Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кривди Д.С. - головуючого (доповідача), Борденюк Є.М. Могил С.К., за участю представників: позивача Старчик А.А., представник, відповідача Слюсар М.О., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі № 903/743/15 Господарського суду Волинської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" про стягнення 38 594 871,63 грн,

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" основного боргу у розмірі 23324643,42 грн, втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 7915691,65 грн, пені в розмірі 6740669,50 грн, 3% річних в розмірі 613867,07 грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.09.2015 (суддя Гарбар І.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 (судді: Василишин А.Р. - головуючий, Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 213, 653 Цивільного кодексу України, статей 42, 43, 47, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 04.01.2013 між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Харківміськгаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-167-ВТВ, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно п.1.2. договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати обсягів газу протягом місяця поставки газу з урахуванням положень пункту 6.2 Договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі.

Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем п.6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п.10.3. договору усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадку, зазначеного у пункті 10.4 цього договору.

З метою узгодження вартості природного газу, обсягів переданого газу та інших умов договору № 13-167-ВТВ від 04.01.2013 сторони уклали додаткові угоди: № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9, № 10 та № 11.

Як встановлено господарськими судами, 22.12.2014 сторони уклали додаткову угоду № 11 до договору № 13-167-ВТВ від 04.01.2013, відповідно якої п.6.1. ст.6 "Порядок та умови проведення розрахунків" виклали у наступній редакції: "оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. договору. Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ здійснюється покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в відповідному місяці відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між продавцем та покупцем.

У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється покупцем на підставі акта приймання-передачі до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У будь якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу."

Зазначеною вище додатковою угодою № 11 викладено ст.11 "Строк дії Договору" у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".

Господарськими судами встановлено, що на виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач передав, а відповідач прийняв природного газу на загальну суму 169185500 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є вимога ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення суми основного боргу у розмірі 23324643,42 грн, втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 7915691,65 грн, пені в розмірі 6740669,50 грн, 3% річних в розмірі 613867,07 грн, що загалом складає 38594871,63 грн, з підстав здійснення несвоєчасних розрахунків за поставлений природний газ за період січень 2013 року - листопад 2014 року відповідно до умов договору купівлі-продажу природного газу № 13-167-ВТВ від 04.01.2013.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містяться в статі 193 Господарського кодексу України (436-15) .

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно частин 1 та 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що додатковою угодою № 11 від 22.12.2014 сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору, встановивши остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, тобто до 20.01.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що за положеннями статті 11 Договору, в редакції Додаткової угоди № 11 від 22.12.2014, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

За таких обставин для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами змінених додатковою угодою № 11 від 22.12.2014 до договору порядку і строків розрахунків.

На підставі викладеного суди дійшли обґрунтованого висновку, що остаточний термін виконання зобов'язання на час звернення з позовом до суду не настав, що свідчить про безпідставність позовних вимог у даній справі.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вищенаведених висновків судів попередніх інстанції не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі № 903/743/15 залишити без змін.