Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивача Солдатенко А.М., представник, відповідача Ворона І.А., представник, третіх осіб1) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), 2) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), 3) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 у справі № 5023/010/11 Господарського суду Харківської області за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" до Комунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1) Харківська міська рада, 2) Департамент комунального господарства Харківської міської ради, 3) Комунальне підприємство "Харківводоканал", про стягнення суми,

Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" про стягнення вартості електричної енергії в розмірі 11175399,26 грн (тарифна складова - 9312832,74 грн та ПДВ 20 % - 1862566,52 грн), 3 % річних в розмірі 43656,01 грн, інфляційних втрат в розмірі 72677,67 грн, плати з компенсації перетікання реактивної енергії (КРЕ) в розмірі 62654,51 грн (тарифна складова за КРЕ - 52212,09 грн та ПДВ 20 % - 10442,42 грн), пені в розмірі 109036,68 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.02.2011 (суддя Лаврова Л.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 (судді: Здоровко Л.М. - головуючий, Лакіза В.В., Плахов О.В.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго": - на п/р 260323012307 в філії ХОУ ВАТ ДОБУ, МФО 351823, код ЄДРПОУ 00131954 - 9535399,26 грн вартості електричної енергії (в тому числі тарифна складова - 7946166,05 грн та ПДВ 20 % - 1589233,21 грн); - на п/р 26003010050912 в АТ "Банк Золоті Ворота", МФО 351531, код ЄДРПОУ 00131954 - 43656,01 грн 3 % річних, 72677,67 грн інфляційних витрат, плату з компенсації перетікання реактивної енергії в розмірі 30135,49 грн (у тому числі ПДВ 20 % в розмірі 5022,59 грн), 109036,68 грн пені, 25500 грн витрат по сплаті державного мита та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення заборгованості по електроенергії та ПДВ в розмірі 1640000 грн, по КРЕ та ПДВ на КРЕ в сумі 32519,02 грн провадження у справі припинено на підставі п.11 ст. 80 ГПК України. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і передати справу на новий розгляд. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 03.01.2008 між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (постачальник) та КП "ВТП "Вода" (споживач) був укладений договір № 1.01 про постачання електричної енергії, за умовами якого позивач зобов'язався постачати електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача (відповідача) в обсягах, визначених відповідно до додатків до цього Договору, а відповідач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами договору та додатками до нього.

Відповідно до пункту 2.3.3. договору про постачання електричної енергії споживач зобов'язався своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку № 2 "Порядок розрахунків" (ч.2 п.10.2 ПКЕЕ (z0417-96) ).

Пункт 3.1.1. договору визначає, що постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розраховану згідно з умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим договором (ч.1 п. 8.1 ПКЕЕ (z0417-96) ).

Відповідно до пункту 1 Додатку № 2 до договору розрахунковий період встановлено споживачу з 1 числа місяця до 1 числа наступного місяця.

Згідно пункту 2.3.4. договору споживач зобов'язався здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно вимог ПКЕЕ (z0417-96) та додатком № 4а "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

Позивач свої зобов'язання за Договором № 1.01 виконав, здійснивши у листопаді 2010 року відпуск електроенергії відповідачеві, що підтверджується звітами про споживання електроенергії по засобам обліку КП "ВТП "Вода" по показникам за листопад 2010 року та не спростовується відповідачем. Відповідач же належним чином своїх зобов'язань не виконав, не сплатив у визначені цим договором строки, порядку і розмірі вартість спожитої електроенергії, внаслідок чого за цей період утворилась заборгованість за електричну енергію в сумі 9312832,74 грн, заборгованість по КРЕ (реактивної енергії) в сумі 52212,09 грн, а також заборгованість за податком на додану вартість на електричну енергію у розмірі 20% в сумі 1862566,52 грн за цей період та по ПДВ на КРЕ в сумі 10442,42 грн.

Відповідач надав місцевому господарському суду докази часткової оплати суми боргу за електроенергію. Так, платіжним дорученням №138 від 30.11.2010 в рахунок погашення заборгованості за спожиту електроенергію за листопад 2010 року відповідачем було сплачено 1640000 грн та сторонами проведено взаємозалік на суму 32519,02 грн, у тому числі ПДВ, з яких оплата по КРЕ в сумі 27099,18 грн, ПДВ на КРЕ - 5419,84 грн. Відтак у частині стягнення цих сум (1640000 грн і 32519,02 грн) провадження у справі припинено на підставі пункту 11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 9535399,26 грн вартості електричної енергії (в тому числі тарифна складова - 7946166,05 грн та ПДВ 20% - 1589233,21 грн), та заборгованості по КРЕ (реактивної енергії) в сумі 30135,49 грн (у тому числі ПДВ 20 % в розмірі 5022,59 грн), колегія зазначає наступне.

Укладений Договір №1.01 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України (436-15) ) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановили суди попередніх інстанцій, належне виконання позивачем своїх обов'язків за договором про постачання електричної енергії підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовується, тоді як відповідач на час прийняття рішення судом першої інстанції за спожиту електроенергію не сплатив, доказів на підтвердження погашення заборгованості у розмірі 9535399,26 грн та заборгованості по КРЕ (реактивної енергії) в сумі 30135,49 грн до суду першої інстанції не надав, суму заборгованості перед постачальником не спростував. Відтак вказана сума заборгованості є доведеною та обґрунтованою, у зв'язку з чим місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

При цьому апеляційний господарський суд цілком правильно відхилив доводи відповідача щодо часткового скасування рішення суду першої інстанції та припинення провадження у справі в частині стягнення 9535399,26 грн боргу та 30135,49 грн компенсації з перетікання реактивної енергії, оскільки під час розгляду справи апеляційним господарським судом та станом на день винесення оскарженої постанови зазначені суми були сплачені відповідачем.

Так, відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Вказані відповідачем обставини щодо погашення заборгованості в зазначеній вище частині виникли після прийняття місцевим господарським судом рішення від 14.02.2011, не досліджувались судом першої інстанції і не були покладені в його основу.

Положеннями ст. 104 ГПК України, яка визначає підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду (така правова позиція висловлена у п.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (v0007600-11) ).

Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Частиною 1 ст. 216 та ч.2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

За приписами ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суди встановили, що згідно з п.4.2.1 Договору за внесення платежів, передбачених пунктом 2.3.3- 2.3.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 2 "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3% річних та індексу інфляції. Сума пені нараховується споживачу з першого дня прострочення платежу, який повинен бути здійснений споживачем в термін, встановлений в додатку № 2 "Порядок розрахунків", до дня ліквідації заборгованості включно та зазначається в рахунку окремим рядком (ч. 8, 9 п. 8.1 ПКЕЕ (z0417-96) ).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, інфляційних та пені, суди попередніх інстанцій встановили, що вказані суми, заявлені до стягнення, нараховано у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства.

Таким чином, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередніми судами надано належну оцінку, правом переоцінки яких в силу приписів ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не наділена, з огляду на що висновок господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в зазначених вище частинах колегія визнає правомірним та обґрунтованим.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 у справі № 5023/010/11 залишити без змін.