Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С. за участю повноважних представників: позивача - Опанасенко І.Ю., відповідача - Кравцова розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця" на рішення та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2015 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року у справі № 904/8872/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" про стягнення 630 566, 28 грн.,

У листопаді 2014 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення з останнього, з урахуванням заяви № 480/12/14 від 18.12.2014 р. про зменшення позовних вимог, 630 566, 28 грн., у тому числі пені у зв'язку з простроченням оплати лізингових платежів у сумі 542 304, 38 грн. та 88 261, 90 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2015 року (суддя Колісник І.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач просить їх скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами при розгляді справи встановлено, що 14.06.2007 року між Приватним підприємством "ВТБ Лізинг Україна" (лізингодавець) та Відкритим акціонерним товариством - лізингова компанія "Укртранслізинг", яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (лізингоодержувач), укладено договір фінансового лізингу № 95-ФП (а.с. 245-250, т. 1; а.с. 1-8, т. 2).

Відповідно до пункту 2.1. цього договору лізингодавець набуває у власність у продавця предмет лізингу, визначений лізингоодержувачем, технічні параметри, гарантія якості, необхідний склад документації яких задовольняють потреби лізингоодержувача, і передає їх лізингоодержувачу за плату в тимчасове володіння і користування на умовах, передбачених договором.

23.07.2007 року між позивачем у даній справі (сублізингодавець) та відповідачем (сублізингоодержувач) укладено договір фінансового сублізингу № 86/Пр/Л-071985/НЮ (далі - договір) (а.с. 9-15, т. 1).

За змістом пункту 1.1. договору предметом лізингу є пасажирські вагони, виготовлені згідно з ТУ 3183-014-05744544-99 (купейного типу з радіокупе), ТУ 3183-018-05744544-2000 (типу СВ), ТУ 3183-022-05744544-2003 (плацкартного типу) та специфікацією, яка є невід'ємною частиною Договору (Додаток № 1), відповідно до встановлених сублізингоодержувачем технічних вимог, визначених Додатком № 2, який є невід'ємною частиною Договору, отримані раніше від лізингодавця за договором фінансового лізингу, та передаються сублізингодавцем в строкове платне володіння і користування (сублізинг) сублізингоодержувачу на умовах, визначених цим Договором з відома і дозволу лізингодавця. Загальна кількість предмета лізингу за цим договором визначається Додатком № 1.

Відповідно до умов пункту 3.2. Договору, додаткової угоди № 1 від 06.05.2008 року (а.с. 24, т. 1) позивач та відповідач узгодили між собою графік № 1 від 31.03.2008 року нарахування та сплати лізингових платежів (а.с.42, т.1).

Судами при розгляді справи встановлено, що відповідно до умов договору та узгодженої сторонами специфікації за актами приймання-передачі майна в сублізинг (а.с. 32 - 41, т. 1) позивач передав відповідачу визначені в договорі предмети сублізингу загальною вартістю 49 242 000, 00 грн. Проте відповідач у встановлений договором строк не сплатив лізингові платежі за квітень - жовтень 2014 року.

Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Судами також встановлено, що згідно з пунктом 3.3. договору лізингові платежі за користування предметом лізингу по кожному графіку здійснюються сублізингоодержувачем до закінчення лізингового періоду не пізніше 10 числа поточного місяця відповідно до графіка і мають бути скоригованими на коефіцієнт коригування (К) сумами лізингових платежів. Зміна графіка оплати і суми лізингових платежів можливі тільки за взаємною згодою сторін.

Пункт 3.9. договору передбачає, що сублізингоодержувач не має права затримувати лізингові платежі, строк оплати яких настав, навіть з причин пошкодження предмета лізингу.

Відповідно до пункту 9.2. договору, якщо сублізингоодержувач порушує передбачені цим договором терміни перерахування лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов цього договору, то на суму простроченої заборгованості сублізингодавець має право нараховувати пеню, починаючи з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов'язань, встановленого цим договором, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення виконання зобов'язань.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольняючи позов, встановили, що позивач правомірно заявив до стягнення пеню, розраховану від суми лізингового платежу щодо кожного спірного лізингового періоду (квітень-жовтень 2014 року), передбаченої графіком лізингових платежів та скоригованої на коефіцієнт коригування (К) у відповідності з пунктами 1.7., 1.8., 3.3. договору, за загальний період прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати лізингових платежів з 11.04.2014 року по 14.10.2014 року (в розрізі кожного лізингового періоду з дотриманням вимог частини шостої статті 232 ГК України) у загальній сумі 542 304, 38 грн. та 3% річних, розрахованих від суми лізингового платежу щодо кожного спірного лізингового періоду (квітень-жовтень 2014 року), передбаченої графіком лізингових платежів та скоригованої на коефіцієнт коригування (К) у відповідності з пунктами 1.7., 1.8., 3.3. договору, за загальний період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати лізингових платежів з 11.04.2014 року по 14.10.2014 року у загальній сумі 88 261,90 грн.

Поряд з цим, відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Колегія суддів погоджується із обґрунтуванням оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 80%, з огляду на те, що в підтвердження свого тяжкого майнового стану відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, оскільки довідка про фінансово-економічний стан відповідача (а.с. 74-75, т. 1) складена самим відповідачем та не є первинним документом бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При прийнятті судових рішень суди повно і всебічно перевірили всі обставини справи, дали належну правову оцінку зібраним у справі доказам і прийняли законні судові рішення, які необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року у справі № 904/8872/14 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.