Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року у справі № 37/259 Господарського судуміста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" до Державного підприємства "Енергоринок" про стягнення 530 052 681, 83 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача: Другакова Т.Д. дов. № 19-262 від 25.12.2015 року, Житченко О.В. дов. № 19-293 від 25.12.2015 року, - відповідача: Саква Д.Ю. дов. № 01/44-843Д від 18.12.2015 року, Манзюк О.В. дов. № 01/44-852Д від 18.12.2015 року, Сніжко В.Ю. дов. № 01/44-870Д від 01.02.2016 року

Відкрите акціонерне товариство "Донбасенерго" (далі за текстом - ВАТ "Донбасенерго") звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Державного підприємства "Енергоринок" (далі за текстом - ДП "Енергоринок") про стягнення основного боргу в сумі 447 685 919, 43 грн. за поставлену в період з 01.10.2001 по 01.06.2002 за договором № 70/01-ЕР від 31.08.1999, але не оплачену електричну енергію, збитків від інфляції в сумі 56 730 642, 84 грн. та 3 % річних в сумі 22 411 489, 90 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2002 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ДП "Енергоринок" на користь ВАТ "Донбасенерго" 402 553 513, 88 грн. основного боргу, 56 730 642, 84 грн. збитків від інфляції, 22 411 489, 90 грн. 3 % річних. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ДП "Енергоринок" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2002 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2004 року апеляційне провадження за скаргою ДП "Енергоринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2002 у справі № 37/259 зупинене до вирішення спору у справі № 22/313 на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року поновлене апеляційне провадження у справі № 37/259.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року у справі № 37/259, в порядку ст. 25, 41, 79 Господарського процесуального кодексу України, змінено назву позивача з: "Відкрите акціонерне товариство "Донбасенерго" на: "Публічне акціонерне товариство "Донбасенерго" (далі за текстом - ПАТ "Донбасенерго"), призначено судову економічну експертизу та зупинено провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 року у справі № 37/259 провадження у справі поновлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року у справі № 37/259 апеляційну скаргу ДП "Енергоринок" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2002 року у справі № 37/259 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Донбасенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року у справі № 37/259, а рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2002 року залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, Договору між членами Оптового ринку електричної енергії України, ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 25.01.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролова А.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 04.02.2016 року.

04.02.2016 року в судовому засіданні, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 11.02.2016 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади організації та експлуатації енергосистем. Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) визначено правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, а також на вітроелектростанціях, незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної енергії (крім електричної енергії, виробленої на теплоелектроцентралях, які входять до складу енергопостачальників, для споживання на території здійснення ліцензованої діяльності), та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України (далі ОРЕ України). Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Положеннями ч. ч. 2, 4 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі договору. У договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін. Цей договір погоджується з центральними органами виконавчої влади, що здійснюють управління в електроенергетиці, Національною комісією регулювання електроенергетики України, Антимонопольним комітетом України.

15.11.1996 року вказаний Договір укладено між членами оптового ринку електричної енергії України (далі за текстом - ДЧОРЕ).

Судами встановлено, що позивач як виробник електричної енергії і відповідач як оптовий її постачальник є сторонами ДЧОРЕ і, відповідно, учасниками ОРЕ України.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) всі учасники ОРЕ України укладають договори купівлі-продажу електричної енергії з суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює оптове постачання електричної енергії відповідно до договору, на підставі якого створюється оптовий ринок електричної енергії (ДЧОРЕ).

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 31.08.1999 року позивач та Національна енергетична компанія "Укренерго" (правонаступником якої є ДП "Енергоринок"), уклали договір № 70/01-ЕР, відповідно до умов якого позивач продає, а відповідач купує електроенергію та здійснює її оплату відповідно до умов Договору.

Положеннями ст. 4 вказаного вище Договору сторони погодили порядок розрахунків за Договором зокрема те, що: розрахунок за куплену відповідачем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок позивача, та, за згодою сторін, іншими формами, що передбачені чинним законодавством (п. 4.1.); остаточний розрахунок за куплену відповідачем у позивача електричну енергію здійснюється до 16 числа місяця наступного за розрахунковим (ч. 2 п. 4.3.).

Відповідно до пп. 5.5.4. Договору відповідач зобов'язаний здійснювати оплату позивачу за фактично відпущену електроенергію грошовими коштами та іншими формами платежу, що не суперечать чинному законодавству.

Згідно п. 5.6. Договору відповідач, серед іншого, несе відповідальність за порушення строків оплати за куплену електричну енергію.

Положеннями пп. 5.1.1 Договору сторони погодили, що позивач має право вимагати від відповідача повної оплати коштів за продану електроенергію відповідно до ст. 4 Договору.

Пунктом 2.1. Договору закріплено, що сторони визнають свої зобов'язання за ДЧОРЕ.

Так, підставою для звернення до суду з даним позовом, на думку позивача, стало те, що у відповідача існує заборгованість за поставлену за Договором в період з 01.10.2001 по 01.06.2002 року електричну енергію.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, апеляційним господарським судом вірно вказано про те, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором енергопостачання, а відтак, взаємовідносини сторін за цим Договором регулюються спеціальними нормами законодавства, що регулюють правовідносини в електроенергетиці, і лише в частині, що не врегульована цими спеціальними нормами, - загальними нормами цивільного законодавства.

Згідно преамбули Договору сторони уклали цей Договір з метою забезпечення виконання ДЧОРЕ, керуючись Правилами ОРЕ України (далі Правила ОРЕ. Правила ринку).

Відповідно до п. 2.3 Договору ціна на електроенергію, яку позивач продає відповідачу, визначається згідно з Правилами ОРЕ та затверджуються Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ), яка приймається Сторонами до виконання та окремими доповненнями до Договору не фіксується.

Пунктом 3.2. Договору сторони узгодили, що облік купленої відповідачем від позивача електроенергії та експлуатація систем комерційного обліку виконуються згідно з "Інструкцією про порядок комерційного обліку електричної енергії", яка є додатком до ДЧОРЕ.

Положеннями п. 4.2. Договору сторони погодили, що платежі за фактично продану позивачем електроенергію здійснюються кожного робочого дня відповідно до Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електроенергії України (ІВКОР), яка є додатком до ДЧОРЕ.

Згідно з п. 8.2. Договору у разі змін чинного законодавства України або ДЧОРЕ, Сторони вносять відповідні зміни до Договору, які необхідні для усунення протиріч.

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що умовами Договору сторони узгодили перевагу норм законодавства та умов ДЧОРЕ над умовами Договору і передбачили внесення змін до умов Договору для приведення їх у відповідність до чинного законодавства у разі його зміни, у зв'язку з чим, з моменту підписання Договору вимоги ДЧОРЕ та додатків до нього перетворилися для сторін на узгоджені умови Договору і стали обов'язковими для виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у ДЧОРЕ визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін.

За правилами пункту 7 ДЧОРЕ, відповідач як Розпорядник системи розрахунків відповідає, в тому числі, за дотриманням Правил ринку та ІВКОР, і його відповідальність обмежується тільки дотриманням Правил ринку.

За правилами розділу 8 ДЧОРЕ, відповідач як Розпорядник коштів ОРЕ України зобов'язаний дотримуватись ІВКОР згідно з Правилами ринку.

Згідно з п. 19.3 ДЧОРЕ зобов'язання відповідача стосовно платежу за електричну енергію, що була закуплена відповідно до положень цього Договору, чітко обмежуються коштами, наявними в нього згідно з ІВКОР (додаток 4).

Згідно з п. 8.6 ДЧОРЕ відповідач не зобов'язаний платити за куплену електричну енергію інакше, ніж передбачено в ІВКОР.

Пунктом 6.24 ІВКОР передбачено, що Постачальники та Оптовий постачальник, які не виконують свої зобов'язання по оплаті за куповану електричну енергію, несуть відповідальність згідно з законодавством та умовами двохсторонніх договорів щодо купівлі-продажу електричної енергії, проте, це не зазначає, що відповідач як сторона ДЧОРЕ і учасник ОРЕ України має нести відповідальність за умовами двостороннього договору з енергопостачальником, якщо він не порушує умови ДЧОРЕ та його додатків.

За приписами ст. 151 Закону України "Про електроенергетику" порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію України та спожиту електричну енергію енергопостачальними організаціями, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії, яким є відповідач, відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (до 2002 року - розподільчі рахунки). Такі розрахунки призначені для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та для розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії.

Так, перерахування коштів енергогенеруючим компаніям та іншим суб'єктам підприємницької діяльності, які проводять продаж електричної енергії на оптовому ринку, здійснюються уповноваженим банком з поточного рахунку із спеціальним режимом використанням оптового постачальника електричної енергії відповідно до алгоритму (порядку розподілу коштів), встановленого Національною комісією регулювання електроенергетики України. На оптового постачальника електричної енергії покладено обов'язок щоденного інформування учасників оптового ринку електричної енергії і органів виконавчої влади про стан проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії.

Алгоритм оптового ринку електричної енергії, згідно ст. 1 Закону України "Про електроенергетику", - це порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України, а поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії - це рахунки суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії.

Відповідно до ч. 11 ст. 151 Закону України "Про електроенергетику" на поточні рахунки із спеціальним режимом використання не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями учасників оптового ринку електричної енергії.

Таким чином, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду про те, що порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії ДП "Енергоринок" є не договірною умовою, а законодавчим приписом, а тому поточні рахунки із спеціальним режимом використання відповідача, який є в одній особі покупцем і продавцем електричної енергії, використовуються для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та для розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, порядок здійснення яких визначений шляхом застосування встановленого алгоритму.

Також, як зазначалось вище п. 8 ДЧОРЕ до обов'язків розпорядника коштів оптового ринку електричної енергії віднесено дотримання ІВКОР згідно з Правилами ОРЕ, та визначено, що розпорядник коштів оптового ринку електричної енергії не зобов'язаний платити за куплену електричну енергію інакше, ніж передбачено ІВКОР.

Апеляційним господарським судом досліджено, що вказані вище обставини були встановлені судами під час розгляду справи № 22/313 за позовом ПАТ "Донбасенерго" до ДП "Енергоринок", за участю третьої особи на стороні відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, про стягнення 1 629 690 681, 98 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2014 року у справі № 22/313, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2014 року та Вищого господарського суду України від 20.08.2014 року, задоволено вказані позовні вимоги, а тому в силу приписів ст. 35 ГПК України не потребують доведення під час розгляду даної справи.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що розрахунки за закуплену та спожиту на ОРЕ України електроенергію можливі лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання в межах грошей ОРЕ України, оплата зазначеної енергії проводиться відповідно до алгоритму (порядку розподілу коштів) встановленого НКРЕ.

За приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За таких обставин, враховуючи дані обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача спірної заборгованості можливе лише у випадку доведення факту порушення ним при розрахунку за спірну електричну енергію алгоритму використання коштів Оптового ринку електричної енергії, обов'язок доведення вказаних обставин згідно приписів ст. 33 ГПК України покладається на позивача.

З матеріалів справи вбачається, що для з'ясування питання щодо дотримання відповідачем при проведенні розрахунків за поставлену в період з 01.10.2001 по 01.06.2002 за договором № 70/01-ЕР від 31.08.1999 електричну енергію алгоритму використання коштів Оптового ринку електричної енергії,апеляційним судом ухвалою від 07.10.2014 року призначено судову економічну експертизу.

Так, за результатами проведення зазначеної експертизи, складено Висновок експертів № 9111/15-45/11481/15-45, зі змісту якого слідує, що у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи первинних документів, які підтверджують факт перерахування коштів за поставлену електричну енергію вирішити питання, чи був дотриманий відповідачем при проведенні розрахунків за поставлену в період з 01.10.2001 по 01.06.2002 за Договором електричну енергію алгоритм перерахування коштів з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання на поточний рахунок позивача, не виявляється за можливе.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що будь-яке інше документальне підтвердження того, що прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманої від позивача електричної енергії сталося внаслідок порушення відповідачем встановленого НКРЕ алгоритму використання коштів ОРЕ України, відсутнє, тобто, не доведено, що розрахунки з позивачем за електричну енергію не провів саме відповідач.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 447 685 919, 43 грн. за поставлену в період з 01.10.2001 по 01.06.2002 за договором № 70/01-ЕР від 31.08.1999, але не оплачену електричну енергію, у зв'язку з чим дійшов до вірного висновку про скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині.

Крім того, скаржником було заявлено до стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 56 730 642, 84 грн. та 3 % річних в сумі 22 411 489, 90 грн.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи, що наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлену позивачем за умовами Договору електричну енергію в періоди, за які позивач нараховує відповідачу 3 % річних та збитки від інфляції судом апеляційної інстанцій не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, а окремого правового обґрунтування вказані вимоги не мають і заявлені як наслідок задоволення вимог в частині стягнення суми основного боргу, чого в даному випадку не сталося, у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 56 730 642, 84 грн. та 3 % річних в сумі 22 411 489, 90 грн. судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено та скасовано рішення суду першої в цій частині.

Касаційна інстанція, в силу приписів ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року у справі № 37/259 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року у справі № 37/259 залишити без змін.