916/4345/14 Про відшкодування збитків за втрачений вантаж - 28.04.2015 Прийняття

головуючого Грейц К.В., суддів: Бакуліної С.В. (доповідач), Мачульського Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційних скарг- Державного підприємства "Одеська залізниця"; - Заступника прокурора Одеської області на постанову від 25.02.2015 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/4345/14 господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" до Державного підприємства "Одеська залізниця" за участю Прокуратури Одеської області про відшкодування збитків в сумі 7 756 239,00 грн в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: від відповідача: від прокуратури: Грінченко В.В. (довіреність № 410 від 15.12.2014); Петров В.С. (довіреність № 413 від 15.12.2014) Кіташевський Д.А. (довіреність № 8 від 02.01.2015); Зайцев С.М. (довіреність № 350 від 20.04.2015) Томчук М.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України)

Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Брагіна Я.В.) від 22.12.2014, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Савицький Я.Ф., судді - Гладишева Т.Я., Головей В.М.) від 25.02.2015, у справі № 916/4345/14 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Одеська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" 7 841 808,00 грн - збитків за втрачений вантаж; 73 080,00 грн - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі та додаткових поясненнях до неї Державне підприємство "Одеська залізниця" просить скасувати ухвалені по справі судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, п.п.113, 115 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) , ст.ст. 43, 65, 82 ГПК України.

В касаційній скарзі Заступник прокурора Одеської області просить скасувати ухвалені по справі судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст. 4 Закону України "Про залізничний транспорт", п.п.113, 115 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) , ст.ст. 43, 84 ГПК України, ст. 10 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".

У відзиві на касаційні скарги та додатковому поясненні до нього позивач повністю заперечує викладені в касаційних скаргах доводи.

Заслухавши пояснення по касаційних скаргах представників скаржників, які підтримали викладені в них доводи, заперечення на касаційні скарги представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

27.10.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Одеська залізниця" про відшкодування збитків в сумі 7 756 239,00 грн за втрату вантажу при перевезенні залізницею. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст.ст. 22, 526, 924 ЦК України, ст.ст. 193, 224, 225, 226, 314 ГК України, ст.ст.105, 110, 113-115, 117, 127, 129 Статуту залізниць України (457-98-п) .

Судами встановлено таке.

23.09.2013 між Державним підприємством "Донецька залізниця" (залізниця, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (вантажовласник, позивач) укладено договір № 412713 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги (п.1.1. договору).

Додатковою угодою № 6 від 18.06.2014 до договору № 412713 від 23.09.2013 строк дії зазначеного договору було продовжено із 01.07.2014 до 30.09.2014 (том 1, а.с.130).

Матеріали справи свідчать, що на виконання договору та додаткової угоди до нього Донецькою залізницею прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" до перевезення насипом вантаж (пшеницю другого класу) загальною масою 2714220 кг за маршрутом зі станції Старобільськ Донецької області на станцію "Миколаїв - вантажний" Одеської залізниці, що підтверджується залізничними накладними № 50593748 від 05.07.2014, № 50619246 від 05.07.2014, № 50641109 від 06.07.2014, № 50641190 від 06.07.2014, № 50657907 від 06.07.2014.

Як вбачається із залізничних накладних, вантажовідправником та вантажоодержувачем вантажу є позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське товариство "Нібулон".

Проте, прийнятий залізницею вантаж по залізничних накладних № 50593748 від 05.07.2014, № 50619246 від 05.07.2014, № 50641109 від 06.07.2014, № 50641190 від 06.07.2014, № 50657907 від 06.07.2014 не прибув на станцію призначення: "Миколаїв - вантажний", про що свідчать матеріали справи, зокрема, відмітки станції "Миколаїв - вантажний" на зазначених накладних, про те, що вантаж не прибув, акти загальної форми № 2009, № 2010 від 12.07.2014 та № 2029, № 2031, № 2032 від 14.07.2014, № 2334 від 12.08.2014, № 2335 від 12.08.2014, № 2336 від 12.08.2014, № 2337 від 12.08.2014, № 2338 від 12.08.2014, і не заперечується відповідачем.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що залізницею прийнято вантаж до перевезення без жодних зауважень та претензій до маси, стану вантажу згідно залізничних накладних, отже, залізниця повинна відшкодувати дійсну вартість втраченого вантажу, яка підтверджена довідками позивача та інформаційно-ціновою довідкою ТПП Миколаївської області, а також відшкодувати сплачену за перевезення цього вантажу провізну плату, оскільки її не включено до вартості втраченого вантажу (ст.ст. 909, 924 ЦК України, ст.ст. 307, 314 ГК України, ст.ст.22, 23, 110, 111, 113-115, 117 Статуту залізниць України (457-98-п) ); не заслуговують на увагу доводи відповідача про відсутність вини залізниці при втраті вантажу, оскільки залізниця уклала додаткову угоду до договору № 6 від 01.07.2014 та прийняла вантаж для перевезення вже під час антитерористичної операції; доводи відповідача стосовно того, що працівники залізниці не мали можливості запобігти заволодінню вантажем озброєними особами, що обумовлює відсутність вини перевізника у втраті вантажу, не прийняті судами до уваги, оскільки факт вчинення кримінального правопорушення та винність особи може підтверджуватись лише певними засобами доказування, а враховуючи відсутність вироку суду, який набрав законної сили, вказане твердження відповідача не підтверджує відсутність вини залізниці у втраті вантажу.

Проте погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Встановлені судами обставини засвідчують факт укладення договору транспортного перевезення Державним підприємством "Донецька залізниця" в якості перевізника та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" в якості вантажовідправника.

За змістом ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що саме особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

Звертаючись до суду з позовом до Державного підприємства "Одеська залізниця", позивач керувався положеннями статті 131 Статуту залізниць України (457-98-п) , згідно яких претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу.

З викладеного вбачається, що вищенаведеними правовими нормами по-іншому, ніж Статутом залізниць України, визначається учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, і має відповідати за завдання збитків.

Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 (457-98-п) , і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 року № 1973 (1973-2002-п) (крім тих, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2014 № 720 (720-2014-п) після виникнення спірних правовідносин, і стосувались деяких питань перерозподілу надходжень від перевезень залізничним транспортом під час проведення антитерористичної операції). ГК України (436-15) , який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 року за № 436-ІV і набув чинності з 01.01.2004 року. Крім того, у прикінцевих положеннях ГК України (436-15) законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т.ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить ГК України (436-15) ) у відповідність до норм ГК України (436-15) , а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України (436-15) , що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

За таких обставин особа, яка вважає, що їй завдано збитків, має право звернутися із позовом (що, до речі, не завжди є наслідком незадоволення або залишення без відповіді претензії, пред'явлення якої не є обов'язковим) до особи, яка порушила господарське зобов'язання, і має відповідати за завдання збитків.

З урахуванням наведеного, судами неправомірно не досліджувались обставини щодо порушення зобов'язань за договором перевезення та щодо спричинення позивачу збитків Державним Підприємством "Одеська залізниця", яке не є перевізником втраченого вантажу.

Також в порушення статей 34, 43 ГПК України, суди не дали оцінки матеріалам справи щодо заволодіння у зоні проведення антитерористичної операції вантажем, відправленим позивачем, озброєними особами, посилаючись на факт відсутності вироку у кримінальній справі. При цьому суди не врахували, що вирок суду у кримінальній справі є підставою, яка звільняє від доказування, і є обов'язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Оскільки до предмету доказування в даній справі входять обставини втрати вантажу, суди залишили без оцінки потрібні і достатні, а, відповідно, належні докази, які містять інформацію щодо обставин, що входять до предмету доказування.

Касаційна інстанція не погоджується з тим, що оскільки залізниця уклала додаткову угоду до договору № 6 від 01.07.2014 та прийняла вантаж для перевезення вже під час антитерористичної операції, вона не довела відсутності своєї вини у втраті вантажу.

Так, згідно ч.2 ст. 13 Закону України "Про залізний транспорт" Укрзалізниця має право запроваджувати, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.

Перевізники не мають права відмовляти пасажирові та відправникові вантажу у перевезенні, крім випадків, передбачених Статутом залізниць України (ч.6 ст. 22 Закону України "Про залізничний транспорт").

Оскільки перевізник за договором не мав права відмовляти відправникові у перевезенні вантажу у зв'язку з незапровадженням Укрзалізницею на час виникнення спірних правовідносин обмежень щодо перевезень в районі проведення антитерористичної операції, він може доводити відсутність своєї вини посиланням на обставини звільнення від відповідальності, унормовані у пп.4 п. "е" статті 111 Статуту залізниць України (457-98-п) , відповідно до яких залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

В порушення ст. 43 ГПК України судами також не встановлено обставин, які засвідчують те, що збитки завдані саме позивачу, що саме він був власником вантажу на момент його втрати перевізником, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вантаж прямував для вивезення водним транспортом у Єгипет; не встановлено судами і розмір фактичних збитків позивача, які мають визначатись на підставі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, а не аналогічного товару за даними ТПП на час вчинення запиту.

Обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки зазначеним вимогам постановлені судові рішення не відповідають, вони не можуть залишатись в силі та підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини.