Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року у справі № 914/3542/14 за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про стягнення 3% річних та інфляційних сум,

У жовтні 2014 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 1 404 959,86 грн. інфляційних сум та 3 % річних в сумі 975 238,18 грн.

Позов обґрунтовано простроченням виконання грошового зобов'язання, яке встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 28.04.2011 року у справі № 06/09-1258-БО-21.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.12.2014 року (суддя Щигельська О.І.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 1 374 759,84 грн. інфляційних сум, 3% річних у сумі 968 134,94 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року (судді Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 22 461,70 грн. скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 23.09.2009 року між сторонами укладено договір № 06/09-1258-БО-21 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу природний газ у встановленому обсязі, а на останнього, в свою чергу, покладено обов'язок прийняти та оплатити газ на умовах договору.

У зв'язку із неналежним виконанням цього договору, рішенням господарського суду Львівської області від 28.04.2011 року в справі № 5015/2051/11 стягнуто з ЛМКП "Львівтеплоенерго" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" заборгованість в сумі 10 891 161,67 грн., пеню в сумі 852 293,44 грн. (нараховану з 08.10.2010 року), 1 694 941,20 інфляційних сум (нарахованих з листопада 2009 по лютий 2011 року), 3% річних в сумі 677 092,96 грн. (нарахованих з 11.11.2009 року по 08.04.2011 року).

Оскільки відповідачем рішення суду не виконано, заборгованість за поставлений природний газ не погашено, ДК "Газ України" звернулось із позовом до ЛМКП "Львівтеплоенерго" про стягнення нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України 1 404 959,86 грн. інфляційних сум за період з жовтня 2011 року по серпень 2014 року та 3% річних в сумі 975 238,18 грн. за період з 30.09.2011 року по 26.09.2014 року.

Відповідачем було здійснена часткова оплата заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями від 17 квітня 2014 року № 4073 на суму 100 000 грн., від 20 травня 2014 року № 5111 на суму 100 000 грн., від 16 червня 2014 року № 6236 на суму 100 000 грн.; від 14 лютого 2014 року № 1446 на суму 100 000 грн.; від 17 березня 2014 року № 2656 на суму 100 000 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника до замовника про стягнення 3 % річних та інфляційних сум у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати заборгованості, стягнутої за рішенням суду в іншій справі.

Висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову про стягнення 3 % річних та інфляційних сум обґрунтовано встановленням обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання, що виникло на підставі договору за судовим рішенням в іншій справі, а відмову в решті позову мотивовано спливом строку позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних нарахованих за період з 30.09.2011 року по 02.10.2011 року включно, а також проведенням судом власного перерахунку інфляційних сум та 3% річних в межах визначених позивачем періодів та з врахуванням часткового погашення відповідачем суми основного боргу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок невиконання рішення господарського суду Львівської області від 28.04.2011 року в справі № 5015/2051/11 щодо сплати основного боргу в сумі 10 891 161,67 грн. у позивача були законні підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму заборгованості за спірний період, проте з урахуванням здійснених відповідачем оплат на загальну суму 500 000 грн. судами вірно зроблено власний розрахунок заявлених до стягнення сум і зменшено їх розмір.

Водночас, судами правильно зазначено про наявність правових підстав для відмови в позові в частині стягнення 3% річних, нарахованих за період з 30.09.2011 року по 02.10.2011 року у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суди обох інстанцій дали належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача 1 374 759,84 грн. інфляційних сум та 3 % річних в сумі 968 134,94 грн., відмовивши в решті позову за необгрунтованістю та спливом строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року - без змін.