Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2015 р. (суддя Довгань К.І.) та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 р. (судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В., Буравльов С.І.) у справі № 925/1673/15 господарського суду Черкаської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 9903) про стягнення 963 203 грн. 52 коп. за участю представників: від позивача Смакота Н.І., довіреність № 14-98 від 18.04.2014 р. від відповідача Базьков А.І., довіреність № 14/193 від 26.01.2016 р.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 9903) про стягнення заборгованості, а саме: 421 295 грн. 69 коп. основного боргу, 188 592 грн. 30 коп. пені, 331 670 грн. 20 коп. інфляційних втрат, 21 645 грн. 33 коп. 3% річних.

Позов вмотивований порушенням відповідачем договірних зобов'язань з повної та своєчасної оплати поставленого природного газу і, як наслідок, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 29.10.2014 р. у справі № 925/1673/15 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 94 292 грн. 15 коп. пені, 331 670 грн. 20 коп. інфляційних втрат та 21 645 грн. 33 коп. 3% річних. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало встановлення судом тієї обставини, що відповідач, хоч і несвоєчасно, однак, до подачі позовної заяви до суду, сплатив основний борг за поставлений йому природний газ.

Крім того, зважаючи на важкий фінансовий стан відповідача та залежність господарської діяльності останнього від виконання державою своїх зобов'язань перед ним, місцевий господарський суд зменшив заявлений до стягнення розмір пені, як це передбачено ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 р. рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2015 р. у справі № 925/1673/15 залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими актами, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 р., рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2015 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягненні 94 296 грн. 15 коп. пені та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову. В іншій частині оскаржувані судові рішення позивач просить залишити без змін.

Касаційна скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" обґрунтована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.01.2016 р. касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 01.02.2016 р.

В судове засідання 01.02.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 р., рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2015 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягненні 94 296 грн. 15 коп. пені та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями досліджено, що 30.04.2014 р. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Навчальний центр Державної прикордонної служби України (Військова частина 9903) (покупець) уклали договір купівлі-продажу природного газу № 2801/14-БО(Т)-36.

За умовами вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю з 01.01.2014 р. до 31.12.2014 р. природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями обсягом до 344,100 тис. м3, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити отриманий газ, виходячи з ціни за 1000 м3 газу всього з ПДВ - 3 340 грн. 75 коп. (п. 1.1, 2.1, 5.2, 5.5 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцю та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктами 7.1, 7.2 договору передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України, а також договором. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Вищевказаний договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію умов цього договору відповідно до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2014 р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому, додатковою угодою до договору купівлі-продажу природного газу № 230/14-БО(Т)-36 від 30.04.2014 р. сторони змінили кількість поставленого газу та ціну на газ.

Крім того, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на виконання умов зазначеного договору позивач поставив відповідачу природний газ. Вказане, зокрема, підтверджується підписаними та скріпленими печатками актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2014 р. на суму 319 696 грн. 60 коп., від 30.04.2014 р. на суму 237 587 грн. 60 коп., від 30.04.2014 р. на суму 129 253 грн. 70 коп., від 30.04.2014 р. на суму 94 815 грн. 22 коп., від 31.10.2014 р. на суму 115 259 грн. 85 коп., від 30.11.2014 р. на суму 355 746 грн. 37 коп., від 31.12.2014 р. на суму 528 009 грн. 59 коп.

При цьому, за твердженнями позивача станом на 12.08.2015 р. розмір основного боргу відповідача за поставлений йому природний газ склав 421 295 грн. 69 коп.

Враховуючи, що спір виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з своєчасної оплати поставленого природного газу, позивач вказує на обов'язок відповідача також сплатити індексацію ціни, 3% річних та пеню за прострочення виконання такого зобов'язання.

За таких обставин, предметом судового розгляду у справі № 925/1673/15 є вимоги позивача до відповідача про стягнення 421 295 грн. 69 коп. основного боргу, 188 592 грн. 30 коп. пені, 331 670 грн. 20 коп. інфляційних втрат, 21 645 грн. 33 коп. 3% річних.

Окрім вищевикладених фактичних обставин, місцевим та апеляційним господарськими судами також встановлено, що 08.09.2015 р. між відповідачем (довіритель) та Публічним акціонерним товариством "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (повірений) укладено договір доручення № 21, за умовами якого довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов'язання від імені та за рахунок довірителя здійснювати розрахунки з позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 230/14-БО(Т)-36 від 30.04.2014 р.

В свою чергу, Публічне акціонерне товариство "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" перерахувало позивачу 421 295 грн. 69 коп. за платіжним доручення № 3185 від 16.09.2015 р. з відповідним призначенням платежу.

Як закріплено в ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги доведений відповідачем факт перерахування суми основного боргу ще до подання позовної заяви до суду, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем було сплачено заборгованість за поставлений йому природний газ, однак, порушено строки оплати визначені в договорі. У зв'язку з цим, господарськими судами попередніх інстанцій відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення основного боргу та стягнуто з відповідача, вірно розраховані позивачем, суми інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеними висновками місцевого та апеляційного господарських судів.

Крім того, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та приймаючи до уваги, що відповідач є бюджетною установою, утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, а стягнення з нього пені зумовить здійснення головним розпорядником бюджетних коштів додаткових видатків з бюджету, місцевий господарський суд зменшив розмір стягнутої пені до 94 296 грн. 15 коп., тобто на 50%.

Так, ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 вказаного кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Вказане зазначено в ч. 3 ст. 549 даного кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом ч. 3 ст. 232 Господарського кодексу України, вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Вказане передбачено п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічні положення закріплені в ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

З огляду на це, висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо значення діяльності позивача та відповідача, обставин, які вплинули на виконання зобов'язання, ступеня виконання зобов'язання, поведінки винної сторони, тощо відповідають дійсності, ґрунтуються на матеріалах справи та не суперечать вимогам п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в стягненні 94 296 грн. 15 коп. пені.

Одночасно, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують законності застосування господарським судами попередніх інстанцій чинних норм матеріального та процесуального права. Крім того, дані доводи вже були предметом дослідження апеляційного господарського суду та правомірно відхилені.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарськими судами попередніх інстанцій повно, всебічно, та об'єктивно встановлено у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізовано правовідносини, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим прийняті судові рішення є законними, обґрунтованими та не підлягають зміні або скасуванню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 р. та рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2015 р. у справі № 925/1673/15 залишити без змін.