Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 р. (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 р. (суддя Стасюк С.В.) у справі № 910/10515/14 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімзбут", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна", про визнання недійсним договорів, за участю представників: позивача Вітів М.Б., відповідача Павленко А.А., третьої особи не з'явились,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 р. у справі № 910/10515/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 р., в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема положення ст.ст. 16, 230 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст.ст. 4-3, 22, 33, 77, 87 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "Унікомбанк" (гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімзбут" (принципал) було укладено договір про надання банківської гарантії № БГ-05/2013 від 19.02.2013 р. (далі - Договір № БГ-05/2013) та договір про надання банківської гарантії № БГ-08/2013 від 26.04.2013 р. (далі - Договір № БГ-08/2013).

Відповідно до пункту 2.1 Договору № БГ-05/2013 та Договору № БГ-08/2013 гарант у забезпечення належного виконання принципалом своїх зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (далі - бенефіціар) зобов'язується протягом двох робочих днів з дати виконання принципалом умов пунктів 2.2, 4.1.1, 5.1.1 цього договору надати бенефіціару банківську гарантію (далі - гарантія).

Пунктом 3.2 Договору № БГ-05/2013 та Договору № БГ-08/2013 сторони погодили, що гарантією за цим договором забезпечено виконання принципалом зобов'язань, які виникають за договором постачання нафтопродуктів № 521-2012 від 29.10.2012 р., із змінами та доповненнями, укладеним між принципалом та бенефіціаром (далі - договір постачання), зокрема: якщо принципал як покупець за договором постачання не виконав своїх зобов'язань і не здійснив оплату за товар на підставі виставленого бенефіціаром як постачальником за договором постачання рахунку для сплати та/або на умовах додаткових угод до договору постачання.

Відповідно до пункту 3.5 вказаних договорів строк дії гарантії встановлено до 31.12.2013 р.

Згідно з пунктом 4.1.1 Договору № БГ-05/2013 та Договору № БГ-08/2013 принципал зобов'язаний надати гаранту належним чином завірену копію договору постачання та, у разі укладення до нього змін, копії всіх додаткових угод до договору постачання.

Відповідно до пункту 4.1.2 Договору № БГ-05/2013 та Договору № БГ-08/2013 принципал зобов'язаний протягом 3 робочих днів після проведення розрахунків за договором постачання надати гаранту довідку про проведення розрахунків (акт звірки) та копії відповідних документів про постачання товару та сплату за товар на користь бенефіціара.

Згідно з пунктом 4.1.7 Договору № БГ-05/2013 та договору № БГ-08/2013 принципал зобов'язаний в строк з 01.03.2013 р. здійснювати сплату за договором постачання з поточного рахунку в ПАТ "УНІКОМБАНК".

Згідно з пунктом 4.1.8 Договору № БГ-05/2013 та договору № БГ-08/2013 принципал зобов'язаний не здійснювати порушень строків сплати за договором постачання.

Пунктом 4.1.10.1 Договору № БГ-05/2013 та договору № БГ-08/2013 передбачено, що принципал зобов'язаний надавати гаранту належним чином посвідчені фінансову звітність, складену відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених відповідними наказами Міністерства фінансів України, та за наявності відмітки органів статистики про її прийняття в строк до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом - для звітності за перший, другий, третій квартал, до 25 лютого - для звітності за попередній рік.

Пунктом 4.1.10.2 Договору № БГ-05/2013 та Договору № БГ-08/2013 передбачено, що принципал зобов'язаний надавати гаранту банківські довідки про надходження грошових коштів на поточні і вкладні (депозитні) рахунки принципала в інших банківських установах за попередній звітний квартал в строк до 10 числа місяця, що йде за звітнім кварталом.

Пунктом 4.1.10.3 Договору № БГ-05/2013 та Договору № БГ-08/2013 передбачено, що принципал зобов'язаний надавати гаранту не менше 1 разу на квартал в строк до 10 числа місяця, що йде за звітнім кварталом - банківські довідки про наявність кредитної заборгованості в інших банківських установах або довідку принципала про відсутність такої заборгованості в інших банках.

Пунктом 4.1.10.4 Договору № БГ-05/2013 та Договору № БГ-08/2013 передбачено, що принципал зобов'язаний надавати гаранту щомісячно в строк до 10 числа звітного місяця довідку принципала з вичерпним переліком його поточних та вкладних (депозитних) рахунків станом на 1-ше число звітного місяця, сумою надходжень на ці рахунки за попередній звітній місяць та розшифровкою сум поповнення обігових коштів з одного власного рахунку на інший, сумою отриманих на такі рахунки кредитних коштів та коштів, отриманих від купівлі/продажу іноземної валюти. Інформація про загальну суму надходження коштів на рахунки принципала в обов'язковому порядку має співпадати з інформацією щоквартальних довідок банків, в яких такі рахунки відкриті.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає про невиконання відповідачем своїх зобов'язань, передбачених пунктами 4.1.1, 4.1.2, 4.1.7, 4.1.8, 4.1.10.2, 4.1.10.3, 4.1.10.4 (зокрема, щодо строків оплати, надання поточних звітів тощо), що стало підставою для звернення позивача до суду.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 215 ЦК України унормовано що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судами встановлено, що умови оспорюваних договорів повністю відповідають та кореспондуються з вимогами чинного законодавства та погодженні сторонами під час їх підписання.

Статті 16 ЦК України та 20 ГК України (436-15) містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. (v0011600-13) , вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Таким чином посилання позивача на невиконання відповідачем своїх зобов'язань передбачених пунктами 4.1.1, 4.1.2, 4.1.7, 4.1.8, 4.1.10.2, 4.1.10.3, 4.1.10.4 (зокрема, щодо строків оплати, надання поточних звітів тощо) можуть бути підставою для розірвання спірних договорів, однак не є підставою для їх недійсності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права і охоронюваних законом інтересів. Між тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду з вимогою про вирішення спору, обравши спосіб, що відповідатиме змісту порушеного права та характеру правовідносин, що склались між сторонами спору.

Аналізуючи договори гарантії як предмет спору, колегія суддів також відзначає таке.

Пунктом 2.2 вказаних Договорів передбачено, що виконання принципалом своїх зобов'язань щодо відшкодування суми, яка може бути сплачена гарантом за гарантією, забезпечується всім майном та коштами принципала відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з п. п. 4.4.2 та 4.4.3 гарант має право вимагати від принципала відшкодувати в порядку регресу суму гарантії, сплачену гарантом бенефіціару за виданою гарантією, а також відшкодування витрат, здійснених гарантом на вимоги банку бенефіціара за авізування або підтвердження гарантії та інших витрат, пов'язаних з виконанням та обслуговуванням гарантії.

Відповідно до пункту 6.3 Договору № БГ-05/2013 та Договору № БГ-08/2013 у разі невиконання принципалом зобов'язань, передбачених пунктом 4.1.1 цього Договору, або невиконання умов пункту 4.1.2 та пункту 5.1 цього договору гарант звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань, що виникають у нього за цим договором.

Позивач також стверджував, що відповідач своїми умисними діями цілеспрямовано ввів його в оману, оскільки відповідач, знаючи про те, що якби на момент укладення спірних договорів позивач володів би інформацією стосовно наявності 22 додаткових угод до Договору постачання на момент укладення Договору № БГ-05/2013 та Договору № БГ-08/2013, якими було змінено умови постачання та розрахунку за товар, в жодному разі не вступив би у договірні правовідносини, які можуть спричинити майнові збитки позивачу у розмірі 14.000.000,00 грн., тобто у правовідносини, вкрай невигідні для позивача.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Відповідно до пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. (v0011600-13) під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Викладене позивачем підставно не взято судами до уваги з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б не лише про умисний характер введення позивача в оману, а й про сам факт існування обману з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімзбут".

Колегія суддів також звертає увагу на те, що в обґрунтуванні позовних вимог, викладеному у позовній заяві, фактично йдеться лише про невиконання відповідачем положень, визначених спірними договорами, а не про введення позивача в оману на стадії їх укладення.

Відповідно до п. 10.2 договорів вони набувають чинності з дати підписання та діють до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Згідно з п. 10.8 договорів сторони свідчать, що зміст цих договорів викладений на основі вільного волевиявлення сторін, ними досягнуто згоди щодо всіх умов, неузгоджених або таких, що не враховані на момент укладення договорів, умов не має.

Відповідно до п. 10.9 договорів вони сторонами прочитані, відповідають їх намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується власними підписами уповноважених представників сторін, які діють у повній відповідності з наданими їм повноваженнями та з повним розумінням предмета та змісту цих договорів. У відносинах із гарантом обмеження повноважень щодо представництва принципала не має юридичної сили, оскільки принципалом надані всі документи, необхідні для укладення цих договорів.

Позивач не довів, що укладення спірних договорів було покладено в залежність від попереднього надання відповідачем договорів поставки, додаткових угод до них та їх вивчення позивачем. Обов'язок відповідача надати певні документи та вчиняти певні дії визначені саме спірними договорами.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк" задоволенню не підлягають.

Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неналежне його повідомлення про розгляд справи місцевим судом з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 р. порушено провадження у справі № 910/10515/14, розгляд справи призначено на 26.06.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 26.06.2014 р. не з'явився, вимоги ухвали суду від 02.06.2014 р. не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 р. розгляд справи було відкладено на 10.07.2014 р. у зв'язку з неявкою відповідача та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 р. справу № 910/10515/14 передано для розгляду судді Гулевець О.В. у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 р. суддя Гулевець О.В. прийняла справу № 910/10515/14 до свого провадження, розгляд справи призначила на 05.08.2014 р.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. справу № 910/10515/14 передано для розгляду судді Стасюку С.В. у зв'язку з його виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/10515/14 до свого провадження, розгляд справи призначив відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 р.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 05.08.2014 р. справу № 910/10515/14 передано для розгляду судді Гулевець О.В. у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2014 р. суддя Гулевець О.В. прийняла справу № 910/10515/14 до свого провадження, розгляд справи призначила на 11.09.2014 р. В матеріалах справи наявна відмітка про належне повідомлення учасників судового процесу, в т.ч. позивача про розгляд справи.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 р. справу № 910/10515/14 передано для розгляду судді Стасюку С.В. у зв'язку з його поверненням з лікарняного.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/10515/14 до свого провадження.

10.09.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю присутності у судовому засіданні представника Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк" з огляду на проведення бойових дій у м. Донецьку.

Представник позивача у судове засідання 11.09.2014 р. не з'явився.

Колегія суддів відзначає, що заявлене клопотання жодним чином не підтверджено. Крім того, як вбачається з довіреності представника позивача у даній справі Вітів М.Б. (т. 1, а. с. 48), вона станом на час прийняття рішення у справі проживала в м. Києві.

Відтак, розглянувши у судовому засіданні 11.09.2014 р. клопотання позивача про відкладення розгляду справи, місцевий суд обґрунтовано відмовив в його задоволенні з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежене коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, а тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Проте, позивач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично змінюють підстави позову, та не були заявлені під час розгляду справи місцевим судом, оскільки процесуальним законодавством не передбачено можливості зміни підстав позову на стадії касаційного провадження.

В тому числі колегія суддів відхиляє посилання позивача на порушення Положення "Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 (z0041-05) , оскільки відповідні обставини позивачем не визначались як додаткові підстави позову в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 р. у справі № 910/10515/14 - без змін.