Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 у справі господарського суду Одеської області № 916/4220/14 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі 1.Національної академії медичних наук України, 2. Державної установи "Інститут стоматології Національної академії медичних наук України" довідповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-Будгруп", відповідача-2: публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державна виконавча служба України, про визнання дійсним договору, визнання права власності та звільнення майна з-під арешту за участі представників сторін:

від прокуратури - Романов Р.О.,

від позивача-1 : Прилипко Ю.Л.,

від позивача-2 : Хрульов М.В.,

від відповідача-1 : не з'явилися;

від відповідача-2: Юрченко В.Я., Карпів О.Я.

від третьої особи - не з'явилися

17.10.2014 заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Національної академії медичних наук України та Державної установи "Інститут стоматології Національної академії медичних наук України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-Будгруп" та публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" про визнання дійсним інвестиційного договору, укладеного 18.02.2004 між Державною установою "Інститут стоматології Національної академії медичних наук України" та товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Будгруп" зі змінами, внесеними додатковими угодами до нього від 18.03.2004, 20.10.2005, 22.11.2006, 01.02.2008 та 06.10.2009, визнання за державою в особі Національної академії медичних наук України права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресами: м. Одеса, вул.. Рішельєвська, 11, кв. 6, загальною площею 249,90 кв.м., вартістю 2 265 115,35 грн., та м. Одеса, вул. Рішельєвська, 11, кв. 8, загальною площею 209,80 кв.м., вартістю 1 060 000,00 грн., із закріпленням на праві оперативного управління за Державною установою "Інститут стоматології Національної академії медичних наук України", звільнення вказаних об'єктів нерухомого майна з-під арешту, накладеного постановою Державної виконавчої служби України від 16.12.2013.

Позов з посиланням на ст.ст. 182, 220, 334, 525, 526, 610, 629 ЦК України, ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" мотивовано тим, що сторони договору досягли згоди по усіх його істотних умовах, Державна установа "Інститут стоматології Національної академії медичних наук України" свої зобов'язання по інвестиційному договору виконала, натомість зобов'язання ТОВ "Берег-Будгруп" виконано не в повному обсязі, в силу чого позивач не має можливості оформити право власності на вказані об'єкти нерухомості.

08.12.2014 рішенням господарського суду Одеської області (суддя Лічман Л.В.), залишеним без змін 18.02.2015 постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді Лавриненко Л.В., Пироговський В.Т., Філінюк І.Г.) позовні вимоги задоволено з посиланням на приписи ст.ст. 220, 392 ЦК України, ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження".

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк" посилалося на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, тому просив судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області відмовити позові.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог скарги та скасування рішення і постанови з направленням справи для нового розгляду виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.02.2004 між Державною установою "Інститут стоматології Національної академії медичних наук України" та товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Будгруп" було укладено інвестиційний договір.

Відповідно до умов розділу 1 договору інвестор - ТОВ "Берег-Будгруп" за рахунок власних та залучених коштів інвестує кошти, які витрачаються на будівництво науково-клінічного відділення Інституту стоматології, відселення мешканців дев'яти квартир, здійснення капітального ремонту фасаду та приміщень Інституту стоматології, а замовник - Інститут стоматології передає інвестору земельну ділянку загальною площею 1,98 га, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва клінічного комплексу Інституту стоматології.

Додатковими угодами від 18.03.2004, 20.10.2005, 22.11.2006, 01.02.2008 та 06.10.2009 до інвестиційного договору від 18.02.2004 внесено зміни: конкретизовано перелік робіт та строки їх виконання, установлено зобов'язання інвестора вносити орендну плату за оренду земельної ділянки, наділено інвестора статусом замовника будівництва, а замовника - правом власності на приміщення першого поверху першої черги житлового комплексу, погоджено строки набуття права власності на об'єкти будівництва та збільшено розмір інвестування, передбачено відселення мешканців двох квартир під № 6 та 8, та передачу цих квартир на баланс замовника.

Суди встановили, що 01.02.2011 ТОВ "Берег-Груп" на виконання умов інвестиційного договору від 18.02.2004 та додаткових угод до нього, передало зазначене нерухоме майно у фактичне користування Інституту стоматології, що підтверджується актами прийому-передачі квартир № 6 та 8.

Задовольняючи заявлені вимоги в частині визнання вказаного договору дійсним, попередні судові інстанції виходили з того, що сторони домовились щодо істотних умов договору купівлі-продажу, відбулось його часткове виконання, але відповідач-1 безпідставно ухиляється від його нотаріального посвідчення, що надає позивачу право вимагати визнання договору дійсним у судовому порядку.

Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Правовий аналіз вищенаведеної норми свідчить про те, що, по-перше, дійсним можна визнати лише укладений договір, а по-друге, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Відтак умовою застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України є безповоротне ухилення та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.

Водночас матеріали справи не містять будь-яких доказів ухилення ТОВ "Берег-Будгруп" від нотаріального посвідчення інвестиційного договору. Вказане також підтверджується листом ТОВ "Берег-Будгруп" № 31 від 15.05.2013.

З урахуванням викладених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про визнання інвестиційного договору дійсним з підстав досягнення сторонами усіх істотних умов договору і початку фактичного виконання зобов'язань за вказаним договором, без встановлення обставин, чи передбачає чинне законодавство нотаріальне посвідчення даного договору за відсутності факту ухилення сторони договору від його нотаріального посвідчення, є необґрунтованим.

При цьому суди визнали спірний договір дійсним не лише в частині придбання нерухомого майна - квартир № 6 та 8, а саме інвестиційний договір в цілому, яким сторони взяли на себе, окрім придбання нерухомого майна, велику кількість інших зобов'язань. Відтак судам слід було перевірити чи підлягав нотаріальному посвідченню цей договір виходячи з вимог Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та інших актів цивільного законодавства, які регламентують діяльність нотаріуса.

Визнаючи право власності на спірне нерухоме майно за позивачем-2, а також звільнення цього майна з-під арешту, попередні судові інстанції виходили з того, що набуття права власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає з моменту посвідчення, або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, який не посвідчено нотаріально, дійсним.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Тобто, цивільним законодавством передбачено можливість звернення до суду за захистом права власності, яке є існуючим, набуто за встановлених законодавством підстав.

З огляду на вищевказане, судам слід було насамперед встановити підстави для визнання за Державною установою "Інститут стоматології Національної академії медичних наук України" права власності на об'єкти нерухомого майна.

Зробивши висновки про задоволення заявлених позовних вимог в частині визнання права власності, господарськими судами не з'ясовано дійсних обставин спору, зокрема щодо правого статусу спірного майна та правових підстав його належності особі позивача, не установлено відповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством.

Беручи до уваги попередні висновки колегії суддів щодо вимог про визнання інвестиційного договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення вимоги про зняття арешту з нерухомого майна, вбачаються передчасними, а тому в цій частині рішення і постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

У відповідності до вимог статті 84 ГПК України судове рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Беручи до уваги викладене та вимоги ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" задоволити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 та рішення господарського суду Одеської області від 08.12.2014 скасувати, а справу № 916/4220/14 направити для нового розгляду до суду першої інстанції.