Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Жукової Л.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан Беркут" на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 27.10.2014 Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 у справі № 910/8941/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан Беркут" до 1.Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" треті особи 1.Гриншпун Анатолій Гершович 2. Гриншпун Юлія Констянтинівна 3. Приватне підприємство "Ріел Бізнес Консалтинг" про визнання недійсним договору іпотеки від 07.11.2007

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: не з'явився.

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторан Беркут" звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" про визнання недійсним договору іпотеки від 07.11.2007 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 у справі № 910/8941/14 відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.12.2001 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України у Львівській області, в особі заступника начальника відділу малої приватизації М.І. Клімковської та ТОВ "Ресторан "Беркут", в особі директора В.О. Варданяна укладено договір № 104/01 купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 2823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106.

Відповідно до умов Договору № 104/01 від 11.12.2001 року продавець зобов'язався передати у власність покупцю нежитлові приміщення загальною площею 2 823 кв.м. (у тому числі зал ресторану площею 858,9 кв.м., приміщення їдальні площею 230,1 кв.м., складські приміщення площею 1734 кв.м.), а також площадку (споруду) загальною площею та 379,3 кв.м., а покупець зобов'язався прийняти зазначені приміщення та площадку, сплатити ціну відповідно до умов, договору.

Згідно з розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 364 від 27.03.2002 року, вищезазначеним нежитловим приміщенням, присвоєно іншу поштову адресу: № 59-6 на вул. В.Великого у м. Львові, в зв'язку з чим, Франківською районною адміністрацією ТОВ "Ресторан "Беркут" видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення, які розташовані в місті Львові на вул. В.Великого № 59-6, про що внесено запис у реєстрову книгу за № 1930 11.05.2002.

26.02.2003 року між ТОВ "Ресторан "Беркут" та Гринпшуном Анатолієм Гершовичем укладено договір купівлі- продажу площадки (споруди).

Відповідно до умов договору купівлі продажу від 26.02.2003 року, ТОВ "Ресторан "Беркут" продало, а Гриншпун А.Г. купив цегляну площадку (споруду), позначену на поверховому плані літерою 1бп, нежитловою площею 1379,3 кв.м. нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А- 5, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.В. Великого. 59 Б. Текст: "в межах 1 -го поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1 207,9 кв.м.",- нанесений ручним прописом із зазначенням дописаному вірити.

Згідно з актом приймання - передачі від 26.02.2003 року площадка-споруда, на підставі акту приймання - передачі до договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003 року, передана покупцеві - Гриншпуну Анатолію Гершовичу.

10.06.2003 року між ТОВ "Ресторан "Беркут" та Приватним підприємством "Санні" укладено Договір купівлі - продажу нерухомого майна № 88/08, відповідно до умов якого ТОВ "Ресторан "Беркут" продало ПП "Санні" нежитлові приміщення площею 5407,9 кв.м., до площ котрих входить вищезазначена цегляна площадка (споруда) позначена на поверховому плані літерою Ібп, нежитловою площею 1379,3 кв.м. (в межах 1-го поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1207,9 кв.м.), нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А-5, що знаходиться за адресою: м, Львів, вул. В.Великого, 59Б.

Згідно з актом № 1 від 20.11.2003 року приймання-передачі нежитлових приміщень, площадки-споруди та торгового павільйону типу ринку згідно договору купівлі-продажу № 88/08 від 10.06.2003 року, ТОВ "Ресторан "Беркут" передав, а ПП "Санні" прийняло об'єкт купівлі-продажу.

Судами встановлено, що визнання права власності на вищезазначене нерухоме майно неодноразово досліджувалось в судовому порядку та за результатами розгляду та вивчення судових рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що право власності на об'єкт купівлі-продажу площадки-споруди та торговельного павільйону типу ринку згідно з договором купівлі-продажу № 88/08 від 10.06.2003 року, оформленого актом приймання-передачі від 20.11.2003 року виникло за ПП "Санні" з моменту приймання зазначених нежитлових приміщень.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору іпотеки від 07.11.2007 року укладеного між ВАТ "ВТБ Банк" (змінено на Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", іпотекодержатель) та ТОВ "Біля Універмагу".

Відповідно до умов Договору іпотеки іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: площадку (споруду) (літ. А-1" Ібп.) площею 1379, 3 кв.м. (в межах першого поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку, загальною площею 1193,6 кв.м. (предмет іпотеки), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59 "в", яке належить на праві власності, і на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення, для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань позичальника перед іпотекодержателем за генеральною угодою №1 від 15.03.2007 року та кредитними договорами, що укладені та/або будуть укладені на її підставі.

Згідно з п. 1.3. Договору предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на площадку (споруду), виданого 04.10.2007 року Відділом приватизації житла Франківської райадміністрації Львівської міської ради згідно з наказом № 1279-НЖ-Ф від 04.10.2007 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Ресторан Беркут" вказувало на те, що оскаржуваний договір порушує його права та інтереси, в зв'язку з чим просив визнати його недійсним.

Разом з тим, судами встановлено, що 04.10.2007 року наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради адресу площадки (споруди) змінено на: вул. В. Великого, 59-В у м. Львові. На підставі наказу, Відділом приватизації житла Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, ТОВ "Біля Універмагу" видано свідоцтво про право власності на площадку (споруду) з новою адресою: вул. В. Великого, 59-В у м. Львові.

Право власності зареєстровано 15.10.2007 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим № 20645610, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16283736, виданого 15.10.2007 року.

В той же час, позивачем не надано доказів того, що дії Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради є незаконними, а також не надано доказів скасування свідоцтва про право власності ТОВ "Біля Універмагу" на майно, а саме площадку (споруду) (літ. А-1" Ібп.) площею 1379, 3 кв.м. (в межах першого поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку, загальною площею 1193,6 кв.м.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, дослідивши матеріали справи та надавши юридичну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що позивачем належним чином не доведено порушеного права, на захист якого подано позов, що відповідно є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено посилання позивача на захист даним позовом своїх прав та інтересів, як кредитора ТОВ "Біля Універмагу", оскільки наявність заборгованості останнього перед позивачем не може бути підставою для визнання недійсним спірного договору іпотеки від 07.11.2007 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан Беркут" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/8941/14 залишити без змін.