903/543/14 Про визнання недійсними та скасування державних актів на право постійного користування землею і повернення в державну власність земель лісового фонду - 09.07.2015 Прийняття

головуючого судді Ходаківської І.П., суддів Бакуліної С.В., Яценко О.В., розглянувши касаційну скаргу Прокуратури Рівненської області на постанову від 04.11.2014 Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 903/543/14 господарського суду Волинської області за позовом за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Заступника прокурора Волинської області в інтересах держави та територіальної громади в особі: 1. Волинської обласної ради; 2. Волинської обласної державної адміністрації; 3. Державного агентства лісових ресурсів України; 4. Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Державна інспекція сільського господарства у Волинській області до 1. Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства "Тур"; 2. Ковельської районної державної адміністрації про визнання недійсними та скасування державних актів на право постійного користування землею і повернення в державну власність земель лісового фонду За участю представників сторін:

Від позивача - не з'явились

Від відповідача - 1) Вільчинський П.Я. (дов. від 07.07.15)

Від Генеральної прокуратури України - Романов Р.О.

Відповідно до розпорядження Заступника секретаря другої судової палати від 08.07.2015 справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Бакуліна С.В., Яценко О.В.

Заступник прокурора Волинської області в інтересах держави та територіальної громади в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства звернувся з позовом до Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства "Тур" та Ковельської районної державної адміністрації, в якому просив визнати недійсними та скасувати державні акти на право постійного користування землею серії ВЛ № 3-32 від 12.04.1994 та зобов'язати відповідача-1 повернути з незаконного користування землі лісового фонду у володіння держави на території відповідних сільських рад. Обґрунтовуючи вимоги прокурор вказував на те, що підставою для видачі спірних державних актів на право постійного користування землями лісового фонду визначено рішення Волинської обласної ради № 17/11 від 17.03.1994, за змістом якого не передбачено передачу у постійне користування Ковельському спеціалізованому лісогосподарському приватному акціонерному товариству "Тур" зазначених в актах земельних ділянок. При цьому посилався на приписи статей 71, 76, 83 Цивільного кодексу УРСР, статті 21 Цивільного кодексу України, статей 19, 22, 23 Земельного кодексу УРСР, статей 122, 152 Земельного кодексу України, статей 57, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.09.2014 (Костюк С.В., Кравчук А.М., Бондарєв С.В.) в позові відмовлено. Рішення мотивоване спливом строку позовної давності за вимогами поданого позову та відсутності поважних причин для його поновлення. При цьому суд керувався приписами пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , статей 76, 83 Цивільного кодексу УРСР.

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у складі: Маціщука А.В., Гулової А.Г., Петухова М.Г. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Заступник прокурора Рівненської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просив рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор зазначав про помилковість визначення судами початку перебігу строку позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізналися про порушення інтересів держави. При цьому скаржник посилався на порушення судами приписів статті 76 Цивільного кодексу УРСР, статей 257, 258 Цивільного кодексу України.

Ковельське спеціалізоване лісогосподарське приватне акціонерне товариство "Тур" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення залишити без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.12.2014 постанова Рівненського апеляційного господарського суду залишена без змін.

Постановою Верховного Суду України від 13.05.2015 постанова Вищого господарського суду України скасована, справа направлена на новий розгляд до касаційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 1976 - 1977 р.р. землі лісового фонду загальною площею 30639,7 га були передані колгоспами та радгоспами Ковельського району для ведення лісового господарства Ковельському міжколгоспно-радгоспному лісгоспу на підставі відповідних актів.

12.04.1994 на землі лісового фонду, що перебували у користуванні ПАТ "Тур", було видано державні акти на право постійного користування землями, які за формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства. Державні акти зареєстровано в установленому порядку у книзі записів державних актів на право користування землею Ковельського району.

Підставою для видачі вищезазначених державних актів на право постійного користування землями зазначено рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994 за № 17/11.

Водночас порушення вимог чинного законодавства на час видачі державних актів від 12.04.1994 серії ВЛ № 3-23 ПАТ "Тур" підтверджено результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства області, про що зазначено у листах Волинської облдержадміністрації від 02.06.2014 за № 2786/54/2-14 і Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28.05.2014 за № 412.

Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу Української РСР право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст.ст. 78 і 79 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 71, 75, 80 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, норми, передбачені ст. 76 ЦК Української РСР щодо початку перебігу позовної давності, встановлені для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширювалися і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи, зокрема Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Крім того, судами при розгляді справи не встановлено, до повноважень якого органу належить передача земель лісового фонду у постійне користування. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має щодо повноваження передачі земель лісового фонду у постійне користування, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

З огляду на викладене, рішення та постанова попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.