Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губенко Н.М., суддів: Барицької Т.Л., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 у справі № К17/102-12 господарського суду Київської області за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" за участю ОСОБА_5 про стягнення внеску до статутного фонду товариства у розмірі 119 870,00 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - ОСОБА_4 повідомлений, але не з'явився; - ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" Поліщук В.А., Левченко П.Є.; - ОСОБА_5 ОСОБА_5, ОСОБА_8; Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.04.2015 № 02-05/270 у зв'язку з перебуванням судді Картере В.І. у відпустці, змінено склад колегії суддів, до складу якої він входив та сформовано наступний склад колегії: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Євсіков О.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 розгляд даної справи було відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.10.2012 у справі № К17/102-12 (суддя Горбасенко В.В.) затверджено мирову угоду у вказаній справі, укладену між ОСОБА_4 (позивачем у даній справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" (відповідачем у даній справі); згідно з затвердженою судом мировою угодою (п. 3), відповідач в добровільному порядку в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_4 передає останньому у власність 53/100 частин в обєкті нерухомого майна - Гостинний двір "ІНФОРМАЦІЯ_1" (І черга), а саме: кафе, А-2, загальною площею 388,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19.09.2012, а позивач, в свою чергу, відмовляється від стягнення з відповідача боргу у сумі 119 870,00 грн., які були ним внесені до статутного фонду відповідача (п. 4 мирової угоди).

30.12.2014 до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на вказану ухвалу місцевого господарського суду звернувся ОСОБА_5, як особа, яка не була залучена до участі у розгляді даної справи, проте, який вважає що його права порушуються оскаржуваною ним ухвалою місцевого господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 (судді:Мальченко А.О., Суховий В.Г., Жук Г.А.) вказану ухвалу місцевого господарського суду скасовано, матеріали справи повернуто до господарського суду Київської області для розгляду справи по суті.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить постанову скасувати, ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 "Про незалежність судової влади" (v0008700-07) передбачено, що оскарження судових рішень допускається у випадках, порядку та з підстав, визначених законом. Оскарження ухвал або інших процесуальних актів суду, якими не завершується провадження у справі (про прийняття заяв і скарг до розгляду, про призначення судових засідань, про виклик осіб, про витребування документів та інших доказів тощо), крім випадків, прямо передбачених процесуальним законом, не допускається.

Відповідно до ст. 91 ГПК України правом апеляційного оскарження рішення та ухвали місцевого господарського суду наділені сторони у справі, прокурор, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Зміст названої норми свідчить, що судовим актом, оскаржуваним такою особою, повинно безпосередньо вирішуватися питання про її права та обов'язки. Суд має вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття судом першої інстанції судового акту (рішення, ухвали) є скаржник.

Відповідно до п. 52 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 7 від 17.05.2011 (v0007600-11) у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК України (1798-12) підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Тобто, апеляційна інстанція має зробити беззаперечний висновок про відсутність або наявність у особи, що подала апеляційну скаргу, яка не є стороною у справі, факту порушення її прав та законних інтересів.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Згідно з ч. 2 п. 11 та п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" № 13 від 24.10.2008 (v0013700-08) при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом (в даному випадку - з апеляційною скаргою), суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

В той же час, як вбачається із мотивувальної частини оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції залишилось не дослідженим питання наявності порушення/непорушення/ оскаржуваною ОСОБА_5 ухвалою місцевого господарського суду його прав та охоронюваних законом інтересів, що, в силу наведених норм, є обовязковим при оскарженні судового рішення особою, яка не була залучена до участі у справі, проте вважає, що її права оскаржуваним судовим актом порушені. Навпаки, без дослідження судом апеляційної інстанції правового зв'язку між заявником апеляційної скарги та оскаржуваним ним судовим актом, без встановлення факту порушення /непорушення/ цим актом прав та законних інтересів заявника апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вдався до перегляду ухвали місцевого господарського суду по суті - на предмет правомірності винесеної ним ухвали, при цьому, застосувавши до мирової угоди, яка затверджена ухвалою місцевого господарського суду, положення, що регулюють правочини (ст. 203 ЦК України), що суперечить позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2009 у справі № 24/430, згідно з якою, "…мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України (1798-12) .".

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд припустився неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, обов'язкового встановлення правового зв'язку між заявником апеляційної скарги та судовим актом місцевого господарського суду, який був ним оскаржений до суду апеляційної інстанції, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та передачі даної справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, встановити й перевірити належними доказами зазначені в цій постанові обставини, дати доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 у справі № К17/102-12 скасувати і справу передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.