Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Саранюка В.І. - доповідача у справі суддів Гольцової Л.А. Кочерової Н.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію на рішення від та на постанову від господарського суду Одеської області 25.11.2014 Одеського апеляційного господарського суду 23.04.2015 у справі господарського суду № 916/3679/14 Одеської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Акваінтекс" 2. Приватного малого підприємства "Лоцмен" про визнання договору недійсним за участю представників:

від позивача - Дюжев І.О.

від відповідача-1 - не з'явилися

від відповідача-2 - Малофеєв Ю.М.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.11.2014 у справі № 916/3679/14 (головуючий суддя Желєзна С.П.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 (судді: Колоколов С.І - головуючий, Разюк Г.П., Петров М.С.) у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Одеської області від 25.11.2014, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 у даній справі та передати справу до суду першої інстанції.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначає, що спірний договір оренди укладений без наміру створення обумовлених ним правових наслідків з метою ухилення останнього від виконання власних грошових зобов'язань перед позивачем за кредитним договором № 31.03.2010 № 196.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 31.03.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" (позичальник) укладено кредитний договір № 196, відповідно до пункту 1.1 якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах визначених договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору. Кредит надається в сумі 11 320 671,28 грн. Термін остаточного повернення кредиту - 01.08.2016 року включно.

Додатковою угодою № 1 до кредитного договору № 196 від 31.03.2010 року сторони визначили графік повернення кредиту.

31.03.2011 сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 196 від 31.03.2010, відповідно до якого термін остаточного повернення кредиту є 30 грудня 2017 року та сторонами визначена процентна ставка за користування кредитом.

З метою забезпечення належного виконання кредитного договору 01.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" (іпотекодавець) та Банком (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, згідно з яким ТОВ "СП "Аквавінтекс" передав в іпотеку Банку цілісний майновий комплекс, загальною площею 10 706,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Леніна, 126 та розташований на земельній ділянці площею 2,9612га. яка знаходиться у фактичному користуванні ТОВ "СП "Аквавінтекс", оціночна вартість предмету іпотеки становить 14 590 260,00 грн.

Відповідно до пункту 1.3 іпотечного договору предметом іпотеки забезпечується зобов'язання позичальника у розмірах, зазначених у кредитному договорі, що складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, комісії, відшкодування збитків, витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 7.1 вказаного договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором в цілому або в тій чи іншій його частині та/або невиконання іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, в цілому або в тій чи іншій його частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

01.12.2011 між Приватним малим підприємством "Лоцмен" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквавінтекс" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/12-11, відповідно до якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в користування частину приміщення площею 1000 кв.м., що розташоване за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. 50 років ВЛКСМ, 2А. Строк оренди приміщення сторонами визначено з 01.12.2011 по 31.12.2012. На підставі додаткової угоди від 28.12.2012 сторонами було пролонговано строк дії договору до 31.10.2013.

Відповідно до акта приймання-передачі від 01.12.2011, на виконання умов договору оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011, ПМП "Лоцмен" передано у користування ТОВ "Аквавінтекс" складське приміщення площею 1000 кв.м., розташоване за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. 50 років ВЛКСМ, 2а.

Згідно з пунктом 2.5 договору оренди нежилого приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011 (з урахуванням додаткових угод) орендодавець зобов'язується щомісячно не пізніше 10 числа наступного місяця за періодом платежу вносити плату за користування приміщенням із рахунку оплати - 150 грн. за 1 кв.м., в тому числі ПДВ. В орендну плату входять експлуатаційні видатки, електроенергія, опалення, охорона орендованого приміщення. При цьому, за вересень 2012 року сторонами погоджений розмір орендної плати в сумі 105 000,00 грн., за жовтень 2012 року - в сумі 120 000 грн.

Згідно з додатковою угодою від 27.05.2013 сторонами погоджено припинення з 31.05.2013 дію договору оренди нежилого приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011.

Актом приймання-передачі від 31.05.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквавінтекс" повернуто Приватному малому підприємству "Лоцмен" орендоване приміщення.

Рішення господарського суду Одеської області від 28.04.2014 у справі № 916/1193/14 присуджено до стягнення з ТОВ "Аквавінтекс" на користь ПМП "Лоцмен", зокрема, заборгованість із орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011 за період з січня 2013 по жовтень 2013 включно в сумі 698 000,00 грн.

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" (відповідач-1) та Приватного малого підприємства "Лоцмен" (відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 01/12-11 від 01.12.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" та Приватним малим підприємством "Лоцмен".

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що укладений між відповідачами договір оренди нерухомого майна № 01/12-11 від 01.12.2011, впливає на інтереси Банку, оскільки кредитна заборгованість ТОВ "СП "Акваінтекс" перед Банком перевищує узгоджену сторонами ціну предмета іпотеки, а спірний договір оренди укладений без наміру створення обумовлених ним правових наслідків з метою ухилення останнього від виконання власних грошових зобов'язань перед позивачем за кредитним договором № 31.03.2010 № 196.

Судами попередніх інстанцій, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 вказаного Кодексу правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частина 1 статті 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

Разом з тим, у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків.

Неналежне виконання стороною договірних зобов'язань не може бути підставою для визнання недійсним договору.

Предмет спору у даній справі становить вимога про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011 на підставі частини 5 статті 203, 215 Цивільного кодексу України з огляду на те, що вказаний договір є фіктивним, оскільки укладений без наміру створення обумовлених ним правових наслідків та направлений на штучне створення кредиторської заборгованості ТОВ "Аквавінтекс" з метою ухилення останнього від виконання власних грошових зобов'язань перед позивачем за кредитним договором № 196 від 23.03.2010.

Відмовляючи у визнанні оспорюваного договору недійсним, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний договір не є фіктивним, оскільки сторонами вчинено ряд дій на виконання його умов, що свідчить про їх намір створити юридичні наслідки у зв'язку з укладенням такого договору.

Судами встановлений факт передачі ПМП "Лоцмен" на умовах договору оренди ТОВ "Аквавінтекс" приміщення, підписання акта приймання-передачі приміщення, укладання між сторонами додаткових угод до договору оренди № 01/12-11 від 01.12.2011, підписання між сторонами актів здачі-прийняття робіт(надання послуг).

Крім того, внаслідок неналежного виконання з боку ТОВ "Аквавінтекс" умов договору щодо сплати орендних платежів ПМП "Лоцмен" звернулось до суду про стягнення з ТОВ "Аквавінтекс" суми заборгованості.

Наведені обставини унеможливлюють висновок про те, що укладений відповідачами договір оренди не був направлений на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з чим такий договір не може розцінюватися як фіктивний у розумінні статті 234 Цивільного кодексу України.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, зокрема щодо відсутності у ТОВ "Аквавінтекс" потреби в оренді складських приміщень фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій з їх оцінкою.

Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України вбачається, що кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі шляхом визнання недійсними договорів з підстав, передбачених законом.

Враховуючи положення вказаних норм, звертаючись до господарського суду з вимогою про визнання договору недійсним, на позивача покладається не лише обов'язок довести наявність передбачених законом підстав недійсності договору, а й порушення спірним договором його прав чи охоронюваних законом інтересів.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись з позовом про недійсність договору оренди нежитлового приміщення, ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк посилається лише на несплачену заборгованість за кредитом ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс". При цьому посилання позивача на штучне створення кредиторської заборгованості ТОВ "Аквавінтекс" є лише припущенням, яке не підтверджує порушення прав банку оспорюваним договором.

Посилання позивача на виведення коштів з рахунків ТОВ "Аквавінтекс", як на підставу порушення його прав як кредитодавця за кредитним договором № 196 від 31.03.2010, є необґрунтованим, оскільки як вбачається з матеріалів справи, даний кредит забезпечений іпотекою, відповідно до договору іпотеки, укладеного 01.04.2010 між позивачем та ТОВ "Аквавінтекс".

Колегією суддів не приймаються до уваги твердження ПАТ "ВіЕйБі Банк" про обмеження по здійсненню розрахунків з третіми особами, що встановлені для ТОВ "Аквавінтекс" умовами кредитного договору № 196 від 31.03.2010, оскільки не доводять порушення спірним договором права чи законного інтересу позивача.

Враховуючи, що позивачем не доведено відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України порушення спірним договором його прав чи інтересів, суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111-5 - 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 25.11.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 у справі № 916/3679/14 залишити без змін.