Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу науково - виробничого акціонерного товариства "Агроінком" в особі ліквідатора Патерилова В.В., смт. Чабани Київської області на ухвалу від 19.10.2015 господарського суду Київської області та постанову від 08.12.2015 Київського апеляційного господарського суду за заявою науково - виробничого акціонерного товариства "Агроінком" в особі ліквідатора Патерилова В.В. до Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області за участю 1. товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Комплекс", смт. Чабани Київської області; 2. прокуратури Київської області про визнання недійсним правочину та визнання недійсним рішення у справі № 95/11б-03/2/8 господарського суду Київської області про банкрутство науково - виробничого акціонерного товариства "Агроінком" представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2003 порушено провадження у справі № 95/111б-03/2/8 про банкрутство науково - виробничого акціонерного товариства "Агроінком" у порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (у редакції чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Київської області від 15.02.2007 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута та інше.

У березні 2015 року ліквідатор боржника арбітражний керуючий Патерилов В.В. (далі - заявник) звернувся до суду в межах справи про банкрутство з заявою про визнання недійсними: одностороннього правочину боржника - заяви від 09.10.2005 про відмову від права користування земельною ділянкою площею 2,0 га за адресою: Київська область, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 5-А; рішення Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - відповідач) від 09.11.2005 № 271 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Юг-Комплекс". Заява обґрунтована тим, що спірний правочин не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки вчинений боржником після порушення справи про банкрутство без згоди розпорядника майна та завдає збитків боржнику, а отже має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство. Більше того, спірний правочин укладений на користь заінтересованої особи - ТОВ "Юг-Комплекс", засновником якої є боржник. Ліквідатор в обґрунтування своїх вимог також посилався на невідповідність правочину нормам загального цивільного законодавства, зокрема ст.ст. 203, 232 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.10.2015 (судді: Лутак Т.В. - головуючий, Наріжний С.Ю., Саванчук С.О.) у задоволенні заяви ліквідатора боржника про визнання недійсним правочину та визнання недійсним рішення відмовлено. Ухвала мотивована тим, що заявник не довів як факту вчинення боржником спірного правочину в 2005 році, тобто після порушення справи про банкрутство, так і порушення діями боржника вимог чинного законодавства. Щодо оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, то до нього взагалі не може бути застосовано правовий механізм щодо визнання недійсним правочину, передбачений статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 (судді: Остапенко О.М. - головуючий, Доманська М.Л., Сотніков С.В.) вказану ухвалу залишено без змін із тих же підстав. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав про те, що заявником не надано доказів та не наведено жодних правових підстав, які б свідчили про незаконність спірного рішення органу місцевого самоврядування, порушення внаслідок його прийняття прав боржника та, відповідно, наявність передумов для визнання цього рішення недійсним.

Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, заявник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення поданої заяви в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 17, 25 Закону про банкрутство, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що спірний правочин та рішення органу місцевого самоврядування вчинені з порушенням норм цивільного законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними.

10.02.2016 від заявника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю явки в судове засідання. Враховуючи встановлений ст. 111-8 ГПК України строк для розгляду касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається, стверджуючи про вчинення боржником 09.10.2005 спірного правочину - заяви про відмову від права користування земельною ділянкою, заявник у порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України не надав жодних доказів у підтвердження факту існування відповідної заяви боржника від 09.10.2005. Відсутність відповідного документа, датованого 09.10.2005, підтвердив і відповідач.

Натомість судами попередніх інстанцій на підставі долучених до матеріалів справи доказів встановлено, що земельна ділянка площею 2,00 га за адресою: Київська область, смт. Чабани, вул. Машинобудівників надана боржнику у постійне користування на підставі державного акта на право постійного користування землею від 31.01.1996 II-KB № 003269 для будівництва експериментальної бази.

19.10.1998 боржник на підставі власної заяви № 863/804 відповідно до ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на 19.10.1998) добровільно відмовився від права користування вказаною земельною ділянкою у зв'язку з передачею побудованого на ній нерухомого майна до статутного фонду Аграрної науково-виробничої компанії "Агропромтехіндустрія".

Отже, припинення права користування боржником земельною ділянкою мало місце ще у 1998 році, тобто більш ніж за 4 роки до порушення справи про банкрутство, а не у 2005, як стверджував заявник у позовній заяві.

На підставі вказаної заяви боржника рішенням відповідача від 04.11.1998 № 100 спірна земельна ділянка була передана у постійне користування АНВК "Агропромтехіндустрія".

У подальшому АНВК "Агропромтехіндустрія" за договором купівлі-продажу від 07.07.2004 продало розміщені на спірній земельній ділянці будівлі та споруди на користь ТОВ "Науково-виробнича фірма "Агропромтехіндустрія", у зв'язку з чим відповідачем у квітні 2005 року на підставі рішення № 97 надано дозвіл на укладення договору оренди спірної земельної ділянки площею 2,00 га.

09.11.2005 оспорюваним у даному провадженні рішенням відповідача № 271 вказана земельна ділянка площею 2,00 га була передана в оренду ТОВ "Юг-Комплекс", яке є правонаступником АНВК "Агропромтехіндустрія".

Вищезазначені обставини свідчать, що передача відповідачем земельної ділянки в користування ТОВ "Юг-Сервіс" відбулася правомірно і жодним чином не порушує прав позивача, який добровільно відмовився від користування цією земельною ділянкою ще у 1998 році, тобто більш ніж за 4 роки до порушення справи про банкрутство. Будь-яких обставин, які б давали підстави для висновку про порушення норм чинного законодавства як при відмові відповідача від користування земельною ділянкою, так і при передачі цієї ділянки ТОВ "Юг-Сервіс", у справі не встановлено.

Більше того, спірна земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади і боржник мав виключно право користування цією ділянкою, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону про банкрутство виключає можливість включення такого майна до складу ліквідаційної маси боржника.

При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано, керуючись відповідною правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 08.04.2015 у справі № 14/5026/1311/2012, зазначили про безпідставність посилання ліквідатора на ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство у якості спеціальної підстави для визнання недійсною укладеної боржником угоди, оскільки вказана норма передбачає лише підстави для відмови від виконання договорів боржника. Укладена боржником угода може бути визнана недійсною за заявою ліквідатора виключно з підстав, передбачених ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимог заявника є законними та обґрунтованими.

Відтак, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Враховуючи вищенаведене, оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням норм чинного законодавства, тому підлягають залишенню без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та ст. ст. 33, 34, 1115, 1117, 1119 - 11113, 11128 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу науково - виробничого акціонерного товариства "Агроінком" в особі ліквідатора Патерилова В.В. залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Київської області від 19.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі № 95/11б-03/2/8 залишити без змін.