Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Палія В.В.

Студенця В. І.,

за участю представників:

Позивача: Ошаріна С.Ю. - генерального директора, наказ від 03.04.2013 № 96-К; Гери Г.Г., дов. від 04.01.2016 № 162;

Відповідача: Кобзаря П.Ю., дов. від 01.07.2015 № б/н;

Третьої особи -1: не з'явився;

Третьої особи -2: не з'явився;

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Збариха С.М., посв. від 05.09.2014 № 028728;

розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "База відпочинку "Топаз" на рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2015

у справі № 916/3372/15 господарського суду Одеської області

за позовом Державної служби геології та надр України

до приватного підприємства "База відпочинку "Топаз"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Затоківської селищної ради

за участю прокурора

про визнання права власності та витребування майна,

У серпні 2015 року Державна служба геології та надр України звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до приватного підприємства "База відпочинку "Топаз", просила (з урахуванням заяви від 07.09.2015) (т. 1, а.с. 170-171) визнати за державою в особі Державної служби геології та надр України право державної власності на будівлі та споруди бази відпочинку "Топаз", що розташовані на земельній ділянці площею 0,4267 га за адресою: Одеська область, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, вул. Лазурна, 13 та складаються з: спального корпусу літ. "А" загальною площею 222,3 кв.м., будинку відпочинку літ. "Б" загальною площею 44,8 кв.м., будинку відпочинку літ. "В" загальною площею 24,6 кв.м., каналізаційної насосної станції літ. "П" загальною площею 36,8 кв.м., душа-туалету літ. "Й" загальною площею 22,46 кв.м., альтанки літ. "К" загальною площею 2 кв.м., трансформаторної підстанції № 1764, будинку-вагончика літ. "Г" загальною площею 32,74 кв.м., будинку-вагончика літ. "Д" загальною площею 32,74 кв.м., будинку-вагончика літ. "Є" загальною площею 26,58 кв.м., будинку-вагончика літ. "Е" загальною площею 26,61 кв.м., будинку-вагончика літ. "І" загальною площею 38,59 кв.м., будинку-вагончика літ. "З" загальною площею 28,49 кв.м., що перебувають на праві господарського відання у Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства; витребувати у приватного підприємства "База відпочинку "Топаз" вищеперелічене майно та передати його Причорноморському державному регіональному геологічному підприємству (т. 1, а.с. 3-8).

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне майно було необгрунтовано вилучено з державної власності та передано відповідачу, який не визнає право власності держави в особі Державної служби геології та надр України на вищевказане майно.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.08.2015 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство, на стороні відповідача Затоківську селищну раду (т. 1, а.с. 1).

Заявою від 28.08.2015 заступник прокурора Одеської області повідомив про вступ у справу (т. 1, а.с. 142).

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.10.2015 (суддя Цісельський О.В.) (з врахуванням ухвали господарського суду Одеської області від 30.10.2015) (т. 2, а.с. 155-156), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 (головуючий Воронюк О.Л., судді Лашин В.В., Мирошниченко В.А.) (т. 2, а.с. 225-232) позов задоволено повністю. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 2, а.с. 132-138).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, приватне підприємство "База відпочинку "Топаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 387, 388 ЦК України, ст. ст. 34, 36 ГПК України (т. 3, а.с. 30-41).

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 28.01.2016 № 05-05/241 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Палій В.В., Студенець В.І. (т. 3, а.с. 26).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.01.2016 касаційну скаргу приватного підприємства "База відпочинку "Топаз" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.02.2016 (т. 3, а.с. 27-28).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.02.2016 розгляд касаційної скарги відкладено на 23.02.2016.

У відзиві на касаційну скаргу Державна служба геології та надр України заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 23.02.2016 представники третіх осіб не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників третіх осіб.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників позивача, відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 29.11.2005 № 437 будівлі та споруди бази відпочинку "Топаз" в смт. Затока було передано на баланс державного геологічного підприємства "Причерноморгеологія" (т. 1, а.с. 92).

На підставі акту приймання-передачі майно бази відпочинку "Топаз" в смт. Затока було прийнято державним геологічним підприємством "Причерноморгеологія"(т. 1, а.с. 93).

Рішенням Затоківської селищної ради від 14.01.2002 № 1002 затверджено акт інвентаризації земельної ділянки площею 0,4267 га та вирішено надати Причорноморському державному регіональному геологічному підприємству у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди терміном на 10 років зазначену земельну ділянку, яка використовується для експлуатації та обслуговування бази відпочинку "Топаз".

На виконання вказаного рішення 13.06.2002 між Затоківською селищною радою та Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством було укладеного договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди, терміном на 10 років земельну ділянку загальною площею 4 267 кв.м., у тому числі забудовані землі площею 4 267 кв.м., розташовану у Сонячному курортному районі смт. Затока, яка використовується для експлуатації та обслуговування бази відпочинку "Топаз".

Відповідно до п. 1.1 статуту Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства воно засноване на державній власності та створене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.11.1997 наказом Держкомгеології від 24.11.1997 № 130 шляхом перетворення державного геологічного підприємства "Причерноморгеологія" та належить до сфери управління Державної служби геології та надр України (т. 1, а.с. 152-161).

Згідно інвентарних карток обліку основних засобів на балансі Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства перебуває державне майно, а саме, будівлі та споруди бази відпочинку "Топаз", що розташовані за адресою Сонячний курортний район, смт. Затока, м. Білгород - Дністровський, Одеська область.

Судами встановлено, що рішенням Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 03.12.2004 у справі № 2-4030 за ОСОБА_9 було визнано право власності на комплекс будівель та споруд (спальний корпус літ. "А", будинок відпочинку літ "Б", будинок відпочинку літ "В", каналізаційну насосну станцію, душ-туалет, альтанку, трансформаторну підстанцію № 1764 літ "Ж", трансформаторну підстанцію літ "3", шість будиночків - вагончиків, що розміщені на земельній ділянці площею 4 267 кв. м у Сонячному курортному районі по вул. Лазурна, 13, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_9 передала набуте за вказаним рішенням майно до статутного капіталу приватного підприємства "База відпочинку "Топаз", яке було зареєстровано 21.01.2014 (т. 1, а.с. 147).

У подальшому 21.03.2014 реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції було оформлено право власності на будівлі та споруди бази відпочинку "Топаз" у Сонячному курортному районі по вул. Лазурна, 13, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський за приватним підприємством "База відпочинку "Топаз", що було пов'язано з передачею будівель та споруд бази відпочинку до статутного капіталу створеного підприємства.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18.06.2014 рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 03.12.2004 у справі № 2-4030 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено (т. 1, а.с. 15-17).

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2014 скасовано рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (базу відпочинку "Топаз") від 21.01.2014 за № 10099941 за ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 18-20).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що передане ОСОБА_9 до статутного капіталу приватного підприємства "База відпочинку "Топаз" майно є тотожним майну Державної служби геології та надр України, що є предметом спору у даній справі.

Встановивши, що дій чи погоджень, направлених на відчуження державного майна, а саме, бази відпочинку "Топаз", розташованого за адресою: Сонячний район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області з державної власності уповноваженими органами управління державним майном не приймалось, посилаючись на приписи ст. 392 ЦК України, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Згідно з ст. ст. 13, 41 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 36 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

З врахуванням наведеного суди попередніх інстанцій, оцінивши надані позивачем докази про перебування спірного майна на балансі державного підприємства дійшли обгрунтованого висновку про необхідність визнання за позивачем права власності, яке на час звернення з позовом не визнавалось та не визнається відповідачем, який, натомість, не довів законність набуття ним спірного майна у власність.

Частиною 2 ст. 111-7 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що належне відповідачу майно не є тотожним тому, на яке судом визнано право власності за позивачем судовою колегією відхиляються, оскільки під час розгляду справи судами попередніх інстанцій була надана оцінка доказам перебування спірного майна, а саме, інвентарним карткам обліку основних засобів, на балансі державного підприємства.

Також безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на порушення судами приписів ст. 388 ЦК України щодо добросовісності набуття приватним підприємством "База відпочинку "Топаз" спірного майна з огляду на скасування у встановленому порядку як рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 03.12.2004 у справі № 2-4030, так і реєстрації за ОСОБА_9 відповідного права власності постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2014.

Стосовно місцезнаходження (адреси) спірного майна суди попередніх інстанцій, дослідивши у передбаченому процесуальним законом порядку надані сторонами докази, встановили, що майно, право власності на яке просить визнати позивач, розташоване на земельній ділянці площею 0,4267 га; саме ця ділянка була передана Причорноморському державному регіональному геологічному підприємству в оренду за договором від 13.06.2002 на виконання рішення Затоківської селищної ради від 14.01.2002 № 1002 і саме такий розмір та місцезнаходження земельної ділянки ( 4 267 кв. м у Сонячному районі смт. Затока) значився у рішенні Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 03.12.2004 у справі № 2-4030, яким право власності на майно було визнано за ОСОБА_9

Невідповідність у розмірі (площі) об'єктів, стосовно яких було задоволено позов, була усунута шляхом винесення місцевим господарським судом ухвали від 30.10.2015, про що зазначено у постанові суду апеляційної інстанції.

Скаржник посилається на безпідставність відмови у призначенні судової будівельно-технічної експертизи з метою ідентифікації спірного майна.

Однак, згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Отже, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду.

З врахуванням вищенаведеного підстав вважати зазначені дії суду порушенням процесуальних прав відповідача не вбачається.

Щодо доводів касаційної скарги про фактичну відсутність об'єктів (внаслідок їх знищення пожежами), право власності на які визнано за позивачем, то перевірка зазначених обставин не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Інші доводи скаржника вищевикладеного не спростовують та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 у справі № 916/3372/15 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "База відпочинку "Топаз" - без задоволення.