21-587во08 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, якими визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість штрафних санкцій - Текст документа

У листопаді 2005 року ЗАТ "Чорнобаївське" звернулося до суду з позовом, де просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПI від 25 жовтня 2005 року № 0000402304/0, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 125 грн і 170 грн штрафних (фінансових) санкцій та зменшено суму бюджетного відшкодування з цього податку на 6 905 874 грн, а також порушувало питання про зобов'язання відповідача надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Господарський суд Херсонської області постановою від 16 січня 2006 року в позові відмовив, мотивувавши це тим, що ЗАТ "Чорнобаївське" є сільськогосподарським товаровиробником. Зі змісту пункту 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) випливає, що розподіл даних позивача за податковими зобов'язаннями та податковим кредитом між загальною та спеціальною податковими деклараціями з ПДВ має відбуватися за ознакою пов'язаності певних господарських операцій із сільськогосподарським товаровиробництвом. Тому податковий кредит, сформований за операціями з придбання кліткового обладнання та тракторів, що використовуються у сільськогосподарському товаровиробництві, має відноситися до спеціальної декларації. Оскільки відсутні підстави для задоволення позову про нечинність податкових повідомлень-рішень, то відсутні й підстави для задоволення позову про спонукання органу державного казначейства до видачі висновку про відшкодування ПДВ з бюджету. Також суд зазначив про правомірність перевірки, проведеної ДПI, та про безпідставність задекларованої суми від'ємного значення ПДВ за податковою декларацією за липень 2005 року в розмірі 6 905 874 грн, оскільки надходження до бюджету 82 785 грн підтверджено, а 6 823 089 грн - ні.

Запорізький апеляційний господарський суд постановою від 24 травня 2006 року рішення суду першої інстанції частково скасував, позов частково задовольнив: визнав податкові повідомлення-рішення нечинними, дії позивача щодо формування податкового кредитку - правомірними, висновок суду першої інстанції про те, що однією з обов'язкових підстав для включення сум до податкового кредиту з ПДВ є безпосередня сплата цих сум до державного бюджету, - помилковим, заявлені вимоги в частині зобов'язання відповідача надати висновок відповідному органу державного казначейства - безпідставними.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 липня 2007 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами ДПI, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , просить Верховний Суд України скасувати рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач послався на постанову Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2007 року у справі за аналогічним позовом, у якій по-іншому застосовано одну й ту саму норму права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, а саме пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України визнав, що положення вищезазначеної норми на спірні правовідносини не поширюються. Водночас у доданій до скарги постанові від 22 березня 2007 року цей суд дійшов протилежного висновку.

Судами установлено, що між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Агромаш-IФ" було укладено угоди про поставку кліткового обладнання для утримання курей-несучок. Відповідно до цих угод 2 червня 2005 року ЗАТ "Чорнобаївське" здійснило попередню оплату на суму 41 300 000 грн, у тому числі 6 883 333 грн 33 коп. - ПДВ, та отримало зазначене обладнання. Крім того, із Закритим акціонерним товариством "Торговий дім "Вітчизняний трактор" було укладено угоду про поставку двох тракторів, згідно з умовами якої 14 червня 2005 року позивач здійснив попередню оплату на суму 135 996 грн, у тому числі 22 666 грн - ПДВ, та отримав товар. Розрахунки з постачальниками за цими угодами було проведено за рахунок кредитних коштів, призначених для кредитування витрат, пов'язаних із придбанням основних засобів сільськогосподарського призначення.

Як уже зазначалося, ЗАТ "Чорнобаївське" є сільськогосподарським товаровиробником. У його заяві до податкового органу про реєстрацію платником фіксованого сільськогосподарського податку на 2005 рік наведено дані про те, що сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за 2004 рік, становить 96,4 % від загальної суми валового доходу. За червень, липень 2005 року позивач подав до органу державної податкової служби скорочені та загальні податкові декларації з ПДВ, в останній з яких задекларував 6 905 874 грн - суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню.

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, СДПI виходила з того, що внаслідок віднесення позивачем до податкового кредиту загальної декларації вищезазначених сум ПДВ при придбанні основних засобів для використання у власній господарській діяльності було безпідставно завищено суму бюджетного відшкодування з цього податку.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що доводи скаржника є обгрунтованими, а висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій - безпідставними з огляду на нижченаведене.

Пунктом 11.21 статті 11 Прикінцевих положень Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, зокрема, що сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок і нарахування зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11.29 цієї ж статті до 1 січня 2006 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 пункту 1.2 Загальних положень Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 30 травня 1997 року № 166 (z0250-97) , зареєстрованого Міністерством юстиції України 9 липня 1997 року під № 250/2054, платники податку, в яких згідно з чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) суми ПДВ повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених указаними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) , на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з ПДВ за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум ПДВ за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються Державною податковою адміністрацією України за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми ПДВ до бюджету. Неперераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, зараховується товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Зі змісту зазначеного випливає, що за спеціальною декларацією при визначенні об'єкта оподаткування платник податку, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , декларує як податкове зобов'язання, так і податковий кредит. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі наведеної вище норми цей податок до бюджету не сплачує, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку, то і податковий кредит з ПДВ, сформований за операціями з придбання кліткового обладнання і тракторів, має відноситися до тієї самої спеціальної декларації та відповідно зменшувати суму, що залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, судження суду першої інстанції про законність проведення ДПI перевірки та безпідставність задекларованої позивачем суми від'ємного значення з ПДВ до відшкодування з бюджету є обгрунтованим. Водночас рішення цього суду в частині відмови у позові про зобов'язання відповідача надати органу державного казначейства висновок є помилковим, оскільки провадження підлягало закриттю у зв'язку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника ПДВ і не підлягає розгляду в суді. Через те, що в разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується неодержанням коштів з бюджету, способом захисту має бути вимога про їх стягнення (відшкодування заборгованості).

Твердження суду апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, щодо включення ПДВ з вартості придбаного кліткового обладнання та тракторів до загальної декларації з цього податку є безпідставним.

З урахуванням наведеного скарга ДПI підлягає частковому задоволенню, рішення касаційного та апеляційного судів - скасуванню, рішення суду першої інстанції - зміні: скасуванню та закриттю провадження в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання надати органу державного казначейства висновок, у іншій частині - залишенню в силі.

Керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2007 року, постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24 травня 2006 року скасувати, рішення Господарського суду Херсонської області від 16 січня 2006 року змінити: у частині позовних вимог про зобов'язання Голопристанської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, провадження закрити, в іншій - залишити в силі.