Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів Корсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "ССП -Сервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі № 927/100/15 Господарського суду Чернігівської області за позовом Приватного підприємства "ССП - Сервіс" до Чернігівської міської ради треті особи 1. Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради, 2. Комунальне підприємство "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача не з'явився - відповідача не з'явився - третьої особи-1 не з'явився - третьої особи-2 не з'явився

В січні 2015 року Приватне підприємство "ССП - Сервіс" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Чернігівської міської ради, в якій просило суд визнати поновленим договір оренди земельної ділянки, укладений між сторонами 24.02.2006 і зареєстрований Чернігівською міською радою в книзі державної реєстрації договорів оренди за № 2729.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.01.2015 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради та Комунальне підприємство "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 26.02.2015 (суддя Кушнір І.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (головуючий Власов Ю.Л., судді: Корсакова Г.В., Станік С.Р.) у даній справі в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Приватне підприємство "ССП - Сервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відзивів та заперечень на касаційну скаргу на адресу суду не надходило.

Сторони та треті особи у справі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.02.2006 між Приватним підприємством "ССП - Сервіс" (орендарем, позивачем у справі) та Чернігівською міською радою (орендодавцем, відповідачем у справі) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди), за умовами якого орендодавець надає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку в місті Чернігові для експлуатації будівлі АЗС по проспекту Миру, 194 (нова поштова адреса проспект Миру 194-б) загальною площею 0,9191 га.

Договір оренди зареєстрований у Чернігівській міській раді у відділі земельних ресурсів, про що у книзі державної реєстрації договорів оренди 24.02.2006 вчинено запис № 2729.

Пунктом 17 договору оренди передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

24.02.2006 сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв відповідну земельну ділянку у користування на умовах оренди.

Договір оренди укладено строком на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 5 договору оренди).

У зв'язку з закінченням строку дії договору оренди, 06.09.2011 позивач звертався до відповідача з листом (а.с. 27), в якому просив продовжити дію договору оренди земельної ділянки від 24.02.2006. Однак, Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повідомило позивача про необхідність подання останнім певних документів і про те, що питання про поновлення договору оренди земельної ділянки буде включено до проекту рішення Чернігівської міської ради (а.с.28-32, 36-37).

Пунктом 22 рішення Чернігівської міської ради від 29.10.2013 "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним та фізичним особам" позивачу відмовлено в передачі земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:01:012:0022) в оренду площею 0,6510 га по проспекту Миру, 194-б для обслуговування автостоянки (землі житлової та громадської забудови), про що позивача повідомлено листом Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради № 6765 від 01.11.2013 (а.с.38).

В межах іншого судового провадження Господарським судом Чернігівської області розглядався спір за позовом Приватного підприємства "ССП-Сервіс" до Чернігівської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради та Комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 22 рішення 34 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 29.10.2013 про відмову в передачі ПП "ССП-Сервіс" земельної ділянки в оренду, площею 0,6510 га по проспекту Миру, 194-б для обслуговування автостоянки та зобов`язання відповідача укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, укладеного 24.02.2006 між ПП "ССП-Сервіс" та Чернігівською міською радою і зареєстрованого Чернігівською міською радою в книзі державної реєстрації договорів оренди № 2729, за направленим ПП "ССП-Сервіс" проектом від 28.11.2013.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.08.2014, яке набрало законної сили, у справі № 927/847/14 у задоволенні позову відмовлено повністю. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що позивач не реалізував своє переважне право на укладення договору оренди на новий строк (поновлення договору оренди землі), ним порушений порядок поновлення договору оренди землі, встановлений статтею 33 Закону України "Про оренду землі"..

Заявлений у даній справі позов про поновлення договору оренди земельної ділянки від 24.02.2006 мотивований тим, що відповідач без достатніх правових підстав не визнає його переважне право на поновлення договору, що мало наслідком порушення прав позивача.

Частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення договору та закінчення строку його дії) передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Відповідно до пункту 2.17. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 (v0006600-11) (із змінами і доповненнями) господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (254к/96-ВР) .

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Зі змісту частини першої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Оскільки діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, адже таке зобов'язання буде суперечити вимогам законодавства (така правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 44/69, від 23.03.2010 у справі № 2-31/1199-2009, від 23.02.2010 у справі № 19/8-10/99, від 20.05.2008 у справі № 30/234).

Враховуючи, що факту прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення після закінчення строку дії договору оренди, судами попередніх інстанцій встановлено не було, а матеріали справи такого рішення не містять, колегія суддів вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що заявлений у справі позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого та апеляційного господарських судів, зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі № 927/100/15 залишити без змін.