910/13155/15 Про стягнення грошової суми в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування - 02.02.2016 Прийняття

розглянувши касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015

у справі № 910/13155/15 господарського суду міста Києва

за позовом приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І УКРАЇНА"

до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"

про стягнення 9 587,07 грн.

У травні 2015 приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І УКРАЇНА" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" 9 587,07 грн. у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування, посилаючись, зокрема, на приписи ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" (а.с. 7-13).

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2015 (суддя Балац С.В.) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 109-111).

Судовий акт мотивовано сплатою відповідачем суми страхового відшкодування у розмірі 25 763,49 грн., визначеної експертним дослідженням вартості відновлювального ремонту.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 (головуючий Кропивна Л.П., судді Жук Г.А., Баранець О.М.) рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2015 скасовано з прийняттям нового про задоволення позову частково. Стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І УКРАЇНА" 9 077,07 грн. страхового відшкодування. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 158-166).

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив скасувати вищезгаданий судовий акт та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (а.с. 176-178).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2015 касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.01.2016 (а.с. 174-175).

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 12.01.2016 № 05-05/35 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Палій В.В., Студенець В.І. (а.с. 199).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.01.2016 розгляд касаційної скарги відкладено на 19.01.2016 (а.с. 201-202).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.01.2016 розгляд касаційної скарги відкладено на 02.02.2016 (а.с. 204-205).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 02.02.2016 представник позивача не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір у даній справі виник щодо визначення розміру страхового відшкодування та наявності чи відсутності обов'язку відповідача по його (відшкодування) сплаті з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу.

Згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.09.2013 між приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І УКРАЇНА" (страховик, позивач) та гр. ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № CAS0021353, відповідно до умов якого застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки "KIA SPORTAGE" (державний номер НОМЕР_1) (а.с. 47-55).

19.12.2013 на перехресті вул. Кайсарова-вул. Каменярів у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "KIA SPORTAGE" (державний номер НОМЕР_1), під керуванням гр. ОСОБА_3 та "LEXUS LS 460" (державний номер НОМЕР_2) під керуванням гр. ОСОБА_4, що призвела до механічних пошкоджень автомобіля "KIA SPORTAGE" (державний номер НОМЕР_1), перелічених у довідці № 9321946 (а.с. 42-43).

19.12.2013 про пошкодження автомобіля "KIA SPORTAGE" (державний номер НОМЕР_1) та настання страхового випадку позивач був письмово повідомлений страхувальником шляхом подачі заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 44-46).

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 13.01.2014 у справі № 760/2/14-п (№ 3-63/14) ОСОБА_4, який керував автомобілем "LEXUS LS 460" (державний номер НОМЕР_2) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та встановлено факт порушення ним п. 10.1 (а.с. 59).

Відповідно до рахунків-фактур від 09.01.2014 № ІВР0001861 та від 06.02.2014 № ІВР0001950, складених товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРЦИКЛОН" вартість відновлювального ремонту становила 36 100,56 грн. (а.с. 91-92, 93).

Згідно страхових актів від 21.01.2014 № НОМЕР_3 та від 10.02.2014 № НОМЕР_3 за страховим випадком, що стався 19.12.2013 за договором добровільного страхування наземного транспорту від 06.09.2013 № CAS0021353, з урахуванням розрахунку до виплати в якості страхового відшкодування призначено 35 350,56 грн. (36 100,56 грн. за мінусом франшизи у розмірі 750,00грн.).

Судами встановлено, що згідно з платіжними дорученнями від 21.01.2014 № 000028339 та від 11.02.2014 № 000028770 (а.с. 94-95) на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 06.09.2013 № CAS0021353, страхових актів від 21.01.2014 № НОМЕР_3 та від 10.02.2014 №1500010940, рахунків-фактур від 09.01.2014 №ІВР0001861 та від 06.02.2014 № ІВР0001950 позивач перерахував товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРЦИКЛОН" (особи, яка здійснювала ремонт автомобіля "KIA SPORTAGE" (державний номер НОМЕР_1)) 35 350,56 грн.

Також судами встановлено, що страховиком автомобіля "LEXUS LS 460 (державний номер НОМЕР_2), яким керувала винна у настанні ДТП особа, зазначена у страховому полісі серії АС/3740675 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за договором обов'язкового страхування є товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант".

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідно до результатів проведеного дослідження аварійним комісаром складено звіт від 27.08.2014 № 8856, згідно з яким розмір матеріального збитку, завданого власнику застрахованого автомобіля з урахуванням фізичного зносу запчастин становить 26 263,48 грн. та в подальшому відповідачем здійснена виплата страхового відшкодування саме у зазначеній сумі за вирахуванням франшизи, встановленої у страховому полісі серії АС/3740675 у розмірі 25 763,49 грн.

Апеляційна інстанція, скасовуючи прийнятий місцевим судом акт виходила з наступного.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

За змістом статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Згідно з ч. 4, 18 ст. 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством, а франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Апеляційним судом обґрунтовано визнано, що Законами України "Про страхування" (85/96-ВР) та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/7163/14).

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту від 06.09.2013 № CAS0021353 позивач набув право вимоги до відповідача у сумі страхового відшкодування в розмірі 9 077,07 грн. (35 350,56 грн. - 25 763,49 грн.), тобто, у межах фактичних затрат з вирахуванням франшизи є обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З врахуванням наведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Посилання заявника касаційної скарги на судову практику, а саме, на постанову Верховного Суду України від 23.09.2015 № 3-303гс15 відхиляються з підстав, наведених вище, оскільки правовідносини та обставини справи, стосовно яких у зазначеній постанові викладена правова позиція Верховного Суду України, є відмінною від спору, що є предметом розгляду у дійсній справі.

У додаткових поясненнях заявник касаційної скарги, наводячи новий розрахунок страхового відшкодування, на підтвердження своєї правової позиції, посилається на постанову Верховного Суду України від 02.12.2015 № 6-691цс15.

Однак, як було зазначено вище, в силу приписів ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не наділена процесуальними повноваженнями як збору, так і перевірки доказів, тоді як суд апеляційної інстанції обгрунтував законодавчо передбачене право страховика за договором добровільного страхування приймати довідки про визначення станцією технічного обслуговування фактичної вартості відновлюваних робіт. Крім того, як і постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 № 3-303гс15, так і постанова Верховного Суду України від 02.12.2015 № 6-691цс15 прийняті у справах за іншими обставинами спорів.

Разом з тим, постановою від 23.12.2015 у справі 6-2587цс15 Верховний Суд України дотримується сталої позиції, що за змістом ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Одночасно Верховний Суд України зазначив, що страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права.

Інші доводи скаржника вищевикладеного не спростовують та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 у справі № 910/13155/15 залишити в силі, а касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" - без задоволення.