826/9649/18 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, якими Товариству збільшено суму грошового зобов`язання із сплати податку на додану вартість, та зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість - 05.11.2019 Прийняття

У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпромбудмонтаж" (далі - позивач, Товариство, ТОВ "Газпромбудмонтаж") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача та правомірність визначених позивачем податкових зобов`язань.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2019 року (головуючий суддя - Шейко Т.І.) в задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем матеріали не є беззаперечним доказом реальності його господарських операцій з контрагентами, оскільки їх підтвердженням, а отже і правомірністю складання первинних документів за результатами такої діяльності, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромбудмонтаж" задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2019 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 18 липня 2017 року №0035591404 та №0035601404;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромбудмонтаж" 97 750 грн 39 коп. судових витрат із сплати судового збору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку для формування податкового кредиту, а аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ "Факторія Люкс".

Не погодившись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2019 року залишити в силі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про безтоварність операцій, укладених між позивачем та його контрагентами, що виключає правомірність відображення їх наслідків у податковому обліку Товариства.

09 липня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу. в якому Товариство зазначає про правомірність рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 22.06.2017 по 29.06.2017 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Газпромбудмонтаж" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ "Факторія Люкс" за період з 01.10.2016 по 31.10.2016.

За результатами перевірки складено акт №455/26-15-14-04-04/36964133 від 06.07.2017 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог ст. 198 Податкового кодексу України (далі - " ПК України (2755-17) ") внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на 1 927 561 грн та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту на 197 233 грн.

На підставі акту та за результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0035601404 від 18.07.2017, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання із сплати податку на додану вартість на 2 409 451 грн, у тому числі 1 927 561 грн за основним платежем та 481 890 грн за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення № 0035591404 від 18.07.2017, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 197 233 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції за договорами, укладеними позивачем з ТОВ "Факторія-Люкс" не спричинили настання реальних правових наслідків

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (2755-17) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як специфікації, видаткові накладні; видаткові накладні; товарно-транспортні накладні, сертифікати відповідності; картки рахунку, банківські виписки; довіреності на подальшу поставку придбаного товару.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів поставки, укладених з позивачем, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність посилань контролюючого органу на те, що рахунки ТОВ "ПБК "Новострой" використовувались для переведення безготівкових коштів у готівку, оскільки вищевикладене згідно ст. 73 КАС України не є належним доказом протиправності формування ТОВ "Газпромбудмонтаж" податкового кредиту за результатами господарської діяльності з ТОВ "Факторія Люкс".

Колегія суддів суду апеляційної інстанції правильно відхилила посилання скаржника про те що, що договір поставки № 150916 був укладений 15 вересня 2016 року, а зазначений у ньому поточний рахунок ТОВ "Факторія Люкс" відкритий лише 17 жовтня 2016 року, оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження викладених вище обставин, крім того Акт перевірки не містить жодних посилань на зазначену обставину.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів у контрагента, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарськими операціями з придбання товарів (обладнання) у ТОВ "Факторія Люкс" сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.