204/2115/17(2-а/204/124/17) Про визнання протиправною та скасування постанови інспектора роти батальйону управління патрульної поліції міста про накладення адміністративного стягнення за скоєння адміністративного правопорушення - 24.10.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2017 року (суддя: Токар Н.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року (судді: Чепурнова Д.В., Мельник В.В., Сафронова С.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора 7 роти 2 батальйону управління патрульної поліції у місті Дніпрі Шейко Дениса Юрійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора 7 роти 2 батальйону управління патрульної поліції у місті Дніпрі Шейко Дениса Юрійовича (далі відповідач) про скасування постанови № ЕАА № 073102 від 18 березня 2017 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

В обґрунтування позовних вимог вказує на безпідставність прийняття спірної постанови та притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП, посилаючись на відсутність в його діях складу правопорушення. При цьому зазначив на незаконність розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці зупинки автомобіля.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для скасування постанови відповідача, оскільки позивач керуючи транспортним способом "Дачия Логан", д.н.з. НОМЕР_1 здійснив стоянку другим рядом та вчинив правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП, що підтверджено належним доказом, а саме відеозаписом, який не викликав сумнівів у суду.

Тому, дійшли висновку про правомірність прийняття спірної постанови ЕАА № 073102 від 18 березня 2017 року.

Суди вказували, про необґрунтованість посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 (v005p710-15) щодо відсутності у інспектора поліції права приймати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності на місці вчинення правопорушення, оскільки з 08 серпня 2015 року (тобто після ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення) набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху № 596 від 14 липня 2015 року, відповідно до якого внесені відповідні зміни до КУпАП (80731-10) .

Судами зазначено, що цими змінами законодавець наділив органи Національної поліції правом розглядати справи про адміністративні правопорушення, у тому числі, щодо порушень правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. Розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв (стаття 222 КУпАП).

Справи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, розглядаються за місцем оброблення та обліку таких правопорушень (стаття 276 КУпАП).

При цьому судами зазначено, що законодавець звільнив Національну поліцію від складання протоколу у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до її компетенції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Уповноважені органи (посадові особи) отримали право на місці вчинення правопорушення виносити постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Вказаним Законом № 596 від 14 липня 2015 року законодавець позбавив осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху права на складання протоколу, віднісши їх розгляд до скороченого провадження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року і постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Зокрема, на переконання скаржника, досліджений відеозапис не є належним та допустимим доказом, що підтверджує позивачем здійснення стоянку другим рядом.

Вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність прийняття рішення.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило.

Рух касаційної скарги

Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 16 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження на постанову Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року.

15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Шарапа В.М., (судді) Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г. (судді), Єресько Л.О., Соколов В.М.

Сторони не заявляли клопотання про розгляд справи за їх участю.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року прийнято адміністративну справу до провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

18 березня 2017 року о 13:00 год. в місті Дніпро на вул. Кам`янська, біля будинку 40, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем "Дачия Логан", д.н.з. НОМЕР_1, здійснив стоянку другим рядом, чим порушив п.15.4 Правил дорожнього руху України.

За таких обставин, 18 березня 2017 року інспектором роти 7 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Дніпрі Шейко Денисом Юрійовичем складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАА № 073102, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.

Не погоджуючись із постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1.9. Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (1306-2001-п) , особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність відповідно до законодавства.

Підпункт "б" п. 2.3 Правил зобов`язує водіїв механічних транспортних засобів бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з п. 15.1 Правил дорожнього руху зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

Відповідно до п. 15.4 ПДР (1306-2001-п) транспортні засоби не дозволяється ставити на проїзній частині в два і більше ряди. Велосипеди, мопеди і мотоцикли без бокового причепа дозволяється ставити на проїзній частині не більше ніж у два ряди.

Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Статтею 251 КУпАП України визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до частини першої статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Правилами частини другої статті 276 КУпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена статтями 80, 81, 121 - 126, 127- 1 - 129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 КАС України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин і розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Повнота встановлення фактичних обставин справи ґрунтується на дослідженні доказів, які суд оцінює за критеріями належності, допустимості та достовірності, а також достатності та взаємному зв`язку в їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення щодо порушення позивачем ПДР (1306-2001-п) підтверджується відеозаписом реєстратора, з якого вбачається, що автомобіль "Дачия Логан", д.н.з. НОМЕР_1, здійснив стоянку другим рядом, чим порушив п. 15.4 ПДР (1306-2001-п) .

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання позивача, що оскаржувана постанова складена інспектором на місці зупинки автомобіля є помилковим, оскільки відповідно до частини першої статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

При цьому відповідно до частини другої вказаної норми справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена статтями 80, 81, 121 - 126, 127- 1 - 129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Таким чином, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122 КУпАП, можуть розглядатися: 1) за місцем вчинення правопорушення; 2) за місцем обліку транспортних засобів; 3) за місцем проживання порушників.

Тому, приписи постанови Конституційного Суду України по справі № 1-11/2015 від 26 травня 2015 року, на які посилається позивач, повинні застосовуватись з урахуванням законодавчих змін, що відбулися у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, внесених Законом України від 14 липня 2015 року № 596-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення дорожнього руху".

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовний та апеляційних скаргах, які належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та зводяться до їх переоцінки.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Тому, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийняття спірної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки судами попередніх інстанцій, з`ясовано, що позивач здійснив проїзд перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофору.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії-" (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.