Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В., розглянувши касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 у справі № 910/3790/14 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "Комсервіс-Безпека" до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 264367,24 грн.,

за участю представників сторінвід позивача:Бігуненко В.П. (довіреність № б/н від 03.01.2014); Дешко М.М. (довіреність № б/н від 03.01.2014), від відповідача:Случак О.О. (довіреність № б/н від 23.04.2013),

Приватне підприємство "Комсервіс-Безпека" у березні 2014 року звернулось до Господарського суду міста Києва до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 130703,23 грн. заборгованості, з яких: 126852,00 грн. основного боргу за надані послуги за вересень та жовтень 2013 року, 3627,97 грн. пені за несвоєчасну оплату наданих послуг, 223,26 грн. 3% річних за прострочення виконання зобов'язання від простроченої суми за договором про надання послуг з охорони майна № 389-ФО від 27.08.2013.

Позивачем 26.03.2014 до суду подано заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 264367,24 грн. заборгованості, з яких: 250196,00 грн. основного боргу за надані послуги за період з вересня по грудень 2013 року, 9350,41 грн. пені, 2720,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2100,24 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2014 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 (в складі колегії суддів: Баранець О.М. - головуючого, Калатай Н.Ф., Майданевича С.А.), позов задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 250196,00 грн. припинено. Стягнуто з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Приватного підприємства "Комсервіс-Безпека" 9350, 41 грн. пені, 2720, 59 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 2100, 24 грн., 3% річних, 5287, 34 грн. витрат з оплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що судом першої інстанції припинено провадження у справі про стягнення 250196, 00 грн. основного боргу за відсутністю предмета спору, у зв'язку зі сплатою основного боргу; стягнуто 9350, 41 грн. пені за несвоєчасну оплату наданих послуг, 2720,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 2100, 24 грн. 3% річних за прострочення виконання зобов'язання від простроченої суми.

Не погоджуючись з постановою, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 у справі № 910/3790/14 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.07.2014 касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю в складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В. прийнято та призначено до розгляду на 29.07.2014.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Приватним підприємством "Комсервіс-Безпека" (виконавець) та Фірмою "Т.М.М." товариства з обмеженою відповідальністю 27.08.2013 укладено договір про надання послуг з охорони майна № 389-ФО.

Відповідно до пункту 1.1. договору, замовник доручає, а виконавець, починаючи з 09.00 годин 02.09.2013, приймає на себе зобов'язання з охорони будівельного майданчику та житлово-офісного комплексу за адресою: місто Київ, вулиця Ломоносова, 73-75, у тому числі забезпечення цілодобового спостереження, патрулювання з метою запобігання протиправних дій, контролю за дотриманням фізичними особами пропускного, внутрішньо об'єктного режиму у прийнятому під охорону об'єкта, а замовник зобов'язується передати об'єкт під охорону та своєчасно здійснювати розрахунки за надані послуги на умовах і в порядку, встановленому цим договором.

У пункті 1.3. договору визначено, що під об'єктом розуміється: будівельний майданчик та житлово-офісний комплекс, який складається із житлових та нежитлових приміщень, прибудинкової території, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ломоносова, 73-75.

Відповідно до пункту 2.1. договору, прийом об'єкта під охорону здійснюється шляхом підписання сторонами акта прийому об'єкта під охорону (додаток № 1) до договору, що є невід'ємною його частиною.

З акта обстеження технічного стану об'єкта охорони та приймання його під охорону від 02.09.2013 вбачається, що сторонами здійснено обстеження та передачу об'єкта оренди під охорону виконавця на умовах договору з 09.00 годин 02.09.2013.

Спір виник, у зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем у порушення умов договору не у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг охорони, тому у відповідача виникло 250196,00 грн. основного боргу та 9350, 41 грн. пені, 2100,24 грн. 3% річних та 2720,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 9.2. договір укладено строком на один рік, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань за договором.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Судами встановлено, що відповідно до пункту 2.6. договору, за закінченням місяця, в якому надавались послуги, виконавець складає акт наданих послуг і не пізніше другого робочого дня наступного місяця два примірники акта наданих послуг передає замовнику

Згідно з пунктом 2.7. договору, не пізніше двох робочих днів з дати отримання акта, уповноважена особа замовника повертає один примірник акта наданих послуг, який підписаний замовником та скріплений печаткою або надає письмові заперечення із обґрунтуванням відмови від підписання акта наданих послуг.

Відповідно до пункту 2.8. договору, у разі відмови від отримання уповноваженою особою замовника акта наданих послуг, виконавець направляє його поштовим відправленням. В цьому випадку датою отримання акта наданих послуги буде дата, вказана в поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Позивачем подані наступні акти надання послуг, які не підписані відповідачем: № 8060 від 30.09.2013 на суму 117 133,50 грн.; № 8158 від 31.10.2013 на суму 103 788,00 грн.;№ 8521 від 31.10.2013 на суму 23 064,00 грн.; № 9218 від 30.11.2013 на суму 100 440,00 грн.; № 9235 від 30.11.2013 на суму 22 320,00 грн.; № 10301 від 11.12.2013 на суму 40 920,00 грн.

Акт № 8060 від 30.09.2013 передано відповідачу, що підтверджується реєстром № 750 від 17.10.2013.

Акти № 8158 від 31.10.2013 та № 8521 від 31.10.2013 передано відповідачу, що підтверджується реєстром № 779 від 01.11.2013.

Додатково акти № 8060 від 30.09.2013, № 8158 від 31.10.2013 та № 8521 надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією 02.12.2013 та отримано відповідачем 09.12.2013.

Акти № 9218 від 30.11.2013 та № 9235 від 30.11.2013 надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією 02.12.2013 та отримано відповідачем 04.12.2013.

Акт № 10301 від 11.12.2013 надіслано відповідачу 25.03.2014.

Відповідачем не заперечувався факт отримання вказаних актів. Також відповідачем не подано доказів звернення до позивача із запереченнями щодо відмови від підписання актів наданих послуг.

Відповідно до пункту 5.3. договору, розрахунок за фактично надані послуги здійснюється кожного наступного місяця, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня надання виконавцем замовнику акта наданих послуг, що є підтвердженням виконання договірних обов'язків.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу, в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за надані послуги охорони в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становила 250196,00 грн.

Проте відповідачем подано наступні платіжні доручення: № 2012096153 від 11.04.2014 на суму 23064,00 грн.; № 2012096154 від 11.04.2014 на суму 40920,00 грн.; № 2012096155 від 11.04.2014 на суму 85772,00 грн.; № 2012096156 від 11.04.2014 на суму 100440,00 грн.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку, що надані відповідачем докази свідчать про відсутність предмета спору в частині позовних вимог про стягнення 250196,00 грн. основного боргу, що відповідно до пункту частини статті 80 Господарського процесуального кодексу України тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку, що відповідач у визначені строки оплату за надані послуги не провів, у зв'язку з чим прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до пункту 1 статті 547 Цивільного кодексу України, всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.3.1. договору передбачено, що у разі несвоєчасної (неповної) оплати наданих послуг з охорони, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період надання послуг, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що під час укладання договору сторонами визначено відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги охорони.

Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати послуг охорони.

Таким чином, суди дійшли до правильного висновку про стягнення підлягає пені, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 9350,41 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача 2720,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2100,24 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2720,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2100,24 грн. 3% річних за обґрунтованими розрахунками позивача.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, підстав для скасування чи зміни постанови не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 у справі № 910/3790/14 залишити без змін.