Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Диад-К" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року у справі № 910/20133/15 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Диад-К", Донецька область, до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку", м. Київ, про визнання зобов'язання частково припиненим,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Аврамова О.О. (дов. № 43 від 31.03.15),

У серпні 2015 року позивач ТОВ "Диад-К" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" про визнання зобов'язання частково припиненим.

Вказував, що між ним та відповідачем існують правовідносини, що випливають з кредитного договору № ККРОВ.1502.016 від 05.03.14 та з договору поточного банківського рахунку № TF1502.001 від 05.10.10.

Зазначав, що 21.05.15 на виконання умов кредитного договору № ККРОВ.1502.016 від 05.03.14 надав для виконання відповідачу платіжне доручення № 1 про перерахування коштів з його поточного рахунку на рахунок погашення кредиту в сумі 1 109 886,58 грн.

Посилаючись на ту обставину, що в зв'язку з невиконанням відповідачем його платіжного доручення, ТОВ "Диад-К" було порушено договірне зобов'язання в частині повернення кредитних коштів, що свідчить про наявність між сторонами зустрічних однорідних вимог, позивач просив визнати припиненими зобов'язання ТОВ "Диад-К" перед ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" по поверненню кредитних коштів за кредитним договором № ККРОВ.1502.016 від 05.03.14 в сумі 1 109 886,58 грн. з підстав, що передбачені ст. 601 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2015 року (суддя Андреїшина І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року (колегія суддів у складі: Скрипки І.М. - головуючого, Шаптали Є.Ю., Гончарова С.А.), в позові відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на те, що ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" Постановою Правління Національного банку України № 743 від 27.11.14 віднесено до категорії неплатоспроможних банків, а процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах, та згідно ч. 5 ст. 36 якого під час тимчасової адміністрації зарахування зустрічних однорідних вимог не здійснюється.

У касаційній скарзі ТОВ "Диад-К", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів п.п. 4, 5 ч. 5 ст. 36, ст.ст. 44, 45, 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про задоволення його вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 05.03.14 між ТОВ "Диад-К" (позичальник) та ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" (кредитор) був укладений кредитний договір № ККРОВ.1502.016, згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.п. 1.1.1 - 1.1.3 договору кредит надається в розмірі 4 600 000 грн. з терміном користування кредитом до 04.06.14 та фіксованою процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 19 % річних.

Додатковою угодою № 3 від 17.09.14 до договору сторонами продовжено строк користування кредитом до 10.01.15.

Пунктом 2.10 договору сторони погодили, що позичальник доручає банку здійснювати списання коштів з усіх рахунків позичальника в національній та іноземній валютах, відкритих у ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку", для погашення заборгованості за процентами, комісією, заборгованості за кредитом та іншої заборгованості (включаючи нараховані пеню та штраф) за цим договором, при настанні термінів виконання позичальником зобов'язань за цим договором.

Позичальник зобов'язався у період дії даного договору укласти з банком договір банківського поточного рахунку не пізніше дати укладання цього договору; направляти на поточний рахунок у банку виручку від реалізації товарів (робіт, послуг) в сумі, достатній для збереження діючого ліміту кредитної лінії, вказаного в п. 1.1.1 цього договору (п. 4.2.3 договору).

05.10.10 між сторонами у справі був укладений договір банківського поточного рахунка № TF1502.001, згідно якого в ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" позивачу було відкрито поточний рахунок № 26004001502001, який останній використовував для здійснення господарської діяльності, на який направлялись кошти, отримані позивачем від третіх осіб.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що на виконання умов кредитного договору № ККРОВ.1502.016 від 05.03.14 позичальник надав банку платіжне доручення № 1 від 21.05.15 про перерахування з рахунку № 26004001502001 грошових коштів у розмірі 1 109 886,58 грн. на рахунок погашення кредиту, яке відповідачем виконано не було.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає про те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання по перерахуванню грошових коштів на його рахунок для погашення кредиту, ним не було виконано свої договірні зобов'язання по погашенню кредиту, що свідчить про наявність між сторонами зустрічних, однорідних вимог на суму 1 109 886,58 грн. та відповідно до ст. 601 ЦК України є підставою для часткового припинення зобов'язань сторін.

Приписами ст. 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Судами встановлено, що 03.08.15 позивач на підставі ст. 601 ЦК України звернувся до банка із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 109 886,58 грн., проте відповідачем не визнано зобов'язання сторін у вказаній частині припиненими, оскільки ТОВ "Диад-К" звернувся до банку з вказаною заявою після запровадження в банку тимчасової адміністрації.

27.11.14 Постановою Правління Національного банку України № 743 ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" віднесено до категорії неплатоспроможних банків, а рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 132 від 27.11.14 починаючи з 28.11.14 в ПАТ Всеукраїнський Банк Розвитку" введено тимчасову адміністрацію.

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Згідно п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

ТОВ "Диад-К" є кредитором ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" за вимогами товариства на підставі договору банківського поточного рахунка № TF1502.001 від 05.10.10 на якого поширюються обмеження щодо задоволення вимог кредиторів під час запровадження в банку тимчасової адміністрації, встановлені приписами ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тому його вимоги підлягають задоволенню виключно в порядку встановленому положеннями вказаного закону.

З вказаних обставин правильно виходили суди попередніх інстанцій відмовляючи в позові.

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги про неправомірність висновків судів щодо відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин сторін положень ст. 601 ЦК України, не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються вище викладеним.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 111-7 ГПК України, не входить до меж перегляду справи у суді касаційної інстанції.

постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Диад-К" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року у справі № 910/20133/15 залишити без змін.