Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кривди Д.С. - головуючого (доповідача), Борденюк Є.М. Могил С.К., за участю представників: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), відповідача Фараонова В.О., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 у справі № 916/3383/15 Господарського суду Одеської області за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 172 489,85 грн

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" інфляційних в сумі 161065,72 грн та 11424,13 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2015 (суддя Волков Р.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 (судді: Головей В.М. - головуючий, Лисенко В.А., Ярош А.І.), позовні вимоги задоволено; стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 161065,72 грн інфляційних, 11424,13 грн 3 % річних та 3449 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 27, 62, частини 1 пункту 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення та постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (Власник) та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (Сервітуарій) укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 № 650-0/111-П-ІЛФ-13 (далі - Договір), за умовами якого Власник, на визначених договором умовах оплати, надає Сервітуарію право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал №18 (довжина причалу (п.м.) -160,00, архівний номер паспорту 85311).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.07.2014 у справі № 916/946/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014, стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 353160,08 грн заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 № 650-0/111-П-ІЛФ-13.

На виконання рішення суду з відповідача на користь позивача 12.10.2012 було фактично стягнуто 353160,08 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2014 вищевказані рішення та постанова скасовані, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду.

За заявою про поворот виконання рішення суду з позивача на користь відповідача 06.03.2015 стягнуто 353160,08 грн.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 10.03.2015 у справі № 916/946/14, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 30.04.2015 та Вищого господарського суду України від 22.07.2015, позов задоволено в повному обсязі та стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 353160,08 грн заборгованості та витрати по сплаті судового збору в сумі 7063,20 грн.

Судовими рішеннями у справі № 916/946/14 встановлено, що сторони за Договором домовилися, що плата за сервітут на причал № 18 за період дії договору складає 353160,08 грн (з ПДВ). Оплата сервітуту здійснюється Сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку Власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці (п.п.2.2, 2.3 Договору).

Сервітуарій зобов'язаний в т.ч. своєчасно та на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом (п.3.2. Договору).

Відповідно до п.7.1 Договору цей договір набуває чинності з дня його укладення, але регулює взаємовідносини між сторонами починаючи з 21.08.2013 у відповідності до ст. 631 Цивільного Кодексу України. Договір діє до 31.12.2013, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішення суду у справі № 916/946/14 про стягнення 353160,05 грн заборгованості за Договором відповідач виконав лише 02.06.2015.

За таких обставин позивач, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті сервітуту за Договором, звернувся до господарського суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача на підставі статті 625 ЦК України інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, розрахованих по кожному виставленому позивачем рахунку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, обставини невиконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати позивачу сервітуту за укладеним між сторонами Договором встановлено рішенням у справі № 916/946/14, яке набрало законної сили.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У постанові Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183 висловлена позиція, відповідно до якої положення частини 2 статті 625 ЦК України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу; чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань та 3% річних визнаний судами попередніх інстанцій обґрунтованим і заявником касаційної скарги не спростовується.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є обґрунтованими та правомірними, оскільки чинне законодавство не обмежує позивача у захисті свого права на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення суми основного боргу.

Посилання відповідача в касаційній скарзі про наявність підстав для припинення провадження у даній справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 ГПК України колегія відхиляє, оскільки предмети спору у цій справі та у справі № 916/946/14 є різними, а саме: у справі № 916/946/14 предметом спору було стягнення саме суми основного боргу за договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 № 650-0/111-П-ІЛФ-13, а у даній справі (№ 916/3383/15) позивач просить стягнути на підставі статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на суму боргу, стягнуту за вказаним судовим рішенням у справі № 916/946/14. Стягнення сум на підставі статті 625 ЦК України не було заявлено позивачем у справі № 916/946/14.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 у справі № 916/3383/15 залишити без змін.