Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна I.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі - ДПI) справу за позовом Приватного підприємства "Оса-2002" (далі - ПП "Оса-2002") до ДПI, Відділення Державного казначейства України у Червонозаводському районі м. Харкова, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова, Відділення Державного казначейства України у Жовтневому районі м. Харкова (за участю прокурора Харківської області) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість (далі - ПДВ),

в с т а н о в и л а:

ПП "Оса-2002" звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України відшкодування з ПДВ у сумі 2 178 165 грн. Згодом позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути з Державного бюджету України в рахунок відшкодування ПДВ за грудень 2003 року 2 178 165 грн, за січень 2004 року - 2 870 887 грн, а також визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПI від 7 червня 2004 року № 0000432350/0, яким йому було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вказані періоди відповідно на 886 321 грн і на 872 029 грн, усього - на 1 758 350 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що формування податкового кредиту було здійснено ПП "Оса-2002" на підставі податкових накладних, відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Господарський суд Харківської області рішенням від 1 березня 2005 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 червня 2005 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 жовтня 2006 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ДПI просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення. На обгрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , зокрема підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 та Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), зокрема пункту 5.1 статті 5. До скарги додано рішення касаційного суду, в якому по-іншому застосовано ці норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове порівняно з іншими справами і неправильне застосування в цій справі зазначених норм права судом касаційної інстанції.

Як установлено судами, підставою прийняття ДПI оспорюваного податкового повідомлення-рішення стало те, що позивач протягом грудня 2003 року та січня 2004 року товари, придбані для подальшого використання у власній господарській діяльності, реалізував за ціною, значно нижчою за ціну придбання. Всю вартість цих товарів віднесено на валові витрати, з урахуванням яких сформовано податковий кредит і заявлено до відшкодування ПДВ. Жодних коригувань у зв'язку з таким продажем підприємство у податковому обліку не робило, уцінку товарів не здійснювало.

При реалізації товарів за ціною, нижчою за ціну придбання, та частина товарів, на яку було зменшено ціну, на думку податкового органу, не була використана у власній господарській діяльності підприємства, а тому воно повинно було вилучити суму, за яку їх було придбано, з валових витрат. ДПI вважає, що зазначені в акті перевірки господарські операції позивача з купівлі та наступного продажу товарів не були спрямовані на отримання прибутку.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач як платник ПДВ правомірно сформував валовий дохід і валові витрати за операціями з купівлі-продажу товарів у грудні 2003 року та січні 2004 року, а висновки ДПI на підставі акта перевірки, за результатами якої прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства України. За висновком судів, наявні всі правові підстави, передбачені підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , для здійснення бюджетного відшкодування з ПДВ.

Погоджуючись із висновком судів попередніх інстанцій щодо правильності формування позивачем валових витрат із придбання товарів, у подальшому реалізованих ним за ціною, нижчою за ціну придбання, Вищий адміністративний суд України зазначив, що Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) не містить норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрат із придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток, а також, що реалізація товарів за зниженою ціною не свідчить про те, що вони не були використані у власній господарській діяльності, та визнав, що у конкретних випадках продаж товарів позивачем за такою ціною був зумовлений необхідністю збільшити обсяг продажу, тобто залежав від суб'єктивної волі продавця, а не від об'єктивних обставин.

Колегія суддів уважає, що такі висновки касаційного суду, як і висновки судів попередніх інстанцій, за наведених у судових рішеннях обставин не можна визнати належним обгрунтуванням задоволення позову. При вирішенні цієї справи судами істотно порушено норми процесуального і неправильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) (к редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У пункті 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

ДПI, приймаючи рішення про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ, виходила з того, що зі змісту угод і наступних дій платника податку, який систематично продавав товари за ціною, нижчою за ціну придбання, вбачається навмисне здійснення діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ, що свідчить про зловживання наданим Законом № 168/97-ВР (168/97-ВР) правом на відшкодування цього податку з бюджету.

Погоджуючись із тим, що за доведеності зазначених обставин наведені норми права належить тлумачити та застосовувати саме таким чином, колегія суддів виходить із викладеного нижче.

Факт купівлі товарів та продажу їх у тому самому звітному періоді за ціною, значно нижчою за ціну придбання, може свідчити про те, що ПП "Оса-2002" не мало наміру використовувати їх у власній господарській діяльності і не робило цього.

Такий висновок не суперечить пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) , згідно з яким господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

У цьому випадку судам слід було з'ясувати, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету. Проте суди всупереч вимогам частин 4, 5 статті 11 та статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) цю обставину належним чином не дослідили, хоча вона має істотне правове значення, не зобов'язали ДПI надати докази на обгрунтування своїх доводів і не витребували необхідних доказів із власної ініціативи.

Судами не з'ясовано, чи мали операції з придбання та реалізації товарів реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення. Продаж платником податку товарів за нижчими цінами з метою збільшити обсяг продажу в майбутньому не створює правового підгрунтя для покриття ним власних збитків від окремих господарських операцій за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення зазначених обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Посилання судів як на перешкоду для відмови у позові на невизнання недійсними укладених позивачем угод суперечить закону. За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (435-15) правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 цієї статті є нікчемним. Тому відповідно до частини 2 статті 215 того самого Кодексу визнання його судом недійсним не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З урахуванням порушень, допущених судами при розгляді цього спору, на підставі частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а сама вона - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 жовтня 2006 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 червня 2005 року та рішення Господарського суду Харківської області від 1 березня 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .