915/1081/14 Про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання робіт за договором - 21.10.2015 Прийняття

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Морська пошуково-рятувальна служба" ДП "Адміністрація морських портів України" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Транзас Україна" 317 520,00 грн., у т.ч. 229 320,00 грн. пені та 88 200,00 грн. штрафу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору № 17 від 13.12.2012 р. в частині своєчасного виконання робіт, у зв'язку з чим, повинен сплатити пеню та штраф на підставі п. 7.3.1 договору та ч. 6 ст. 232 ГК України (т.1 а.с.15-18).

Відповідач у справі - ТОВ "Транзас Україна" у відзиві на позов проти задоволення заявлених позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивач несвоєчасно вчинив дії, що є необхідними для виконання відповідачем передбачених договором робіт (т.1 а.с.127-134).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.12.2014 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 22 680,00 грн. пені та 44 100,00 грн. штрафу (т.1 а.с.295-302).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прострочив виконання робіт на 36 днів, а не на 187 днів, як зазначає позивач. При цьому, суд першої інстанції, користуючись правом, наданим йому відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшив розмір пені, що підлягає стягненню, до 22 680,00 грн., а розмір штрафу - до 44 100,00 грн., врахувавши прострочення виконання позивачем обов'язків, передбачених договором.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 р. рішення господарського суду Миколаївської області від 16.12.2014 р. залишено без змін (т.2 а.с.69-74).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позову, прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм процесуального права, неправильним застосуванням до відносин сторін норм матеріального права (т.2 а.с.105-108).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

13.12.2012 р. між Казенним підприємством "Морська пошуково-рятувальна служба", правонаступником якого є позивач у справі, та відповідачем укладено договір № 17 про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти, відповідно до п. 1.1. якого відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, здійснити створення програмно-технічного комплексу для виконання функцій контролю і керування технологічними процесами Морського Рятувального Координаційного Підцентру, ЕЦУ БРЦ та однієї автоматизованої берегової радіостанції морського району А1 Глобальної морської системи зв'язку у разі лиха та для забезпечення безпеки у м. Керч, а саме: поставити необхідне обладнання, виконати проектування робіт з монтажу та розміщення придбаного обладнання на берегових об'єктах, виконати підготовчі будівельно-монтажні роботи, виконати будівельні роботи, здійснити тестування обладнання у тестовому режимі, здійснити монтаж та налаштування придбаного обладнання та програмного забезпечення на берегових об'єктах, здійснити загальне тестування всього програмно-технічного комплексу, перевірити дальність дії БРСт і зон покриття радіозв'язком морської поверхні ПРР України, а позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти вказані товар, роботи та послуги і оплатити їх.

Зазначений договір, в силу ст.ст. 173- 175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5.1 договору, строк поставки товару, виконання робіт та надання послуг встановлюється до 31.03.2013 р.

Пунктом 5.7 договору визначено, що надання послуг, виконання робіт та поставка товару здійснюється згідно технічного завдання у 5 етапів:

У відповідності до п. 6.1.3 договору, Замовник зобов'язаний підготувати та передати Учаснику для виконання монтажу технологічного обладнання приміщення та місця з комунікаціями, включаючи: освітлення, вентиляцію, місця підключення до електричної мережі у строки достатні для надання Учасником послуг, але не пізніше 20.12.2012 р. Передати приміщення з меблями, на які повинно монтуватися обладнання, у строки, достатні для надання Учасником послуг, але не пізніше 20.12.2012 р.(п. 6.1.4 договору).

Учасник зобов'язаний забезпечити поставку товару, виконання робіт та надання послуг у строки, встановлені договором. Забезпечити поставку товару, виконання робіт та надання послуг, якість яких відповідає умовам, встановленим розділом ІІ договору (п.п.6.3.1., 6.3.2. договору).

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача сплатити передбачені п. 7.3.1 договору пеню та штраф за порушення термінів виконання робіт.

Як стверджує позивач, загальний строк виконання умов договору складає 101 календарний день, проте, відповідач порушив строк виконання робіт та надання послуг за IV, V етапами на 187 днів, що і стало підставою звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обгрунтовано задовольнив позовні вимоги частково, зважаючи на наступне.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 р., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2014 р., у справі № 916/1836/14 за позовом ТОВ "Транзас Україна" до ДП "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Морська пошуково-рятувальна служба" ДП "Адміністрація морських портів України" про стягнення 15 312 812,63 грн. за договором № 17 від 13.12.2012 р., яка є преюдиційною для даної справи, встановлено обставини щодо виконання сторонами зобов'язань за договором № 17 по кожному етапу.

Як вбачається з даної постанови, станом на 16.08.2013 р. відповідачем виконані зобов'язання за договором № 17 по I - V етапах та підписаний акт контрольної перевірки усунення виявлених недоліків, з приймально-здавальних випробувань програмно-технічного комплексу № 16/08-13, в якому, зокрема, зазначено, що всі зобов'язання за договором виконані в повному обсязі.

Судами встановлено, що будівельно-монтажні роботи за договором мали бути виконані 11.07.2013 р., а були виконані, як зазначено у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 р., лише 16.08.2013 р.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач порушив зобов'язання за договором № 17 на 36 календарних днів за період з 12.07.2013 р. по 16.08.2014 р.

Згідно з п.7.3.1 договору, за порушення строків поставки товару, виконання робіт та надання послуг учасник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості товару, робіт та послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Аналогічна норма міститься у ч. 6 ст. 232 ГК України.

Здійснивши розрахунок пені за період прострочення, суди дійшли висновку, що задоволенню підлягає вимога про стягнення пені у розмірі 45 360,00 грн. та штрафу у розмірі 88 200 грн.

Однак, ст. 233 ГК України надає право суду зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Крім того, в силу ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи положення вказаних норм та встановлені судами обставини щодо несвоєчасного надання позивачем приміщення для виконання монтажу технологічного обладнання, суди правомірно застосували п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та зменшили розмір пені та штрафу, що підлягають стягненню, на 50 %.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Миколаївської області від 16.12.2014 р., відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 р. у справі № 915/1081/14 господарського суду Миколаївської області залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Морська пошуково-рятувальна служба" ДП "Адміністрація морських портів України" - без задоволення.