Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Гончарука П.А., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представників відповідача Сідненка О.А., третіх осіб Лукянової Н.М., Корнійчука М.П., Волошиної Ю.Г., Дейнека Н.І., Дружини В.М., Дружини К.В., Окорокова М.М., Окорокової Г.М., прокурора Генеральної прокуратури України Суходольського С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року у справі № 911/130/14 Господарського суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" до Фонду державного майна України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Комунального підприємства "Житлове ремонтно-експлуатаційне управління"; 2) Бориспільської міської ради Київської області; 3) Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області; 4) Окорокова Миколи Леонідовича; 5) Окорокова Миколи Миколайовича; 6) Дейнеки Миколи Івановича; 7) Дружини Віри Михайлівни; 8) Дружини Михайла Володимировича; 9) Дружини Катерини Володимирівни; про визнання права власності,

У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укргазбуд" (далі - позивач, ПАТ "Укргазбуд") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фонду державного майна України (далі - відповідач), в якому просило визнати за ним право власності на виробничий гуртожиток по вул. Поповича,4, м. Борисполя, Київської області за набувальною давністю.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач є лише балансоутримувачем спірного майна, це майно не увійшло до статутного фонду АТФ "Укргазбуд" в процесі його приватизації, не передавалось позивачу у власність і відповідно до Закону України від 4 вересня 2008 року N 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) передано у комунальну власність з метою наступної приватизації в них житлових приміщень законними мешканцями гуртожитків. Крім того, відповідач вказував на пропуск строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.08.2014 року (суддя Кошик А.Ю.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року (судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І., Новіков М.М.) рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням апеляційним господарським судом норми ст. 344 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ), ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", а також недоведеність обставин переходу спірного майна до комунальної власності.

Третя особа 1 надала відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Представники позивача в засідання суду касаційної інстанції не з'явилися. Перший заступник голови правління ПАТ "Укргазбуд" подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з відрядженням представника Філоненко Я.В. до м. Дніпропетровськ для участі у судовому засіданні в Дніпропетровському окружному адміністративному суді у справі № 804/1276/15. Враховуючи, що в судах попередніх інстанцій брали участь три представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що відрядження одного з представників не є підставою для відкладення розгляду справи відповідно до ст. 77 ГПК України.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, третіх осіб та прокурора Генеральної прокуратури України, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111-5, ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з наказом орендної фірми "Укргазбуд" № 306 від 30.12.1992 року та свідоцтва № 1041 від 13.11.1992 року трудовий колектив Державного підприємства Виробничого об'єднання "Укргазбуд" створив організацію орендарів.

28.12.1992 року між відповідачем, як орендодавцем, та Організацією орендарів орендного підприємства - фірми "Укргазбуд", як орендарем, було укладено договір оренди, за умовами якого орендар прийняв в оренду майно державного виробничого об'єднання "Укргазбуд". Згідно з інвентаризаційною відомістю до основних фондів підприємства увійшли будинки та споруди, які знаходилися на балансі підприємства, зокрема, і всі будинки та споруди, які належали до об'єктів соціально-побутового призначення. Актом прийому-передачі зазначені основні фонди були передані підприємству в оренду.

07.12.1993 року між відповідачем, як продавцем, та Організацією орендарів "Укргазбуд", як покупцем, було укладено договір № КП-231 купівлі цілісного майнового комплексу Орендного підприємства - фірми "Укргазбуд", за умовами якого продавець продав, а покупець купив майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства - фірми "Укргазбуд", що знаходиться в м. Києві на вул. О.Пироговського, 19, корпус 2. Відповідно до акту оцінки, затвердженого Фондом державного майна України по м. Києву від 27.10.1993 року, вартість відчужуваного цілісного майнового комплексу становить 16905384 карбованців, у тому числі вартість державного житлового фонду у розмірі 508526 тис. крб.

16.03.1994 року Фонд державного майна та фірма "Укргазбуд" підписали акт прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства - фірми "Укргазбуд", згідно з яким продавець передав, а покупець викупив частку цілісного майнового комплексу вартістю 16905384 тис. крб.

Відповідно до Переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства - фірми "Укргазбуд" (арк. с. 92-93 том 2), спірний гуртожиток не увійшов до цього переліку.

13.11.2008 року Бориспільська міська рада прийняла рішення "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області спірного гуртожитку" (арк. с. 94 том 2).

Відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) та постановою Кабінету Міністрів України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" № 1482 від 21.09.1998 року (1482-98-п) , комісією з питань передачі об'єктів, створеної відповідно до рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 14.06.2013 року № 386 "Про утворення комісії по прийняттю передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади", до складу якої входили представники органу, уповноваженого управляти державним майном, та органу місцевого самоврядування, за актом приймання-передачі була здійснена передача гуртожитку Бориспільській міській раді. Цей акт був затверджений рішенням Бориспільської міської ради 30.08.2013 року № 531.

01.09.2013 року виконавчий комітет Бориспільської міської ради передав будівлю гуртожитку за актом прийому-передачі майна у господарське відання Комунального підприємства "Житлове ремонтне-експлуатаційне управління" (арк. с. 192-194 том 2).

Ухвалюючи рішення про визнання права власності на спірний гуртожиток за позивачем на підставі ст. 344 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивач з моменту проведення приватизації орендного підприємства, тобто понад 10 років, добросовісно, відкрито та безперервно володіє гуртожитком, що перебуває на його баланс, здійснює заходи щодо його утримання та обслуговування; будь-яка інша особа не заявила свої права на це нерухоме майно шляхом пред'явлення відповідного позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що підстави, з якими закон, пов'язує можливість виникнення у позивача права власності на гуртожиток по вул. Поповича, 4 у м. Бориспіль, відсутні, оскільки спірний гуртожиток як об'єкт, який відносився до державного житлового фонду, після приватизації АТФ "Укргазбуд" перебував лише на балансі цього підприємства, у позивача не виникло право власності на спірне нерухоме майно за наслідками приватизації, і на момент звернення позивача до суду та прийняття рішення у справі позивач вже не був балансоутримувачем гуртожитку, що був переданий у комунальну власність територіальної громади м. Борисполя для забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 334 ЦК ЦК України (435-15) можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння припиняється у разі: 1) відмови володільця від володіння майном; 2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; 3) знищення майна. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

4 вересня 2008 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) . Відповідно до ч. 1 ст. 3 цього Закону забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону має бути здійснена в строки, передбачені державною програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад; рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.

Пунктом 3 розділу VIII Прикінцевих положень цього Закону (500-17) встановлено, що з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх виселення із займаних жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, які будувалися за державні кошти, установити мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом строку реалізації державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, але не менше одинадцяти років з дня опублікування цього Закону (500-17) . Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону (500-17) закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, зважаючи на те, що при приватизації підприємства спірний гуртожиток не був включений до вартості майна Орендного підприємства - фірми "Укргазбуд"; весь час перебував лише на балансі цього підприємства і залишався у державній власності; як об'єкт державного житлового фонду гуртожиток був переданий органом управління гуртожитку у власність територіальної громади з подальшою передачею окремих приміщень у власність мешканців гуртожитку відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) , і на момент прийняття рішення у справі Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) встановлено мораторій на відчуження у будь-який спосіб зазначеного гуртожитку, в тому числі шляхом набуття права власності на майно за набувальною давністю за рішенням суду, Вищий господарський суд України вважає, що апеляційної інстанції, вирішуючи справу, дійшов правомірного висновку про те, що підстави для задоволення позову відсутні.

З огляду на те, що спір судом апеляційної інстанції вирішено по суті правильно, доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, з урахуванням мотивів, викладених в цій постанові.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року у справі № 911/130/14- без змін.