5023/5527/12 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, за яким було відчужене нерухоме майно - нежитлові будівлі, визнання права власності на це нерухоме майно за боржником щодо якого порушена справа про визнання його банкрутом - 17.12.2014 Прийняття

Полякова Б.М., - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль", м. Київ (м. Харків) на постанову від 21.10.2014 р. Харківського апеляційного господарського судуу справі № 5023/5527/12 господарського суду Харківської області за заявою боржника акціонерного товариства закритого типу "Харківмаш", м. Харків про визнання банкрутом ліквідатор арбітражний керуючий Бєляєва О.В.

представники сторін в судове засідання не з'явилися

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.12.2012 року порушено провадження у справі № 5023/5527/12 про банкрутство акціонерного товариства закритого типу "Харківмаш" (далі - Боржник, Товариство) за заявою останнього в порядку норм ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Харківської області від 07.12.2012 року (залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 17.04.2013 року) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Беляєву О.В., яку зобов'язано виконати передбачені законодавством дії у ліквідаційній процедурі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.08.2014 року (суддя -О.А. Дзюба) задоволено частково заяву публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" (далі-Банк): визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 28.12.2012 року приватним нотаріусом Бондаренко Г.Ю. за номером 1636, за яким було відчужене нерухоме майно - нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Лодзька, 8-А; а також застосовано наслідки недійсності цього договору, шляхом визнання за Боржником права власності на нерухоме майно - згадані нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Лодзька, 8-А. Провадження ж в частині розгляду вимог Банку про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Макушевою Н.В. за номером 75, ухвалено припинити.

Не погодившись із цією ухвалою суду, ліквідатор акціонерного товариства закритого типу "Харківмаш" - арбітражний керуючий Бєляєва О.В. звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 20.08.2014 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 року (головуючий суддя - Лакіза В.В., судді: Бородіна Л.І., Гетьман Р.А.) апеляційну скаргу задоволено, ухвалу господарського суду Харківської області від 20.08.2014 року скасовано частково, а саме пункти 1, 2, та 3 резолютивної частини - щодо часткового задоволення заяви Банку та визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 28.12.2012 року приватним нотаріусом Бондаренко Г.Ю. за номером 1636, за яким відчужене нерухоме майно - нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Лодзька, 8-А; а також щодо застосування наслідків недійсності цього договору шляхом визнання за Боржником права власності на вказане нерухоме майно.

При цьому в цій частині прийняте нове рішення, яким у задоволенні заяви Банку про визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 28.12.2012 року приватним нотаріусом Бондаренко Г.Ю. за номером 1636, та в частині вимог про застосування наслідків недійсності такого договору шляхом визнання права власності на вказане майно за Товариством відмовлено.

В решті ухвалу господарського суду Харківської області від 20.08.2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням апеляційного суду, публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 року, а "ухвалу господарського суду Харківської області від 20.08.2014 року залишити без змін".

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 31, 25, 26, 30, 51 Закону про банкрутство, ст. 49 Закону України "Про іпотеку", ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст.ст. 8, 203, 215, 234, 655 Цивільного кодексу України та процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, частково задовольняючи заяву Банку про визнання недійсними заперечуваних ним угод з відчуження майна Боржника, місцевий суд встановив, що 07.12.2012 року останній був визнаний банкрутом, а вже 28.12.2012 року відбувся аукціон (торги) з продажу нежитлових приміщень Товариства та укладений оспорюваний договір купівлі-продажу від 28.12.2012 року, що був в той же день посвідчений нотаріально. Однак суд вказав, що на момент проведення вказаних торгів ліквідатором не було здійснено публікації оголошення про визнання Боржника банкрутом, як було визначено судом у згаданій постанові від 07.12.2012 року, а лише -30.03.2013 року. Також суд вказав про порушення строків оприлюднення інформації про проведення спірних торгів, а покупець по результатах аукціону не здійснив оплату за придбане майно, і ліквідатором не було вчинено жодних дій з витребовування таких коштів або ініціювання питання про розірвання спірного договору. За цих підстав суд дійшов висновку про визнання згаданого договору недійсним та застосування відповідних наслідків - повернення майна Боржнику.

Стосовно угоди від 31.01.2013 року суд вказав про відсутність підстав для розгляду питання та визнання цієї угоди недійсною, оскільки вона була укладена не у межах справи про банкрутство Товариства та між особами, що не є учасниками цієї справи.

Скасовуючи вказане рішення в частині висновків стосовно угоди від 28.12.2012 року, апеляційний суд вказав, що за цією угодою були сплачені кошти покупцем, а ліквідатор звертався до Банку з листом стосовно реквізитів для перерахування отриманих від продажу коштів для погашення кредиторських вимог Банку. Подальше ж укладення угоди від 31.01.2013 року та наступне відчуження проданого на торгах майна Боржника свідчить про визнання учасниками такої угоди своїх прав та обов'язків стосовно вказаного нерухомого майна. Строки ж публікації оголошення про торги, за висновком апеляційного суду, дотримані, а окреме повідомлення Банку, як кредитора, вимоги якого забезпечені заставою проданого майна, за нормами ч. 5 ст. 31 Закону про банкрутство не вимагається. За цих підстав апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання угоди від 28.12.2012 року недійсною та невірний спосіб захисту Банком своїх прав за нормами ст. 16 Цивільного кодексу України, оскільки він заперечує дії ліквідатора Боржника. При цьому апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду щодо припинення провадження за вимогами про визнання недійсною угоди від 31.01.2013 року.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними висновками апеляційного суду щодо угоди від 28.12.2012 року, оскільки вони зроблені всупереч дійсних обставин справи та з невірним застосуванням норм законодавства.

Так, стосовно оплати за договором від 28.12.2012 року, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлюючи факт здійснення такої оплати покупцем - фізичною особою Лісовцем Д.С., апеляційний суд при цьому не послався на жодний доказ у справі, а судами попередніх інстанцій не було вказано обставин надання будь-якого доказу на підтвердження факту передачі, перерахування відповідних коштів покупцем. При цьому апеляційний суд також не врахував, що такі докази неодноразово витребовувались місцевим судом (ухвалами від 05.02.2014 року, від 26.03.2014 року, від 14.05.2014 року, від 16.06.2014 року - т. 6 а.с. 112-114, 131-133, 163-164, 176-177), а в розпорядженні Головного управління юстиції у Харківській області Міністерства юстиції України від 25.07.2014 року № 9 по результатах позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого Бєляєвої О.В. (копія якого та довідки по результатах перевірки у матеріали справи були надані ліквідатором - т. 6 а.с. 194, 197-208) встановлені порушення, що виявилися в неспрямуванні коштів, одержаних від продажу майна банкрута (Товариства) на задоволення вимог кредиторів, дотриманя вимог черговості та пропорційності погашення кредиторських вимог. При цьому касаційний суд наголошує на тому, що спірний правочин відбувся 28.12.2012 року, а визначені порушення були встановлені та мали місце і на 25.07.2014 року, тобто майже півтора роки після вчинення зазначеного правочину та укладення спірної угоди від 28.12.2012 року.

У зв'язку із викладеним касаційний суд також звертає увагу на встановлені місцевим судом обставини (яким апеляційний суд не надав жодної правової оцінки) стосовно пасивної поведінки ліквідатора Товариства, що виявилась у невчиненні жодних дій, направлених на отримання або витребування від покупця за договором від 28.12.2012 року коштів в оплату проданого Боржником та придбаного покупцем (фізичною особою Лісовцем Д.С.) нерухомого майна Боржника. Посилання ж ліквідатора на направлення в лише в липні 2014 року запиту до Банку стосовно реквізитів для перерахування коштів в рахунок погашення заборгованості Боржника перед кредитором (т. 6 а.с. 135-136) місцевий суд правомірно визнав неналежним обґрунтуванням, що є по суті, на думку колегії суддів, виправдовуванням дій ліквідатора з приводу неналежного виконання згаданої спірної угоди та з позиції недотримання ліквідатором Товариства та неналежного виконання ним повноважень та обов'язків ліквідатора у даній справі, що передбачені нормами ст.ст. 25, 26, 30, 31 Закону про банкрутство.

Також касаційний суд враховує, що станом на день проведення торгів у вигляді аукціону та укладення згаданої угоди публікація про визнання Товариства банкрутом, про що було зобов'язано ліквідатора Боржника в постанові від 07.12.2012 року, здійснено не було, а місцевий суд на підставі доказів у справі встановив, що така публікація була здійснена наприкінці березня 2013 року - лише через три місяці (копія газети "Голос України" № 61-62 (5561-5562) від 30.03.2013 року (т. 5 а.с. 114). Вказане свідчить про порушення прав кредиторів у справі, у тому числі і Банку, оскільки строк пред'явлення претензій до Боржника за приписами ч. 3 ст. 51 Закону про банкрутство, починає свій перебіг від дати публікації згаданого оголошення. Отже, враховуючи, що за спірним договором від 28.12.2012 року мала місце обставина продажу майна, що було передано Товариством Банку у заставу (т. 2 а.с. 65-150), слід зробити висновок про те, що продаж цього майна відбувся до офіційного оприлюднення інформації про визнання Товариства банкрутом, виникнення у Банку права на звернення із претензіями до Боржника у межах даної справи про банкрутство, а також до початку, коли мав формуватись реєстр вимог кредиторів, проведена інвентаризація, формуватись ліквідаційна маса, у тому числі з урахуванням майна, що перебувало у заставі.

У зв'язку із викладеним касаційний суд погоджується із правомірним застосуванням судом першої інстанції у даній справі норм п. 5 ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ст. 234 Цивільного кодексу України, який дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним укладеного ліквідатором Товариства з боку останнього договору купівлі-продажу нерухомого майна Боржника від 28.12.2012 року

Поряд з цим з підстав, викладених і місцевим, і апеляційним судами в оскаржуваних рішеннях слід погодитись із правомірним висновком цих судів стосовно припинення провадження у справі за заявою Банку в частині вимог про визнання недійсною угоди з продажу майна від 31.01.2013 року та застосуванням при цьому норм ст.ст. 17, 24, 25 Закону про банкрутство, оскільки відсутні правові підстави та повноваження господарського суду саме у межах даної справи про банкрутство розглядати та вирішувати відповідне спірне питання.

За таких обставин та виходячи із повноважень касаційного суду, передбачених нормами пунктів 1, 6, ст. 111-9 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині рішення про відмову у задоволенні заяви Банку про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 28.12.2012 року, а відповідно і щодо висновку про скасування ухвали місцевого суду у відповідній частині, у зв'язку із чим така ухвала суду першої інстанції в скасованій її частині підлягає залишенню в силі. В частині ж рішення про припинення провадження у справі за вимогами Банку про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.01.2013 року слід залишити без змін і судове рішення місцевого суду, і постанову апеляційного суду.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 3-1, 17, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін) ст.ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. у справі № 5023/5527/12 скасувати щодо часткового скасування ухвали господарського суду Харківської області від 20.08.2014 р. та рішення про відмову у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" про визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 28.12.2012 р. приватним нотаріусом Бондаренко Г.Ю. за номером 1636 - про відчуження нерухомого майна - нежитлових будівель за адресою: м. Харків, вул. Лодзька, 8-А, та в частині вимог про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу, посвідченого 28.12.2012 р. приватним нотаріусом Бондаренко Г.Ю. за номером 1636.