Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Дунаєвської Н.Г., суддів: Владимиренко С.В. - доповідач, Мележик Н.І.

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 р. у справі № 917/1866/14 господарського суду Полтавської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" до Малого приватного підприємства "Ребоб" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_5 про стягнення 2 966 083 грн. збитків

за участю представників:

позивача - Василик Д.В. (дов. № 909 від 12.01.2015 р.)

відповідача - Бєлік В.О. (дов. б/н від 03.02.2015 р.)

третьої особи - не з'явились

Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Малого приватного підприємства "Ребоб" про стягнення збитків в сумі 2 966 083 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 р. у справі № 917/1866/14 (суддя Тимощенко О.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 р. (колегія суддів у складі головуючого судді Пелипенко Н.М., суддів Івакіної В.О., Камишевої Л.М.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 р. у справі № 917/1866/14 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій зі здійсненого аналізу матеріалів справи, між Відкритим акціонерним товариством "Міжнародний комерційний банк" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ"), який є позивачем у даній справі та фізичною особою ОСОБА_5 (третя особа, позичальник), 04.02.2008 р. укладено кредитний договір № КЛ/8-2, за умовами якого банк надав позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію в сумі 485 000 доларів строком з 04.02.2008 р. по 03.02.2012 р. із сплатою відсотків згідно пунктів 3.1, 3.2, 3.3. договору за умови виконання вимог п. 4.1. договору.

04.02.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством "Міжнародний комерційний банк" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ") та Малим приватним підприємством "Ребоб" укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1625.

Відповідно до п.1.1. договору іпотеки, договір забезпечує всі вимоги банка, як кредитора за умовами кредитного договору № КЛ/08-2 від 04.02.2008 р. з усіма змінами і доповненнями до нього.

Предметом іпотеки, відповідно до п. 2.1.2. договору іпотеки є нежитлові будинки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: цех по переробці повторних полімерів з прохідною, літ. А, літ. а, літ. аг, літ. аг1, літ.аг2 загальною площею 1327,7 кв. м.; склад, літ. Б, загальною площею 206,7 кв. м.; сушарка, літ. С, загальною площею 29,2 кв. м. Загальна площа складає 1 563,6 кв. м., реєстраційний номер об'єкту 20799612. Земельна ділянка у власність іпотекодавця не передавалась. Вказана нежитлова нерухомість належить іпотекодавцеві на праві власності на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Полтавській торгово-промисловій палаті від 14.09.2007 р., витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно виданого КП "Кременчуцьке міжміське БТІ" за номером 16643445 від 13.11.2007 р. номер запису 581 в книзі Н-2.

Пунктом 3.1.2. договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавця вжиття заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки. За порушення іпотекодавцем обов'язків щодо вжиття заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки, вимагати дострокового виконання зобов'язань за умовами кредитного договору, при необхідності звернувши стягнення на предмет іпотеки. За порушення іпотекодавцем обов'язків щодо страхування предмету іпотеки згідно умов п. 3.3.4. даного договору, іпотекодержатель має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредитному договору, при необхідності звернувши стягнення на предмет іпотеки, або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок в інтересах іпотекодержателя із стягненням з іпотекодавця витрат по страхуванню.

Відповідно до п. 3.3.2. договору іпотеки іпотекодавець зобов'язаний вживати за власний кошт усіх заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог третіх осіб.

Як встановлено судами, ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 23.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 30.05.2012 р., рішення постійно діючого Третейського суду при Полтавській торгово-промисловій палаті від 14.09.2007 р. у справі № 28/2007-К за позовом МПП "Ребоб" до ОСОБА_9 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна скасовано.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором № КЛ/08-2 від 04.02.2008 р., ПАТ "Піреус Банк МКБ" звернулось до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмети іпотеки. Під час розгляду даної справи господарськими судами попередніх інстанцій було зазначено, що рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 15.12.2011 р. по справі № 2-50/11 позов ПАТ "Піреус Банк МКБ" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Піреус Банк МКБ" заборгованість за кредитним договором у розмірі 540466,41 дол. США, штрафні санкції на суму 75000 грн. та звернено стягнення на предмети іпотеки, що на праві власності належать МПП "Ребоб".

Водночас, у зв'язку із скасуванням права власності МПП "Ребоб" на цех по переробці повторних полімерів з прохідною літ. "А,а" площею 1327,7 кв.м, склад літ. "Б" площею 206,7 кв. м, сушарку літ. "С" площею 29,2 кв. м по АДРЕСА_1, вказані об'єкти виключено з заявлених банком вимог про звернення стягнення на предмети іпотеки рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.04.2012 р. за заявою ОСОБА_5 про перегляд рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 15.12.2011р. у справі № 2-208/2010, № 2-50/11 скасованого за наслідками такого перегляду.

Вказані обставини стали підставою для звернення ПАТ "Піреус Банк МКБ" до господарського суду Полтавської області з позовом до МПП "Ребоб" у даній справі про стягнення з останнього збитків на суму 2966083 грн., з посиланням на неналежне виконання МПП "Ребоб" умов пунктів 3.1.2., 3.3.2 договору іпотеки, із зазначенням про невиконання відповідачем умов договору щодо збереження предмету іпотеки у вигляді невчинення відповідачем дій щодо оформлення права власності на вказані нежитлові об'єкти, які є предметом іпотеки, що спричинило збитки позивачу в межах вартості нежитлових приміщень, а тому, на думку позивача, він має право на відшкодування збитків в розмірі 2966083 грн., визначеному у звіті про експертну грошову оцінку нежитлової нерухомості від 01.11.2007 р., завданих таким невиконанням, посилаючись на пункти 3.3.13., 4.1. договору.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків (п.4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено застосування у сфері господарювання наступних видів господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України (436-15) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, при вирішенні спорів про відшкодування збитків господарському суду слід встановлювати факт заподіяння збитків відповідачем, наявність його вини та причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, а також доведеність розміру збитків.

Розглядаючи заявлені позивачем вимоги про стягнення збитків, суди попередніх інстанцій, врахував приписи ст. 22, ст. 611 Цивільного кодексу України, ч.2. ст.217, ч.1. ст. 218, ст. 224, п.2 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, зазначили, що умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б нею одержані, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті особою для їх одержання. У вигляді втраченої вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, позивачем до складу заявлених до стягнення збитків вказано суму в розмірі 2966083 грн., але доказів наявності збитків у вигляді упущеної вигоди до суду не надано та не доведено, що ці збитки пов'язані саме з бездіяльністю відповідача стосовно не звернення з позовною заявою про повторне визнання права власності на зазначені об'єкти. Таким чином, позивачем не доведено судам попередніх інстанцій наявності елементів визначених наведеними нормами матеріального права для застосування відповідальності у вигляді стягнення з відповідача збитків.

Врахував вищевикладені обставини встановлені судами попередніх інстанцій зі здійсненого аналізу матеріалів справи у відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції, з яким підставно погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків.

Згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що у відповідності до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції, та не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 р. у справі № 917/1866/14 - без змін.