918/517/14 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу в частині оплати вартості вже поставленого природного газу - 10.12.2014 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 2 045 600,28 грн., у т.ч. 1 830 986,09 грн. основної заборгованості, 141 998,74 грн. пені, 49 020,44 грн. процентів, 23 595,01 грн. збитків від інфляції.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення Комунальним підприємством "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради умов договору № 13/2719-БО-28 від 25.12.2012 р. в частині оплати поставленого йому природного газу у встановлений таким договором строк. При цьому, право вимоги від відповідача виникло в силу умов договору № 13/4015 від 24.09.2013 р. про переведення боргу (а.с.2-4).

Відповідач у справі - ТОВ "Рівнетеплоенерго" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечував, посилаючись на невірний розрахунок заборгованості за поставлений природний газ. Крім того, відповідач просить застосувати позовну давність до вимоги про стягнення пені. При цьому, відповідач просить зменшити розмір пені, що підлягає стягненню (а.с.67-70, 78-82).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.07.2014 р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 1 830 986,09 грн. основного боргу; 68 955,79 грн. пені; 23 595,01 грн. збитків від інфляції, 49 020,44 грн. процентів річних. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.95-102).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання в установлений договором строк в частині здійснення остаточних розрахунків за поставлений йому природний газ;

- договором встановлена відповідальність за порушення взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару у вигляді пені, вимога про стягнення якої обґрунтовано заявлена позивачем. Разом з цим, до зазначеної вимоги застосовано позовну давність та частково відмовлено у її задоволенні. При цьому, суд першої інстанції, користуючись правом, наданим йому відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшив розмір пені, що підлягає стягненню, на 50 %;

- за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та трьох процентів, у зв'язку з чим вимоги позивача у цій частині мотивовані.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. рішення господарського суду Рівненської області від 08.07.2014 р. залишено без змін (а.с.143-149).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами в частині відмови у стягненні пені, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх в цій частині скасувати, а позовні вимоги задовольнити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням судами норм матеріального права; порушенням норм процесуального права (а.с.153-160).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті заявлених вимог, судом першої інстанції, та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили наступні обставин.

25.12.2012 р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради укладено договір № 13/2719-БО-28 купівлі-продажу природного газу.

За умовами вказаного договору позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п.1.2. договору).

Відповідно до актів прийому-передачі природного газу КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради за умовами вищевказаного договору, що встановлено судами, передано природного газу на загальну суму 29 652 486,09 грн.

Посилаючись на те, що КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради допустило порушення зобов'язань з оплати поставленого йому у вказаному періоді природного газу, оскільки розрахувався за газ лише частково, хоча строк виконання такого зобов'язання настав, позивач звернувся до суду з даним позовом. При цьому, позивач заявив позов до відповідача, враховуючи укладений позивачем, відповідачем та КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради договір № 13/4015 від 24.09.2013 р. про переведення боргу, згідно умов якого КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради за згодою позивача переводить на нового боржника (відповідача у даній справі) борг за договором № 13/2719-БО-28 у розмірі 1 830 986,09 грн.

Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ у сумі 1 830 986,09 грн. і такий висновок вірно підтриманий апеляційною інстанцією, враховуючи наступне.

Укладений сторонами вищевказаний договір є підставою для виникнення у сторін такого договору господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань з наступних підстав.

Відповідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради допустив порушення строків виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу, які визначені п.6.1 договору, що встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, чим порушив взяті на себе зобов'язання, допустивши заборгованість у розмірі 1 830 986,09 грн., доказів погашення якої судам не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, касаційна інстанція також погоджується з правильністю висновків судів щодо обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення процентів у розмірі 49 020,44 грн. та збитків від інфляції у розмірі 23 595,01 грн.

В силу ч.1 ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В силу п.7.2 договору, сторонами встановлена відповідальність за порушення умов п.6.1 договору у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Таким чином є правильним висновок судів щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог про стягнення пені.

При цьому, судами проведений перерахунок пені та, з урахуванням скороченого річного строку позовної давності, встановленого ст. 258 ЦК України, визнано обгрунтованою вимогу про стягнення 137 911,59 грн. пені.

Однак, ст. 233 ГК України надає право суду зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Крім того, в силу ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи положення вказаних норм та встановлені судами обставини, суди обґрунтовано застосували п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та зменшили розмір пені на 50 %.

За таких обставин, відсутні підстави для зміни чи скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Рівненської області від 08.07.2014 р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. у справі № 918/517/14 господарського суду Рівненської області залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.