815/6084/14 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, якими платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість, та збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств - 20.09.2019 Прийняття

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Анікс - Плюс" (далі - Товариство) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів Одеської області (далі - ДПІ в Овідіопольському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23.10.2014 №0003792203 та №0003802203.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правомірність визначення Товариством своїх податкових зобов`язань та помилковість висновків контролюючого органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ "БК "Гефест Альянс".

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області від 23.10.2014 №0003792203 та №0003802203.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані Товариством первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій і не дають підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не надано жодної оцінки доводам контролюючого органу про наявність кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК України, а також не взято до уваги пояснення засновника та директора ТОВ "БК" "Гефест Альянс"" ОСОБА_1 .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2015 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

25 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 26.09.2014 по 02.10.2014 на підставі наказу начальника ДПІ в Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 25.09.2014 № 569 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки", пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України та згідно службової записки посадовими особами контролюючого органу проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Анікс-Плюс" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ "БК" "Гефест Альянс"" за період лютий, квітень, серпень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 09 жовтня 2014 року № 1619/15-21-22-03/33089583 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижена сума податку на додану вартість по періодам: лютий 2013 року- 53 500, 00 грн, квітень 2013 року - 76 630, 00 грн, серпень 2013 року - 50 333, 33 грн;

- п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік у розмірі 171 440 грн.

На підставі Акту перевірки ДПІ в Овідіопольському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014:

- №0003802203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на 180 463 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 90 232 грн (том 1 а.с. 24);

- № 0003792203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 171 440 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 85 720 грн (том 1 а.с. 25).

Контролюючий орган дійшов висновку про те, що господарські операції між Товариством та його контрагентом - ТОВ "БК" "Гефест Альянс"" не мали реального характеру, а надані документи первинного бухгалтерського обліку не підтверджують правильності визначених Товариством податкових зобов`язань за наслідками здійснення цих операцій.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (2755-17) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що у січні 2013 року між ТОВ "БК Гефест Альянс" (Підрядник) та ТОВ "Анікс-Плюс" (Замовник) було укладено договір підряду від 25.01.2013 № 3, за умовами якого Підрядник за завданням Замовника зобов`язується в порядку та на умовах викладених в цьому договорі виконати з використанням своїх матеріалів та передати Замовнику, а Замовник зобов`язується в порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі, прийняти та оплатити роботи з нанесення декоративних елементів на скляні вироби згідно оригінал-макету (том 1 а.с. 54-57).

Відхиливши доводи контролюючого органу про те, що фактично вказаний договір не виконувався, суди попередніх інстанцій обмежились посиланням на те, що документи, надані позивачем в підтвердження виконання умов договору за своєю формою та змістом відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" (996-14) .

Разом з цим, як під час проведення перевірки, так і під час розгляду справи в судах, відповідач на підтвердження обґрунтованості та законності прийнятих податкових повідомлень-рішень послався на наявність кримінального провадження №32014100000000036 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК України, вказав, що в рамках досудового розслідування встановлено, що у банківських установах ПАТ "Реал Банк", "Брокбізнесбанк" відкриті рахунки суб`єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ "БК "Гефест Альянс", які мають ознаки фіктивності. Службові особи вказаних вище підприємств надавали послуги по незаконному формуванню податкового кредиту, через використання рахунків яких за участю службових осіб АТ "Брокбізнесбанк", ПАТ "Реал Банк", ПАТ "Банк "Ринкові технології" проводилось незаконне обготівкування грошових коштів. Також, під час досудового слідства встановлено, що невстановлені особи використовуючи реквізити ТОВ "БК "Гефест Альянс", яке має ознаки фіктивності, використали їх для складання документів фінансово - господарської діяльності з реально діючими суб`єктами підприємницької діяльності для мінімізації податкових зобов`язань останніх. Відповідно до пояснень засновника та директора ТОВ "БК" "Гефест Альянс"" ОСОБА_1 факт реєстрації на нього ТОВ "БК" "Гефест Альянс"" йому не відомий, жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства він не мав, жодних бухгалтерських документів або документів податкової звітності від імені підприємства він не підписував.

Судами попередніх інстанцій не надано жодної правової оцінки зазначеним доводам контролюючого органу.

Враховуючи вищевикладене, на думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що документи бухгалтерської звітності, надані позивачем, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , а їх зміст дає підстави вважати спростованими доводи ДПІ в Овідіопольському районі про те, що вказані документи, самі по собі, не можуть підтвердити фактичне виконання господарських договорів між позивачем та вказаним вище контрагентом.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій зроблено передчасний та такий, що не ґрунтується на матеріалах справи висновок про те, що наданими позивачем доказами спростовуються висновки ДФС, якими обґрунтовано прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та не забезпечено повного і всебічно з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, встановити наявність основних фондів та трудових ресурсів для виконання умов укладеного договору, тощо.

За правилами ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.