Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Панової І.Ю., суддів: Запорощенка М.Д., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова на ухвалу та постанову господарського суду Харківської області від 18.03.2014 року Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року у справі № 922/2143/13 господарського суду Харківської області за заявою Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова до Публічного акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство - 16330" про визнання банкрутом, за участю представників сторін: не з'явилися,

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.03.2014 року (суддя - Кононова О.В.) відмовлено Управлінню Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова в задоволенні заяви (вх. № 1321 від 16.01.2014 року) з поточними грошовими вимогами до Публічного акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство -16330" (далі - Товариство) на суму 21 983,95 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року (головуючий суддя - Пуль О.А., суддя - Білоусова Я.О., суддя - Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу (вх. № 830 Х/2-7) Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м. Харкова залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду Харківської області від 18.03.2014 року у справі № 922/2143/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова (далі - Фонд) звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року і ухвалу господарського суду Харківської області від 18.03.2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Фонду з грошовими вимогами до боржника на суму 21 983,95 грн.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. ст. 23, 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року N 4212-VI (4212-17) ) (далі - Закон про банкрутство), ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також норм процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Постановою господарського суду Харківської області від 10.10.2013 року у справі № 922/2143/13 Товариство визнано банкрутом. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Севастьянова Є.В., якого зобов'язано в строк до 10.10.2014 року виконати ліквідаційну процедуру, у п'ятиденний строк опублікувати відомості про визнання Товариства банкрутом із зазначенням повного найменування боржника, його поштової адреси, банківських реквізитів, найменування та адреси господарського суду, номера справи, відомостей про ліквідатора, строку, протягом якого кредитори мають право заявляти свої претензії до боржника.

На виконання постанови, ліквідатором здійснено публікацію відповідного оголошення у газеті "Голос України" від 25.10.2013 року № 200 (5700).

16.01.2014 року до господарського суду Харківської області звернувся Фонд із заявою про визнання поточних грошових вимог до боржника на суму 21 983,95 грн., нарахованих за грудень 2014 року.

Судами попередніх інстанцій в ході розгляду заяви Фонду про визнання кредиторських вимог до Товариства на суму 21 983,95 грн. було встановлено, що ці вимоги складають відшкодування витрат на доставку пільгових пенсій, нараховані за період після визнання боржника банкрутом. За цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про відмову Фонду у визнанні його поточним кредитором на вказану суму вимог, висновок про що був підтриманий апеляційним судом.

Заперечуючи такі висновки, Фонд зазначає, що за Товариством обраховується заборгованість за вимогами поточного кредитора, які нараховані за грудень 2013 року витрати з доставки пільгових пенсій, сума яких не була відшкодована боржником, про що останньому направлено відповідне повідомлення № 273 від 16.12.2013 року.

Суд касаційної інстанції не погоджується із запереченнями скаржника, оскільки вони суперечать вимогам діючого законодавства та викладені без врахування всіх встановлених судами обставин справи.

Як вказано Фондом та встановлено судами попередніх інстанцій, спірна сума вимог була нарахована Фондом як невідшкодовані боржником витрати на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (список № 2). Відповідно до приписів п.1 ст. 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" фактичні витрати на виплату і доставку пенсій призначених відповідно до пунктів "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (список № 2) до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені, як об'єкт оподаткування для платників збору відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) .

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) передбачено, що підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Частиною першою ст.38 Закону про банкрутство визначено, що з дня визнання підприємства банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі неможливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань ( у тому числі зі сплати податків і зборів ( обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки у межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Приписами ч.2 ст.41 Закону про банкрутство, зокрема, передбачено, що з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснення його відповідно до законодавства України про працю.

Слід відзначити, що у ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених Законом про банкрутство. Такими випадками є зобов'язання з оплати комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч.8 ст.41 Закону про банкрутство).

Виходячи з викладеного порядку формування джерел (коштів, призначених на оплату праці), з яких підприємства та організації здійснюють внесення до Пенсійного фонду України плати, що покривають фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, та враховуючи, що відповідно до норм (п. 2 ст. 41 Закону України від 22.12.2011 року) з дня визнання підприємства банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури працівників цього підприємства повідомляється про звільнення в установленому законом порядку, кошти на оплату праці не перераховуються, виплата заробітної плати припиняється, а фонд оплати праці саме з метою оплати праці працівників з вказаного часу припиняє своє формування.

У зв'язку з цим, суд касаційної інстанції підтримує висновки судів в оскаржуваних рішеннях, що відповідні витрати мають нараховуватись лише до моменту прийняття постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури. Дійшовши такого висновку, та враховуючи, як встановлено судами та вказано Фондом, заявлені останнім кредиторські вимоги в сумі 21 983,95 грн., які складають витрати по доставці пільгових пенсій, нарахованих відповідно до пунктів "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (список № 2), за грудень 2013 року, тобто після визнання ПАТ "Харківське автотранспортне підприємство - 16330" банкрутом постановою від 10.10.2013 року, суд касаційної інстанції підтримує висновок судів про відхилення вказаних кредиторських вимог Фонду, як таких, нарахування яких відбулось безпідставно - після визнання боржника банкрутом та припинення перерахування, виплати заробітної плати та формування фонду оплати праці працівників боржника, а також після припинення виникнення будь-яких нових зобов'язань.

За таких обставин, доводи касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому оскаржувані ухвала та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 18.03.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року у справі № 922/2143/13 залишити без змін.