Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Дерепи В.І. суддів: Грека Б.М., - (доповідача у справі), Кривди Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.14 у справі № 910/7041/14 господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"

до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання договору недійсним за участю представників від: позивача Токарь Є.А. (дов. від 31.12.14) відповідача Чеботарьова І.Г. (дов. від 13.05.14)

ПАТ "Полтаваобленерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ НАК "Нафтогаз України" (з врахуванням уточнення позовних вимог) про визнання недійсним договору № 73/13-пр від 28.12.12 в частині положення пункту 7.2 "за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу".

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.14 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Стасюк С.В., суддів: Нечай О.В., Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.14 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Чорногуза М.Г., суддів: Сухового В.Г., Ткаченка Б.О.), в позові відмовлено. При цьому суди виходили з того, що спірне положення договору узгоджується з приписами законодавства.

Не погоджуючись із рішенням та постановою у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (та поясненнями до неї, які були подані пізніше), в якій просить їх скасувати, позов задовольнити. Скарга обґрунтована тим, що судами не взято до уваги, що частина п.7.2 не відповідає чинному законодавству України, оскільки такий вид відповідальності застосовується лише до не грошових зобов'язань, тоді як зобов'язання по спірному договорі є грошовим. Крім того, позивач посилається на неприпустимість подвійної відповідальності, яким є, за його твердженням, спірний пункт договору.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 08.12.12 між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Полтаваобленерго" (покупець) укладено договір № 73/13-ПР купівлю-продажу природного газу (а.с. 10-12).

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 вказаного договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 року році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах Договору. Газ, що продається, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

Згідно з п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 30 (тридцяти) відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 (п'ять) днів до початку здійснення поставки. Решта 70 (сімдесят) відсотків вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу.

Відповідно до п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Позивач вважає, що пункт 7.2 договору в частині: "за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу" необхідно визнати недійсним, оскільки вказана частина пункту 7.2 не відповідає чинному законодавству України, так як такий вид відповідальності застосовується лише до не грошових зобов'язань, тоді як зобов'язання по спірному договорі є грошовим. Крім того, позивач посилається на неприпустимість подвійної відповідальності, яким є, за його твердженням, спірний пункт договору.

Судами відмовлено в позові з огляду на відповідність спірного положення договору приписам чинного законодавства. Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує таку правову позицію з огляду на наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України (436-15) , іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.14 у справі № 910/7041/14 залишити без змін.