірі 36% від сплаченої позивачем страхової суми за договором добровільного страхування, яка в даному випадку складає 129 600 грн.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивач у своєму рішенні визначив суму страхового відшкодування як компромісну, що за умовами договору перестрахування дає право відповідачу відмовити в погашенні частини страхової виплати, і встановив, що її розмір складає 195 000 грн., а також про те, що суди не здійснювали оцінку законності рішення позивача, яким спочатку було відмовлено у повному страховому відшкодуванні постраждалій особі, є безпідставними, оскільки в даному випадку сума страхового відшкодування була визначена рішенням суду, виконання якого для сторін є обов'язковим, і тому така виплата не може бути компромісною.

Твердження відповідача стосовно неотримання ним документів, перелік яких встановлений умовами договору перестрахування за наявності яких у перестраховика може виникнути обов'язок здійснити страхове відшкодування, відповідачем не доведено, а тому не може прийматись судом як підстава для скасування оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні відповідачем положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.

З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 15 червня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року у справі № 910/8064/15-г - без змін.

Поновити виконання судового рішення у справі № 910/8064/15-г.