Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л.,

Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою ОСОБА_1 про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2007 року справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ) та Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси (далі - УПФ) про зобов'язання перерахувати пенсію,

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУПФ та УПФ про перерахунок раніше призначеної додаткової пенсії, виплату якої передбачено статтею 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796).

У позові зазначав, що він як інвалід І групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує державну та додаткову пенсії, передбачені статтями 50 та 54 Закону № 796 (796-12) . Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам, установленим цим Законом, та на відмову ГУПФ і УПФ привести їх у відповідність з вимогами Закону № 796 (796-12) , позивач просив суд визнати дії відповідачів неправомірними та зобов'язати їх усунути зазначені порушення провівши вказані перерахунки.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області

від 5 квітня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України

від 18 жовтня 2007 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У своїй скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування всіх ухвалених у справі судових рішень з посиланням на неоднакове застосування судами статті 54 Закону № 796. На підтвердження неоднакового застосування норм права скаржник наводить постанову Верховного Суду України від 14 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2, у якій визначено пріоритет норм Закону № 796 (796-12) над підзаконними актами при нарахуванні й виплаті пенсій та допомоги, передбачених цим Законом.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Перше, на що звертає увагу колегія суддів, це те, що ОСОБА_1, наголошуючи на необхідності провести перерахунок додаткової пенсії, а не державної, у позовній заяві свої вимоги обґрунтовував тільки посиланням на положення статті 54 Закону № 796, яка регулює питання призначення саме державної пенсії, не апелюючи до положень статті 50 цього Закону.

Суди першої та апеляційної інстанцій не уточнили сутність позовних вимог і вирішували спір у контексті правильності призначення додаткової пенсії, обґрунтовуючи свої рішення тільки положеннями статті 54 Закону № 796. Фактично з посиланням на перевірку правомірності дій ГУПФ та УПФ щодо перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, суди вирішували питання про правильність перерахунку державної пенсії.

Статтею 49 Закону № 796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини 4 статті 54 цього Закону, яка визначає підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, у всіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими

по І групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам І групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 100 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, який згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є інвалідом

І групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесений до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Одержує пенсію по інвалідності на підставі статті 54 Закону № 796 та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статті 50 цього ж Закону.

Розрахунок пенсії позивачу відповідачі провели, виходячи з установленого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) розміру, який складає 19 грн. 91 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, що обчислення пенсій позивачу правильно проведено виходячи з розміру 19 грн. 91 коп., визначеного Постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) . При цьому послався на положення статті 54 Закону № 796, згідно якого порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. Касаційний суд зазначив також, що застосування до спірних правовідносин статті 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суперечить вимогам частини 3 зазначеної статті, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком визначений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Такі висновки касаційного суду та судів попередніх інстанцій не можна визнати обґрунтованим, а постановлені ними судові рішення - законними виходячи з наступного.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523 (523-97-п) . Ця Постанова є чинною і її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають положенням статей 50, 54 Закону України № 796.

Пунктом 2 Постанови № 1 (1-2002-п) від 3 січня 2002 року "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", всупереч положень статей 50, 54 Закону № 796 Кабінет Міністрів України встановив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, при тому що ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанцій повинні були враховувати, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку державної та додаткової пенсій передбачених статтями 50, 54 Закону України № 796 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій не уточнили належним чином предмет заявлених ОСОБА_1 вимог і неправильно застосували норми матеріального права, а суд касаційної інстанції всупереч вимогам частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, не усунув ці порушення, усі ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню з поверненням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241- 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2007 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2006 року та постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.