Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року у справі № 916/4473/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Прогрес" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

У листопаді 2014 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 68 850,66 грн., пені в сумі 12 256,72 грн., 10 734,43 грн. інфляційних сум та 3% річних у сумі 2 779,78 грн. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати поставленого товару згідно з договором від 01.01.2013 року № 11-13.

До початку розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути заборгованість в сумі 60 850,66 грн., пеню в сумі 12 256,72 грн., 10 734,43 грн. інфляційні суми та 3% річних у сумі 2 779,78 грн. у зв'язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості в сумі 8 000 грн. після подання позову.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.12.2014 року (суддя Зайцев Ю.О.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 60 850,66 грн., пеню в сумі 12 256,72 грн. та 3% річних у сумі 2 779,78 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року (судді Ярош А.І., Шевченко В.В., Головей В.М.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.03.2015 року внесено виправлення до резолютивної частини рішення господарського суду Одеської області від 26.12.2014 року та викладено її в редакції, за якою стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 60 850,66 грн., пеню в сумі 12 256,72 грн., 3% річних у сумі 2 779,78 грн. та 10 734,43 грн. інфляційних сум.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та позов задовольнити в частині стягнення заборгованості в сумі 19 784,70 грн.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 01.01.2013 року між ПАТ "Прогрес" (постачальник) та ФОП ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір поставки меблів № 11-13, відповідно до умов якого постачальник передає у власність покупцю меблі, виготовлені ПАТ "Прогрес" і супровідні товари (надалі товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.3. договору ціна товару встановлюється за домовленістю сторін, являється фіксованою і після перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника зміні не підлягає. Оплата здійснюється покупцем з відстрочкою платежу на 14 (чотирнадцять) календарних днів, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з п. 4.3. договору датою поставки товару вважається дата відвантаження товару зі складу постачальника, а в разі здійснення поставки товару на умовах франко-склад покупця, датою поставки вважається дата надходження товару на склад покупця.

За умовами п. 6.2. договору у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, при поставці товару на умовах відстрочки платежу, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми своєчасно не оплачених коштів за кожен календарний день прострочення до дня погашення заборгованості включно. Нарахування пені за прострочення по оплаті продукції припиняється з дня повного погашення заборгованості.

Відповідно до п. 9.2. договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 року.

На виконання умов договору позивачем в період з 01.01.2013 року по 30.04.2014 року здійснено на адресу відповідача поставку товару на загальну суму 117 784,70 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Вказаний товар на зазначену суму був отриманий відповідачем у повному обсязі, але несвоєчасно та не в повному обсязі оплачений ним.

Відповідно до банківських виписок з рахунку позивача відповідачем були здійснені наступні платежі: 18.06.2013 року № 48 на суму 23 500 грн., 30.09.2013 року № 64 на суму 30 000 грн., 20.03.2014 року № 23 на суму 5000 грн., за 14.08.2014 року № 91 на суму 9 500 грн., 29.09.2014 року № 112 на суму 2 000 грн., призначенням усіх зазначених платежів є "плата за меблі зг. дог. № 17 від 01.03.2007 р.".

04.02.2014 року у відповіді на запит позивача щодо звірки взаєморозрахунків відповідач зазначив, що станом на 31.12.2013 року у нього існує заборгованість перед ПАТ "Прогрес" за поставлені товари на суму 52 618,96 грн.

Разом з тим, 30.09.2013 року та 30.12.2014 року ФОП ОСОБА_4 зверталась до відповідача з листами, в яких просила уточнити призначення платежів:

- за платіжним дорученням від 18.06.2013 року № 48 та зарахувати 21065,96 грн. в оплату товару за договором від 01.03.2007 року № 17, а 2434,04 грн. - в оплату товару за договором від 01.01.2013 року № 11-13;

- 30 000 грн. за платіжним дорученням від 30.09.2013 року зарахувати в оплату товару за договором від 01.01.2013 року № 11-13;

- за платіжними дорученнями від 20.03.2014 року № 23 на суму 5000 грн., від 14.08.2014 року № 91 на суму 9500 грн., від 29.09.2014 року № 112 на суму 2000 в рахунок оплати товару за договором від 01.01.2013 року № 11-13.

Листами від 02.10.2014 року № 355 № 356 позивач узгодив зарахування за названими платіжними дорученнями в оплату товару за договором № 11-13 від 01.01.2013 року.

У листі від 23.12.2014 року відповідач знову просив позивача уточнити призначення платежів за наведеними вище платіжними дорученнями та вважати призначенням платежу за ними "оплата за меблі згідно з договором від 01.01.2013 року № 11-13".

При цьому, листом від 25.12.2014 року № 454 позивач заперечив проти зміни призначення платежів в платіжних дорученнях від 03.01.2013 року № 1 на суму 20 000 грн. та від 18.06.2013 року № 48 на суму 23500 грн.

Таким чином, сума основного боргу за поставлений, але не сплачений товар на дату подання позову до суду за розрахунком позивача складає 68 850,66 грн., а з урахуванням оплати в сумі 8000 грн. після подання позову - 60 850,66 грн., на яку нараховано пеню, 3% річних та інфляційні суми.

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника до покупця про стягнення заборгованості, пені, інфляційних сум та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати поставленого товару згідно з договором купівлі-продажу.

Висновок судів обох інстанцій про задоволення позову обґрунтовано встановленням обставин порушення відповідачем зобов'язання з оплати одержаного товару за договором.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Судами обох інстанцій встановлено обставини належного виконання зобов'язання позивачем за спірним договором та неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати одержаного товару за договором поставки меблів, і наявність правових підстав передбачених договором та законодавством для стягнення з відповідача заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних сум.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суди обох інстанцій дали належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих правових норм та умов договору, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення заборгованості в сумі 60 850,66 грн., пені в сумі 12 256,72 грн., 10 674,43 грн. інфляційних сум та 3% річних у сумі 2 779,78 грн.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року - без змін.