Вищий господарський суд України в складі колегії

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. за участю представників: Генеральної прокуратури України ПуАТ "Укргазвидобування" Міністерства енергетики та вугільної промисловості України розглянув касаційну скаргу Савицька О.В. Мотуренко Ю.А. Старушкевич У.М. публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2014 року у справі № 910/11961/14 господарського суду міста Києва за позовом Заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України; Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" до публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення коштів

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р. (суддя Нечай О.В.) припинено провадження у справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" суми основного боргу в розмірі 533 852,22 грн.

В іншій частині позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Державного підприємства "Полтавське управління геофізичних робіт" 3% річних в розмірі 18 341,11 грн. та інфляційні втрати в розмірі 34 700,39 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 року (судді: Авдеєв П.В., Куксов В.В., Яковлєв М.Л.) рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р. залишено без змін.

Скаржник в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушенням норм матеріального та процесуального закону, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Скаржник доводить, що суди неправильно застосували норми ст.ст. 231, 232 ГК України, ст. 549 ЦК України, оскільки розрахунок штрафних санкцій у вигляді 3% річних, що склало суму - 19 438,06 гри.(зменшені судом до 18 341грн.) та інфляційні втрати в розмірі 34 700,39 грн суперечать ч. 6 ст. 232 ГК України та умовам Договору; сума штрафних санкцій у розмірі 3% річних та інфляційні втрати мають бути нарахована за перші шість місяців (з 29.02.2013 р. по 29.08.2013 р.) з дня граничного строку оплати платежу за договором.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.07.2012 р. Державне підприємство "Полтавське управління геофізичних робіт", як виконавець, уклало з Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", як замовником, Договір підряду № УБГ227/04-12 на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах (далі-Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в 2012 році виконати геофізичні дослідження та прострілювально-вибухові роботи в свердловинах замовника (роботи) на підставі його замовлень, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Згідно із п.3.1 Договору ціна Договору визначена на підставі Кошторису і становить 3 000 666,67 грн., крім того ПДВ в розмірі 600 133,33 грн., всього з ПДВ - 3 600 800,00 грн.

Вартість робіт визначається згідно з переліком робіт у свердловинах, зазначених у замовленнях, наданих виконавцю, та розраховується по "Збірнику розцінок на геофізичні дослідження і роботи в свердловинах на нафту і газ НАК "Нафтогаз України" від 01.01.2008 р. (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п.4.1 Договору оплата за фактично виконані роботи здійснюється замовником протягом 60-ти банківських днів на підставі підписаних обома сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця.

Пунктом 6.1.1 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором (п. 7.1 Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012 року, а в частині розрахунків - до повного виконання.

На виконання умов вказаного Договору Державне підприємство "Полтавське управління геофізичних робіт" виконало підрядні роботи в період з вересня по грудень 2012 р. на загальну суму 533 852,22 грн., що підтверджується актами на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах б/н від 28.09.2012 р. на суму 128 558,05 грн., б/н від 31.10.2012 р. на суму 143 133,20 грн., б/н від 29.11.2012 р. на суму 40 013,42 грн., б/н від 29.11.2012 р. на суму 35 824,27 грн., б/н від 28.12.2012 р. на суму 186 323,87 грн., які підписані та скріплені печатками сторін без заперечень.

Проте свої зобов'язання по оплаті за підрядні роботи відповідач не виконав, внаслідок чого станом на 01.05.2014 р. у нього виник борг у розмірі 533 852,22 грн.

В судовому засіданні 10.09.2014 р. позивач 2 надав суду першої інстанції належним чином засвідчену копію платіжного доручення № 333 від 19.08.2014р., з якої вбачається, що 19.08.2014 р. відповідач сплатив суму основного боргу за Договором підряду № УБГ227/04-12 на виконання геофізичних досліджень та прострілювально-вибухових робіт у свердловинах від 31.07.2012 р. у розмірі 533 852,22 грн.

Таким чином, сума основного боргу в розмірі 533 852,22 грн. була сплачена відповідачем після порушення провадження у даній справі.

Зазначених обставин скаржник не заперечує, однак не погоджується з розрахунком позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошових коштів, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його вини, не звільняє боржника від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 4.1 Договору, оплата за фактично виконані роботи здійснюється замовником протягом 60-ти банківських днів, а не календарних, як визначено прокурором у розрахунку, а тому суд дійшов правомірного висновку, що нарахування 3% річних має розпочинатись з 29.03.2013 р., посилання ж скаржника на інший момент початку нарахування не грунтується на умовах договору.

Твердження скаржника, що 3% річних є штрафними санкціями та їх нарахування має припинятись через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, правомірно відхилено судом, оскільки сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, про що сказано в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) .

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р (v2-97700-97) "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за спірним Договором, то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком, що міститься в позовній заяві, перевіреним судовою колегією, підлягають стягненню інфляційні втрати.

Доводи скаржника судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають чинному законодавству, тому не вбачає підстав для задоволення скарги та скасування чи зміні оскаржуваних рішень судів.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2014р. у справі № 910/11961/14 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.