Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Полянського А.Г., суддів Кравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 908/1365/15-г Господарського суду Запорізької області за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Голд" про стягнення зайво сплачених коштів

Звернувшись у суд з даним позовом, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Голд" (далі - відповідач) зайво сплачені кошти в сумі 22 375 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні сторонами договорів підряду було завищено вартість виконаних робіт, що було встановлено в результаті проведеної Головним контрольно-ревізійним управлінням України ревізії, тому різницю, що перебільшує належний розмір, позивач і просить стягнути як зайво сплачені кошти.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.04.2015 (суддя Хуторной В.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зубченко І.В., судді Марченко О.А., Радіонова О.О.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем як замовником та відповідачем як підрядником було укладено два договори підряду: № АГ-17-12-07/43070307 від 18.12.2007, та № АГ-1-09-08/13498 (БУД) від 11.09.2008, за умовами яких підрядник зобов'язався виконати загальнобудівельні, сантехнічні та електромонтажні роботи, а замовник - оплатити виконані роботи в повному обсязі.

Також судами встановлено, що сторони свої зобов'язання за цими договорами, у тому числі і щодо встановленої ціни і розрахунків, виконали у повному обсязі.

З 04.08.2010 по 20.10.2010 ГКРУУ проведено ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності позивача та його відокремлених підрозділів за період з 01.04.2008 по 30.06.2010, за результатами якої було встановлено завищення відповідачем вартості виконаних робіт за вказаними договорами на загальну суму 22375,00грн., що знайшло своє відображення у довідці ГКРУУ від 20.10.2010, та в акті ГКРУУ № 05-21/168 від 27.10.2010.

За результатами проведеної перевірки на адресу позивача була направлена вимога № 32-14/403 від 01.12.2010 про вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень (стягнення з підрядних організацій зайво сплачених коштів).

Зазначена вимога була оскаржена позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва, постановою якого від 12.06.2013 у справі № 2а-19526/10/2670 у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного адміністративного суду, постановою якого від 29.04.2014 було частково задоволено апеляційну скаргу, задоволено позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування п. 7 вимоги щодо завищення вартості договірних робіт, зокрема відповідачем - в сумі 22375,00грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.10.2014 задоволено скаргу Державної фінансової інспекції України (правонаступник ГКРУУ), скасовано цю постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014, та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2013.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим що, оскільки рішенням суду адміністративної юрисдикції вимога до позивача № 32-14/403 від 01.12.2010 щодо стягнення з підрядних організацій зайво сплачених коштів залишилась не скасованою у судовому порядку, тому позов у справі, що переглядається у касаційному порядку, підлягав би задоволенню, а оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, то у позові слід відмовити у зв'язку із пропуском такого строку. Разом з тим, апеляційний суд, погоджуючись з судом першої інстанції щодо спливу строку позовної давності, зазначив, що він почався з отримання позивачем 02.12.2010 вимоги Головного контрольно-ревізійного управління України № 32-14/403 від 01.12.2010 про вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень (стягнення з підрядних організацій зайво сплачених коштів).

Отже як підставу для відмови у позові суди обох інстанцій поклали в основу своїх рішень пропуск позивачем строку позовної давності.

Однак з такими висновками судів повністю погодитись не можна виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ч. ч. 1, 2 статті 837, ч. 1 статті 843, ч. 1 статті 844, ч. 2 статті 845 цього кодексу, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

Як встановлено судами обох інстанції спірну суму коштів було перераховано відповідачу на виконання умов укладених між сторонами договорів, отже отримано останнім як оплату виконаних за договорами робіт, то такі кошти набуто за наявності правової підстави - договорів, і тому не можна їх витребувати як безпідставне збагачення, а виявлені ревізією порушення не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 зі справи № 5006/18/13/2012, яка відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

За вказаних обставин суб'єктивне право позивача, яке б підлягало захисту у даному спорі, не порушено.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 267 цього кодексу особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5).

Таким чином правила про позовну давність, відповідно до вказаної статі мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 зі справи № П-9/161-16/165.

За вказаних обставин оскільки спірну суму коштів було перераховано відповідачу на виконання умов укладених між сторонами договорів, отже отримано останнім як оплату виконаних за договорами робіт, а наслідки виявленого ревізією порушення у даних правовідносинах сторін не впливають у даному спорі на умови цих договірних відносин і не можуть їх змінювати, суди дійшли неправильного висновку про те, що суб'єктивне право позивача було порушено, а тому неправильно відмовили у позові за пропуском строку позовної давності.

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 24.10.2011р. № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" (v0011600-11) , відповідно до частини першої статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неможливість встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи. Відповідне питання повинно вирішуватись у кожному конкретному випадку на підставі визначення кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, та з урахуванням її матеріалів (п.11).

Оскільки вказані помилки судів не призвели до прийняття неправильних по суті спору судових рішень, тому судові рішення належить залишити без змін з урахуванням вказаних правових висновків суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/1365/15-г, залишити без змін.