910/10736/15 Про стягнення страхової виплати (страхового відшкодування) - 17.11.2015 Прийняття

Рішенням господарського суду м.Києва від 01.07.2015 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 (судді: Сітайло Л.Г., Чорна Л.В., Пашкіна С.А.), позов задоволено частково шляхом стягнення з ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія" на користь ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" 15241,80 грн. заборгованості, 16323,45 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2720,97 грн. В решті позовних вимог (про стягнення 2774 грн. пені) відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності.

ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати повністю, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 8, 11, 268, 509 ЦК України, ст.ст. 8, 12 Закону України "Про страхування" та ст. 34 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на неправильність розрахунку частки відповідальності перестраховика в сумі страхового відшкодування, а також на сплив позовної давності по вимогах перестрахувальника до перестраховика, в зв'язку з чим, у позові мало бути відмовлено повністю. На думку заявника, правовідносини за договорами страхування та перестрахування є різними за суб'єктним складом та предметом регулювання, а тому вимоги страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування), на які позовна давність не поширюється, не слід ототожнювати з вимогами перестрахувальника (позивача, цедента) до перестраховика (відповідача) про виплату частки страхового відшкодування. При цьому, скаржник вважає, що норма п.5 ч.1 ст. 268 ЦК України не допускає розширеного тлумачення та не передбачає її поширення на вимоги перестрахувальника до перестраховика.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 15241,80 грн. заборгованості, 16323,45 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2720,97 грн. з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

27 грудня 2005 року між позивачем (перестрахувальник) та відповідачем (перестраховик) укладено договір № 91-017/06-04 облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту, предметом якого є облігаторне (обов'язкове) пропорційне перестрахування перестраховиком на засаді ексцеденту сум частини відповідальності перестрахувальника, прийнятої ним за договорами добровільного страхування засобів наземного транспорту (КАСКО транспортних засобів) на умовах "Правил страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 06" та Змін та доповнень до Правил страхування (додаток 5 до цього Договору).

Пунктами 1.3 договору сторони погодили, що дія договору розповсюджується на всі договори добровільного страхування засобів наземного транспорту (КАСКО транспортних засобів), які укладені позивачем зі страхувальниками (юридичними та фізичними особами).

Згідно з п.п.2.1,2.13,2.14 договору сторони передбачили, що перестрахування здійснюється на облігаторній пропорційній основі на засаді ексцеденту сум з пропорційним розподілом суми ексцеденту між перестраховиками. основний документообіг між сторонами здійснюється шляхом оформлення позивачем щомісячних рахунків-бордеро премій, щомісячних рахунків-бордеро збитків та щоквартального переліку збитків, які заявлені, але не сплачені. Відповідальність перестраховика за кожним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, який підпадає під дію цього договору, починається та закінчується одночасно з відповідальністю перестрахувальника.

Позивач зобов'язаний один раз на місяць, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, надавати відповідачу рахунок-бордеро премій, та рахунок-бордеро збитків. Рахунки-бордеро та Бордеро заявлених, але несплачених збитків оформляються та надаються відповідачу в письмовому вигляді в двох примірниках. Один з двох примірників Рахунку-бордеро премій, Рахунку-бордеро збитків та Бордеро заявлених, після їх підписання та скріплення печаткою, повертається позивачу протягом 3-х робочих днів. Зазначені документи після їх підписання є невід'ємними частинами Договору (п.3.2.2 договору).

Пунктом 3.2.4 договору передбачено зобов'язання перестрахувальника протягом 5-ти робочих днів, з дати отримання від перестраховика підписаного примірника рахунку-бордеро премій, сплатити перестраховику премію за цим рахунком-бордеро.

Водночас, п.3.4.2 договору встановлено обов'язок відповідача, протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від позивача рахунку-бордеро премій та рахунку-бордеро збитків, підписати ці рахунки, скріпити печаткою та направити по одному з примірників на адресу перестрахувальника.

Згідно з п.4.3 договору встановлено, що збитки, сума страхового відшкодування за якими, за попередніми прогнозними розрахунками, може перевищувати суму 70000 гривень, врегульовуються окремо (індивідуально) і не включаються до щомісячного рахунку-бордеро збитків.

13 червня 2006 року ТДВ СК "Альфа Гарант" застраховано автомобіль "Mazda 6" д.н. АА 8838 ВВ за договором страхування № 06/02-010-00333, який перестраховано в ПАТ "УОСК", згідно з п. 94 Рахунку Бордеро премій № 06-04/06 за червень 2006 року.

24 червня 2006 року в результаті ДТП пошкоджено автомобіль "Mazda 6" д.н. АА 8838ВВ.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2007р. на виконання умов страхування № 06/02-010-00333 від 13.06.2006, ТДВ СК "Альфа-Гарант" здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 164137,43 грн. При цьому, частка ПАТ "УОСК" у вищезазначеній сумі страхового відшкодування, відповідно до розрахунку позивачем частки перестраховика у сумі страхового відшкодування, склала 15241,80 грн.

Листом № 2856 від 28.06.2006 позивач повідомив відповідача про настання страхової події за договором страхування № 06/02-010-00333 від 13.06.2006.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами підписано перелік збитків, які заявлені, але не сплачені станом на 1 липня 2006 року до договору перестрахування № 91-017/06-04 від 27.12.2005, що є додатком № 4 до цього договору. Пунктом 77 відповідного переліку визначено прогнозовану суму (9,286%) відповідальності перестраховика по страховому випадку ДТП 24.06.2006, в результаті якого відбулось пошкодження автомобіля "Mazda 6" д.н. АА 8838 ВВ. Доказів наявності зауважень до зазначеного переліку збитків матеріали справи не містять.

Згідно з п.4.1 договору перестраховик, в межах свого обсягу відповідальності, приймає участь у відшкодуванні всіх збитків за договорами страхування наземних транспортних засобів, які підпадають під дію цього договору.

Відповідно до п.4.3.5 договору протягом 10-ти робочих днів з дня отримання відповідних документів перестраховик сплачує перестрахувальнику свою частку у сумі страхового відшкодування.

Частка ПАТ "УОСК" у вищезазначеній сумі страхового відшкодування, відповідно до розрахунку частки перестраховика в сумі страхового відшкодування склала 15241,80 грн.

Рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування приймається перестраховиком не пізніше останнього дня, визначеного п.п.3.4.3,3.4.4 договору, для виплати страхового відшкодування та повідомляється перестрахувальнику в письмовій формі з мотивованим обґрунтуванням причин відмови.

Позивач листом № 09/2340 від 05.06.2009 звернувся до відповідача з проханням здійснити виплату страхового відшкодування по страховому випадку щодо пошкодження автомобіля "Mazda 6" д.н. АА 8838 ВВ, застрахованого у ТДВ "Альфа-Гарант", згідно з договором страхування № 06/02-010-00333 від 13.06.2006 та перестрахованого згідно з рахунком-бордеро премій за червень 2006 (п.94). Вказаний лист отримано відповідачем 15.06.2009р.

У відповідь на вказані вимоги відповідач листом від 04.12.2009 № 2041 звернувся до позивача з проханням про надання додаткових документів для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування. В той же час, матеріали справи не містять належних доказів направлення відповідачем на адресу позивача листа № 2041 від 04.12.09 щодо необхідності надання роз'яснень та обґрунтування розміру страхового відшкодування.

Також в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомляв позивача про мотивовану відмову у виплаті страхового відшкодування згідно з пунктом 3.3.6 договору.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як встановлено місцевим господарським судом, укладений між сторонам по справі договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексценденту № 91-017/06-04 за своєю правовою природою є договором перестрахування.

За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі, відповідно до договору страхування (ст. 987 ЦК України).

Частина 1 ст. 12 Закону України "Про страхування" визначає, що перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 984 ЦК України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до висновку, що договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексценденту № 91-017/07-04 за своєю правовою природою є також договором страхування, оскільки страховик страхує в іншого страховика ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Разом з цим, стаття 268 ЦК України містить перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Так, згідно з п.5 ч.1 зазначеної статті позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла до висновку, що за договором перестрахування позивач є застрахованою особою і ним заявлена вимога до відповідача, який є страховиком, тому на вимоги про стягнення частини страхового відшкодування за договором перестрахування № 91-017/07-04 не поширюється позовна давність, передбачена ст. 257 ЦК України.

Оскільки, позивачем не пропущено строку позовної давності його порушене право підлягає захисту.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційна інстанція, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який складено арифметично вірно, дійшла до висновку про його обґрунтованість.

Колегія відхиляє твердження скаржника про неправильність розрахунку частки відповідальності перестраховика в сумі страхового відшкодування, оскільки такі заперечення заявника зводяться виключно до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі, а згідно імперативних приписів ч.2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Проте, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій щодо непоширення позовної давності на вимоги перестрахувальника до перестраховика про виплату частки страхового відшкодування за договором перестрахування, з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога перестрахувальника про виплату перестраховиком частки (пропорційної відповідальності) у сумі страхового відшкодування за договором перестрахування № 91-017/06-04 від 27.12.2005, яка (виплата) обумовлена настанням страхового випадку за договором страхування майна № 06/02-010-00333 від 13.06.2006, страховиком за яким є позивач.

Згідно з ч.ч.4,5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, у клопотанні від 08.06.2015 та поясненнях від 11.06.2015 (а.с.134-135,142-144) відповідач заявив про застосування позовної давності, посилаючись, зокрема, на те, що з огляду на лист-вимогу ТДВ "Альфа-Гарант" № 09/2340 від 05.06.2009 про сплату частки страхового відшкодування в розмірі 15241,80 грн., який (лист) 15.06.2009 р. був отриманий відповідачем, передбачений договором перестрахування 10-денний термін оплати ним своєї частки у сумі страхового відшкодування настав 29.06.2009 р., строк позовної давності закінчився 29.06.2012 р., а заяви про поновлення пропущеного строку позовної давності позивач не надав.

В основу висновку суду першої інстанції щодо незастосування позовної давності покладено твердження про те, що укладений між сторонами договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексценденту № 91-017/07-04 від 27.12.2005 за своєю правовою природою є також договором страхування, оскільки страховик страхує в іншого страховика ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником, причому за договором перестрахування позивач є застрахованою особою і ним заявлена вимога до відповідача, який є страховиком, тому в силу приписів п.5 ч.1 ст. 268 ЦК України на вимогу про стягнення частини страхового відшкодування за договором перестрахування № 91-017/07-04 не поширюється позовна давність.

Однак, такий висновок суду суперечить приписам ст.ст. 3, 8, 9, 12 Закону України "Про страхування" та ґрунтується передусім на помилковому розширеному тлумаченні імперативної норми ч.1 ст. 268 ЦК України.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст. 3 Закону України "Про страхування" страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином, учасниками правовідносин, які виникають з договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, можуть бути страховик, страхувальник, застрахована особа та вигодонабувач, але аж ніяк не перестрахувальник (цедент) та перестраховик, оскільки відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про страхування" останні є страховиками - фінансовими установами, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" (1576-12) . При цьому, стаття 3 Закону України "Про страхування" не визначає позивача (перестрахувальника, цедента) в якості застрахованої особи чи вигодонабувача.

Водночас, згідно з ч.2 ст. 8 та ч.ч.2, 16 ст. 9 Закону України "Про страхування" страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

В свою чергу, згідно з ч.ч.1,5 ст. 12 Закону України "Про страхування" перестрахуванням є страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Зміст цієї імперативної норми є вичерпним та не допускає розширеного тлумачення як в частині суб'єктного складу учасників страхових правовідносин за рахунок сторони договору перестрахування (перестрахувальника, цедента), на вимогу якої не поширювалася б позовна давність, так і в частині предмета вимоги страхувальника, яким є здійснення страхової виплати (страхового відшкодування), а не відшкодування перестрахувальнику частки (пропорційної відповідальності) перестраховика за договором перестрахування. Адже, відповідальним перед страхувальником за договором страхування договором страхування майна № 06/02-010-00333 від 13.06.2006 є позивач (цедент, перестрахувальник), а не перестраховик (відповідач) за договором перестрахування № 91-017/07-04 від 27.12.2005.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень ст.ст. 3, 8, 9, 12 Закону України "Про страхування", позивач (перестрахувальник, цедент) в розумінні п.5 ч.1 ст. 268 ЦК України не є застрахованою особою, на вимоги якого про стягнення частки страхового відшкодування за договором перестрахування № 91-017/06-04 від 27.12.2005 не поширюється позовна давність, як про це безпідставно зазначив суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів також не може не погодитися з посиланням скаржника на те, що до цивільних правовідносин, пов'язаних з незастосуванням позовної давності до вичерпного кола вимог, не може застосовуватися аналогія закону.

Отже, договір добровільного страхування майна та договір перестрахування є різними за своєю правовою природою та суб'єктним складом, регулюють відмінні правовідносини, чим спростовується помилкове ототожнення судами договору облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексценденту № 91-017/07-04 від 27.12.2005 та договору страхування майна № 06/02-010-00333 від 13.06.2006 в обґрунтування підстав для виняткового незастосування позовної давності при вирішенні даного спору.

Відповідно до ч.1 та п.1 ч.5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 ст. 101 та п.п.7, 8 ч.2 ст. 105 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів, а у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Однак, в порушення приписів ст.ст. 43, 84, 101, 105 ГПК України місцевим та апеляційним господарськими судами не надано ретельної правової оцінки і належним чином не спростовано доводи відповідача щодо наявності підстав для застосування позовної давності до вимог перестрахувальника, які виникли з договору перестрахування № 91-017/07-04 від 27.12.2005.

Касаційна інстанція також враховує непослідовність висновків суду першої інстанції щодо правомірної відмови в позові в частині стягнення 2774 грн. пені з мотивів спливу позовної давності та її суперечливого незастосування до позовних вимог про стягнення основного боргу, оскільки відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Разом з тим, згідно з ч.5 ст. 267 ЦК України у разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) , за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Проте, достовірне встановлення даних обставин може свідчити про наявність підстав для захисту порушеного права позивача, що, в свою чергу, не виключає ймовірність підстав для задоволення позову, заявленого з пропуском позовної давності.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо достеменного визначення початку перебігу та моменту спливу позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст. 111-7 ГПК України) та є підставою для часткового скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані вище процесуальні порушення, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу касаційної інстанції за межі перегляду справи в порядку касації, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.ч.1,2 ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.