Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. (доповідач) і Палій В.В.,

розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека № 30", м. Харків,

на рішення господарського суду Харківської області від 09.12.2014

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2015

зі справи № 922/4263/14

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - Товариство), м. Київ,

до комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека № 30" (далі - Підприємство)

про стягнення 381 921,86 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Гордієнко І.С.,

відповідача - Болгової О.М.,

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Підприємства 332 018,95 грн. основного боргу, 26 406,88 грн. пені за період з 16.05.2014 по 23.09.2014, річних (3 %) у сумі 3 574,89 грн. за період з 16.05.2014 по 23.09.2014 та 19 921,14 грн. інфляційних втрат за період з 16.05.2014 по 31.08.2014, а всього 381 921,86 грн., що мотивувало невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати лікарських засобів і виробів медичного призначення, одержаних за договором купівлі-продажу від 07.12.2012 № 223 ХФ/12 (далі - Договір).

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.12.2014 (суддя Хотенець П.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 (колегія суддів у складі: Слободін М.М. - головуючий суддя, судді Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.), позов задоволено.

У прийнятті судових рішень зі справи попередні судові інстанції з посиланням на приписи статей 15, 16, 509, 512, 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та статей 173, 174, 175, 193, 216, 217, 218, 230, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) виходили з того, що: відповідачем у період з 05.12.2013 по 18.04.2014 за Договором з приватним акціонерним товариством "Альба Україна" одержано та не оплачено лікарських засобів і виробів медичного призначення на загальну суму 332 018,95 грн.; до Товариства право вимоги за Договором (на суму 332 018,95 грн.) від приватного акціонерного товариства "Альба Україна" перейшло згідно з договором відступлення прав вимоги від 05.06.2014 № 70443-20/14-7; відповідач наявність заборгованості заперечував, але належних доказів сплати коштів за Договором (розрахункових документів із зазначеними номерами та датами видаткових накладних, за якими здійснюється оплата; пункт 5.4 Договору) не подав; позивачем на наявну суму основного боргу правильно нараховано суми пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника позивача та відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Таку правову позицію викладено і в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) .

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, згідно з якою покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами частин першої та третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховним Судом України у листі від 03.04.1997 № 62-97р (v2-97700-97) "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції під час розгляду судових справ" зазначено: рахується, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок нараховується з наступного місяця.

Отже, для прийняття правильного судового рішення попереднім судовим інстанціям необхідно було встановити дійсний стан взаєморозрахунків сторін за Договором, а також, беручи до уваги умови Договору стосовно оплати поставленого товару за видатковими накладними, перевірити правильність нарахування позивачем штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних, виходячи з умов кожної неоплаченої поставки (з урахуванням моменту виникнення прострочки виконання відповідного грошового зобов'язання та її тривалості за кожною спірною накладною).

За приписами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не досліджено змісту наданих Підприємством платіжних доручень за період з 06.12.2013 по 16.04.2014, які містять посилання на Договір та свідчать про перерахування відповідачем суми, що перевищує 330 000 грн. (т. 2, а.с. 39-79), та не встановлено дійсного стану взаєморозрахунків сторін за Договором (з урахуванням пункту 5.5 Договору, який визначає наслідки невиконання умов пункту 5.4).

При цьому в даному випадку відмітка суду першої інстанції "отримано після судового засідання" (т. 2, а.с. 38) не може бути належним обґрунтуванням залишення судами згаданих платіжних доручень (т. 2, а.с. 39-79) без дослідження, оскільки: подання відповідачем додаткових доказів вимагав сам місцевий суд (зокрема, ухвалою від 18.11.2014; т. 2, а.с. 19-20), але причин невиконання своїх вимог не з'ясував; до канцелярії суду названі докази безпосередньо подано 09.12.2014 (вх. № 44179); у судовому засіданні 09.12.2014 представник Підприємства проти позову заперечував та заявляв про наявність переплати; в задоволенні клопотання відповідача щодо витребування у позивача первинної документації за Договором судом відмовлено.

З огляду на наведене щодо неналежного встановлення основної суми боргу та періодів прострочення додатковій перевірці підлягає й правильність нарахування сум штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних.

Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека № 30" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 09.12.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 зі справи № 922/4263/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.