Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І. суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач) за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився Беспаль Л.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Спецпроект" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 26 березня 2015 року Київського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2015 рокуу справі № 910/1758/15-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Спецпроект" до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про стягнення 109 009,62 грн

У січні 2015 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 109 009,62 грн збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 (головуючий - Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015 (головуючий - Пашкіна С.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Сітайло Л.Г.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 22.11.2013 між ТОВ "Компанія Спецпроект" (комітент) та Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" (комісіонер) було укладено договір комісії № 941-336, за умовами якого комісіонер за дорученням комітента за плату здійснює реалізацію чайно-кавової продукції, безалкогольних напоїв, спецій та приправ, консервної продукції, туалетного паперу та сірників від свого імені за рахунок комітента.

Згідно з п. 1.2. договору обов'язки комісіонера в частині реалізації товару виконують його філії (дирекції).

Додаток № 3 до договору містить перелік філій (дирекцій) та їх адреси, до складу яких входить, зокрема Кримська дирекція, місцезнаходженням якої є: 95051, Крим, м. Сімферополь, вул. Елеваторна, 4.

У п. 1.4. договору сторони погодили строк реалізації товару з моменту отримання товару філіями (дирекціями) комісіонером до 30.11.2014 включно.

Відповідно до п. 2.6. договору грошові кошти комітенту перераховуються комісіонером на розрахунковий рахунок комітента по мірі реалізації товару комітента на підставі звітів комісіонера, але не менше ніж один раз на місяць, по закінченню звітного місяця.

Згідно з п. 5.5. договору місце передачі товару - склади філій (дирекцій) комісіонера, вказані у додатку 3 до цього договору.

Передача товару проводиться комітентом згідно з видатковими та податковими накладними на товар (п. 5.6. договору).

Пунктом 5.8. договору передбачено, що вивіз нереалізованого товару здійснюється за рахунок комітенту.

Відповідно до п. 5.9. договору комітент зобов'язаний протягом двох тижнів, з дня отримання повідомлення комісіонера, забрати зі складів (філій (дирекцій) комісіонера за свій рахунок, або доручити комісіонеру здійснити повернення нереалізованого товару шляхом його пересилання посилками без оголошеної цінності. В цьому випадку комітент здійснює комісіонеру попередню оплату за пересилання посилок без оголошеної цінності, згідно з діючими тарифами поштового зв'язку, на підставі виставленого комісіонером рахунку-фактури.

За п. 10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2014 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Додатковою угодою № 5 від 01.12.2014 сторони внесли зміни до договору, зокрема щодо строку реалізації товару - до 30.11.2015 включно, а строк дії договору погодили до 31.12.2015 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору, позивач поставив, а Кримська дирекція прийняла товар на загальну суму 302 391,18 грн, що підтверджується копіями видаткових накладених (на комісії) № 30 від 04.12.2013, № 18 від 14.01.2014, № 62 від 04.02.2014, № 93 від 12.02.2014, № 125 від 20.02.2014.

Як встановлено судами, засобами електронної пошти, через мережу Інтернет відповідач звертався до позивача з листом № 851-291 від 21.03.2014, в якому просив забрати зі складів філіалів, за свій рахунок, нереалізовану продукцію у зв'язку з припиненням діяльності державних органів України на території Криму.

Однак позивач зазначеного не здійснив.

Предметом позову є стягнення з відповідача 109 009,62 грн збитків, що є вартістю нереалізованої та не повернутої продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

27.04.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на окупованій території України" (1207-18) , яким був визнаний факт тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.

Метою прийняття цього Закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлення особливого правового режиму на цій території, визначення особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 1 Закону тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції (254к/96-ВР) та законів України.

Частиною 1 ст. 3 Закону визначено, що для цілей цього закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язань другою стороною: матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Згідно з ч. 2 ст. 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Як правильно встановлено судами, відповідно до умов договору вивіз нереалізованої продукції, мав здійснювати саме позивач (повернення ж такої продукції відповідачем можливе було лише на підставі доручення позивача та за умови попередньої оплати позивачем), однак позивачем не було вчинено будь-яких дій щодо вивозу або оплати за пересилання нереалізованої продукції. Отже, господарські суди, встановивши, що повернення продукції відповідачем було неможливе з незалежних від нього обставин і що позивачем не було доведено складу цивільного правопорушення у діях відповідача, обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015 не вбачається.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Спецпроект" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26 березня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2015 року у справі за 910/1758/15-г - без змін.