Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Полянського А.Г., суддів Кравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у справі № 910/6939/15-г Господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна" до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення суми

за участю - відповідача: Понько Ю.І. (довіреність від 07.04.2015),

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство "ВТБ Лізинг Україна" (далі - позивач) просило стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - відповідач) 5 643 288,56 грн. заборгованості, 395 451,76 грн. пені, 55 932,62 грн. три відсотки річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач невчасно здійснював розрахунки по лізинговим платежам відповідно до умов укладеного між сторонами договору лізингу обладнання цифрових систем комутації для станції Жмеринка, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість по лізинговим платежам за вересень в частині, жовтень, листопад, грудень 2014 року, а позивач відповідно до умов договору нарахував відповідачу пеню та три відсотки річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України за прострочку виконання грошового зобов'язання у березні - грудні 2014 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Алданова С.О., судді Дикунська С.Я., Коршун Н.М.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 176 610,31 грн. основного боргу, 395 451,76 грн. пені, 55 932,62 грн. три відсотки річних, в іншій частині провадження у справі припинено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі рішення в частині стягнення з нього пені та трьох відсотків річних і прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові про стягнення пені та трьох відсотків річних відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.08.2007 між відповідачем (лізингоодержувач) та позивачем (лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № ПЗ/Ш-072303/НЮ-232-ФЛ, за умовами якого відповідачеві було передано у фінансовий лізинг обладнання цифрових систем комутації для станції Жмеринка вартістю 19018000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується актом приймання - передачі від 29 рудня 2007 року, а відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки за поставлену продукцію шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, і зобов'язання із сплати вважаються виконаними тільки після перерахування коштів відповідного платежу на рахунок позивача (п.3.5 договору).

Відповідно до п. 9.2 договору, якщо відповідач порушує передбачені цим договором терміни перерахування лізингових платежів, що підлягають сплаті згідно додатку № 3, який був складений до цього договору, то на суму простроченої заборгованості позивач нараховує пеню на суму простроченої заборгованості в розмірі облікової ставки НБУ, діючої на дату виникнення простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Судами також встановлено, що відповідач свої зобов'язання із оплати виконав не належним чином у зв'язку із чим перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 3176610,31 грн., на яку позивачем за умовами укладеного договору нараховано пеню у розмірі 395451,76 грн., та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 55932,62 грн.

Частково задовольняючи позов місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що оскільки відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання із оплати за поставлену продукцію, з нього підлягає стягненню на користь позивача заборгованість, пеня, та три проценти річних від простроченої суми.

У касаційному порядку відповідачем оскаржено лише стягнення з нього пені та трьох відсотків річних, тому судові рішення переглядаються у вказаній частині.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано приписи статті 614 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим особа, що її подала вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо спростування судами її доводів, посилаючись при цьому на те, що нею вчасно подавались на виконання наказу Укрзалізниці № 069-Ц від 28.02.2012 заявки на сплату лізингових платежів, але кошти Укрзалізницею виділені не вчасно, внаслідок чого і утворилась вказана заборгованість перед позивачем.

Однак, такі доводи відповідача не можуть бути підставою для скасування судових рішень виходячи з наступного.

Як встановлено судами спір у даній справі виник у зв'язку із простроченням оплати відповідачем лізингових платежів за укладеним між сторонами договором фінансового лізингу.

Як встановлено судами, за умовами п.9.2 договору якщо відповідач порушує передбачені цим договором терміни перерахування лізингових платежів, що підлягають сплаті згідно додатку № 3 до цього договору, то на суму простроченої заборгованості позивач має право нарахувати пеню на суму простроченої заборгованості в розмірі облікової ставки НБУ, діючої на дату виникнення простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 610 цього кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 614 вказаного кодексу, якою особа, що подала касаційну скаргу обґрунтовує свої вимоги, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч. 1). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2).

Судами встановлено, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу відповідач мав здійснювати розрахунки за поставлену продукцію шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, а зобов'язання із сплати вважаються виконаними тільки після перерахування коштів відповідного платежу на рахунок позивача (п.3.5 договору).

Таким чином зобов'язання відповідача, взяте ним за умовами укладеного з позивачем договору, полягає у сплаті коштів за поставлену позивачем продукцію шляхом перерахування їх на поточний рахунок позивача, а за приписів статті 614 Цивільного кодексу України, якою відповідач у касаційній скарзі обґрунтовує свої вимоги, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч. 1). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2).

Між тим, відповідач як на підставу відсутності своє вини, посилався на те, що ним вчасно подавались на виконання наказу Укрзалізниці № 069-Ц від 28.02.2012 заявки на сплату лізингових платежів, але кошти Укрзалізницею виділені не вчасно, внаслідок чого і утворилась вказана заборгованість перед позивачем.

Так, відповідач зазначає, що згідно п. 6.3 наказу № 069-Ц кожного банківського дня з урахуванням надходжень на централізований розподільчий рахунок Укрзалізниці та згідно із затвердженим оперативним планом надходження коштів та їх використання в цілому по Укрзалізниці, Головне фінансово-економічне управління до 9 години формує проект "Вказівки (реєстр планових перерахувань) на перерахування коштів з централізованого розподільчого рахунку Укрзалізниці", яка затверджується генеральним директором Укрзалізниці або його заступником, та "Вказівку на перерахування коштів з розподільчого рахунку залізниць, підприємств".

Залізниці, підприємства на підставі своїх платіжних доручень здійснюють перерахування з розподільчого рахунку тільки у відповідності до "Вказівки на перерахування коштів з розподільчого рахунку залізниць, підприємств", затвердженої генеральним директором Укрзалізниці або його першим заступником.

На підставі затвердженої "Вказівки (реєстр планових перерахувань) на перерахування коштів з централізованого розподільного рахунку Укрзалізниці", листів (заявок) залізниць Головне фінансово-економічне управління Укрзалізниці негайно проводить централізоване фінансування залізниць та здійснює оперативний контроль за проходженням платежів.

Відповідно до п. 6.5 наказу № 069-Ц до 14 години кожного банківського дня залізниці надають до Головного фінансово-економічного управління інформацію про надходження виручки на розподільчий та поточні рахунки за попередній банківський день та її фактичне використання в межах затвердженого Укрзалізницею оперативного плану надходження коштів та їх використання по залізниці із розшифровкою планових перерахувань з розподільчого рахунку залізниці, напрямки використання централізованого фінансування, тощо.

Разом з тим, із викладеного не вбачається наявність обставин, що унеможливлювали для відповідача здійснювати вчасні розрахунки з позивачем. При цьому доказів, на підтвердження того, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, як це обумовлено приписами ч.1 статті 614 Цивільного кодексу України, а отже і про відсутність його вини, відповідач судам попередніх інстанцій не надав.

Крім того, немає також підстав вважати, що стягнення трьох відсотків річних відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України відбулось неправильно.

Так, згідно ч.2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином три проценти річних від простроченої суми є не відповідальністю, а встановленою законодавцем обов'язковою платою за кошти, що не були своєчасно сплачені боржником, і вони нараховуються незалежно від вини боржника.

За вказаних обставин підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у справі Господарського суду міста Києва № 910/6939/15-г, залишити без змін.