921/985/13-г/10 Про зобов'язання фізичної особи-підприємця передати обласній спілці споживчих товариств за актом передачі-приймання приміщення споруди ринку промислових товарів та стягнення з фізичної особи-підприємця неустойки за неповернення орендованого майна - 15.07.2014 Прийняття

головуючого Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача - не з'явились, відповідача - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та Тернопільської обласної спілки споживчих товариств на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 у справі № 921/985/13-г/10 за позовом Тернопільської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити дії щодо передачі співвласникам за актом приймання-передачі майна та документації, стягнення 43867,60 грн. неустойки та 32194,41 грн. пені До початку судового засідання від Тернопільської обласної спілки споживчих товариств надійшло клопотання від 10.07.2014 № 7/372 про витребування від фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 витягу з Реєстру речових прав про приналежність йому частки в споруді ринку промислових товарів по АДРЕСА_1, яке (клопотання) підлягає відхиленню з тих підстав, що вказане клопотання спрямоване на ініціювання збирання та подальшої оцінки Вищим господарським судом України нових доказів по справі, проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.11.2013 (суддя Півторак М.Є.) в позові відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 (судді: Скрипчук О.С., Дубник О.П., Матущак О.І.) апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення змінено шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 передати Тернопільській обласні спілці споживчих товариств за актом передачі-приймання 14,7% приміщення споруди ринку промислових товарів по АДРЕСА_1 та стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь Тернопільської обласної спілки споживчих товариств 43867,60 грн. неустойки за неповернення орендованого майна. В решті рішення залишено без змін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати в частині задоволених позовних вимог, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 16, 358, 606, 764, 785 ЦК України та ст.ст. 1, 43, 47 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає правильним висновок суду першої інстанції про припинення з 16.06.2011р. зобов'язань відповідача за договором оренди від 05.03.2002 в частині оренди 853/1000 частки орендованого нерухомого майна з підстав поєднання кредитора (орендодавця) та боржника (орендаря) в одній особі, що сталося внаслідок набуття фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 статусу співвласника орендованого майна, та, в свою чергу, свідчить про неможливість повернення орендодавцю об'єкта оренди в натурі після припинення дії договору оренди від 05.03.2002. З цього приводу заявник також вказує на неможливість повернення частки співвласника (позивача) у розмірі 14,7%, яка не виділена в натурі, та неможливість виконання постанови в цій частині. Крім того, відповідач наголошує на доведеності пролонгації договору оренди від 05.03.2002 через відсутність заперечень орендодавця щодо поновлення договору як на дату закінчення строку оренди, так і протягом місяця після закінчення цього строку, що обумовлює помилковість висновку апеляційного суду про припинення вказаного договору 29.03.2012р. На думку скаржника, суд мав би відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 частину приміщення споруди ринку промислових товарів (85,3%) по АДРЕСА_1 саме з підстав відсутності у Тернопільської обласної спілки споживчих товариств повноважень звертатися до суду за захистом прав та інтересів відповідача, тобто внаслідок порушення вимог ст. 16 ЦК України та ст. 1 ГПК України, а не з тих мотивів, що станом на даний час ОСОБА_5 є власником зазначеної частини приміщення і користується цим приміщенням.

Тернопільська обласна спілка споживчих товариств (далі - облспоживспілка) в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати в частині позовних вимог про стягнення 32194,41 грн. пені та зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 передати за актом передачі-приймання співвласникам орендоване майно та документацію на нього, прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 785 ЦК України, ст.ст. 230, 231 і п.5 Прикінцевих положень ГК України (436-15) та ст. 83 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на безпідставний вихід апеляційного суду за межі позовних вимог шляхом розгляду та задоволення вимоги про передачу 14,7% приміщення споруди ринку промислових товарів, яка позивачем не заявлялася. Також заявник вважає правомірним нарахування пені на підставі п.9.1 договору оренди від 05.03.2002, укладеного до набрання чинності Господарським кодексом України (436-15) , в зв'язку з чим має застосовуватися відповідальність за порушення господарських зобов'язань, передбачена договором.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, касаційна скарга позивача - частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про відмову в позові частково та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

05.03.2002 року між Тернопільською обласною спілкою споживчих товариств (орендодавець) та ПП ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди приміщення. Згідно умов договору, орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове користування торгове приміщення - магазин "Вироби кооператорів" площею 677,3 кв.м., розташоване в АДРЕСА_1 на центральному ринку м.Тернополя.

Пунктами 4.1 та 4.2 договору сторони визначили, що термін оренди складає 10 років з моменту приймання об'єкта, що орендується, за актом здачі-приймання. Якщо жодна з сторін в термін один рік до закінчення даного договору не заявить про свій намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується на попередній термін і на попередніх умовах.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010 у справі № 15/176-3468, яке набрало законної сили, СПД-ФО ОСОБА_5 визнано співвласником на праві спільної часткової власності орендованого торгового приміщення споруди ринку промислових товарів, розташованого в АДРЕСА_1 з часткою у праві спільної часткової власності в розмірі 85,3%. На підставі рішення господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010 у справі № 15/176-3468 за СПД-ФО ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 33180741, номер запису 1283,3559 в книзі 5,31, форма власності - приватна спільна часткова, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу про державну реєстрацію прав № 30311165 від 16.06.2011.

Крім того, рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010 у справі № 15/176-3468, яке набрало законної сили, відмовлено СПД - ФО ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог про зміну договору оренди від 05.03.2002р. в частині орендної плати пропорційно до визнаної частки СПД - ФО ОСОБА_5 у праві спільної часткової власності з підстав їх передчасності та відсутності як доказів звернення СПД - ФО ОСОБА_5 до Тернопільської облспоживспілки з пропозицією про внесення змін в договір оренди, так і доказів відмови відповідача щодо внесення таких змін.

Статтею 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

З моменту реєстрації за відповідачем права власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів і до моменту закінчення строку дії договору оренди приміщення від 05.03.2002 зміни до даного договору не вносились, даний договір не визнавався недійсним у встановленому законом порядку та залишався чинним.

З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2011 року та 09.03.2011 року позивачем було надіслано на адресу відповідача листи № 1-10-1 та № 7/26, в яких зазначено, що Тернопільська обласна спілка не має наміру продовжувати договір оренди приміщення на наступний термін. Виходячи з наведеного, позивач просив відповідача звільнити займане приміщення та передати його на умовах, визначених договором від 05.03.2002. Враховуючи вищенаведене, договір оренди від 05.03.2002 року припинив свою дію 29.03.2012 року.

Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.

Отже, в силу приписів ст. 785 ЦК України приватний підприємець ОСОБА_5 (як орендар), після припинення договору оренди приміщення від 05.03.2002 зобов'язаний повернути орендодавцю (Тернопільській обласній спілці споживчих товариств) об'єкт оренди. Зазначене кореспондується з нормами ст. 358 ЦК України, де зазначено, що співвласник має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Враховуючи те, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010 у справі № 15/176-3468 за СПД ФО ОСОБА_5 визнано право власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1, тому позовні вимоги в частині зобов'язання СПД ОСОБА_5 передати Тернопільській обласні спілці споживчих товариств за актом передачі-приймання 14,7% частини приміщення споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1, підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання СПД ОСОБА_5 передати ОСОБА_5 частину приміщення споруди ринку промислових товарів (85,3%) за адресою: АДРЕСА_1, слід відмовити, оскільки судом встановлено, що станом на даний час ОСОБА_5 є власником зазначеної частини приміщення і користується цим приміщенням.

Стосовно позовних вимог про стягнення 43867,60 грн. неустойки за неповернення орендованого майна апеляційна інстанція зазначила наступне.

Судом встановлено, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач не повернув позивачеві орендоване майно. Правові наслідки невиконання обов'язку орендаря щодо повернення орендованого майна орендодавцю в разі припинення дії договору визначені ч.2 ст. 785 ЦК України, відповідно до якої у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи те, що станом на момент розгляд справи відповідач користується 14,7% орендованого приміщення, яке після закінчення строку дії договору від 05.03.2002 повинно бути передане позивачу, позовні вимоги про стягнення неустойки за користування цим майном в сумі 43867,60 грн. (за період з 01.04.2012 року по 01.09.2013 року) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 32194,41 грн. пені за неповернення майна, то відповідно до п.9.1 договору оренди у випадку прострочення по здачі орендодавцеві об'єкта, що орендується, після закінчення договору оренди, орендар сплачує пеню в розмірі 0,1% початкової вартості даного об'єкта за кожен пень прострочення.

Враховуючи те, що спеціальною нормою (ч.2 ст. 785 ЦК України) передбачено відповідальність наймача за неповернення майна після закінчення дії договору оренди у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за неповернення майна не підлягають задоволенню.

Однак, колегія не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо передачі майна співвласникам за актом приймання-передачі та про стягнення 43867,60 грн. неустойки, з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст. 35 ГПК України (в редакції від 08.05.2014р.) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 у справі № 3/64/5022-833/2012 (за участю тих же сторін: фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 як позивача; Тернопільської обласної спілки споживчих товариств як відповідача), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2014, встановлено такі факти, що мають преюдиціальне значення при вирішенні даного спору, а саме: з 16.06.2011р. спірне приміщення споруди ринку, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, належить сторонам на праві спільної часткової власності (позивач - 853/1000, відповідач - 147/1000), однак, між сторонами не укладено угоди на здійснення права спільної часткової власності приміщення у відповідності до ст. 358 ЦК України та не внесено відповідних змін до договору оренди від 05.03.2002 до моменту закінчення його дії (29.03.2012 р.), оскільки позивач (фізична особа-підприємець ОСОБА_5) не скористався своїм правом внести зміни в даний договір в судовому порядку, а також позивач, як зацікавлена особа, не уклав з відповідачем угоди на здійснення права спільної часткової власності щодо приміщення.

Вказані юридичні факти, які в силу імперативних приписів ч.3 ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доведенню, в свою чергу, свідчать про припинення договору оренди саме 29.03.2012 р. у зв'язку із закінченням строку його дії та завчасною відмовою орендодавця від пролонгації цього договору, а не з 16.06.2011 р. внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі, чим спростовуються твердження відповідача про зворотне.

Тим більше, що відповідно до ст. 606 та ч.4 ст. 778 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, виходячи зі змісту ст. 606 ЦК України припинення зобов'язань сторін за договором оренди допускається виключно у випадку набуття орендарем права власності на об'єкт оренди в цілому та обумовленого цим повного збігу орендодавця та орендаря. Тобто чинне цивільне законодавство не передбачає можливості припинення договору оренди в разі набуття орендарем права спільної часткової власності на орендоване нерухоме майно та за умов відсутності виділу у натурі частки орендаря з нерухомого спільного майна чи поділу спільного майна між співвласниками (сторонами договору оренди).

Разом з тим, згідно зі ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Як достеменно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, позивачем не доведено виділення сторонам в натурі своєї частки з нерухомого майна (об'єкта оренди), яке є спільною частковою власністю сторін, у порядку, передбаченому ст. 364 ЦК України. Так само не вбачається з матеріалів справи доказів поділу спільного майна в натурі між співвласниками у відповідності зі ст. 367 ЦК України. Наведені обставини об'єктивно унеможливлюють фактичне повернення відповідачем (орендарем) позивачу (орендодавцю) належної останньому частини приміщень (14,7%) на підставі ст. 785 ЦК України, оскільки площа, місцезнаходження та технічні характеристики цих приміщень є невизначеними в натурі в межах споруди ринку промислових товарів по АДРЕСА_1, яка є спільною власністю сторін.

Водночас, з матеріалів справи вбачається та судовим рішенням у справі № 3/64/5022-833/2012 (між тими ж сторонами) підтверджується, що незважаючи на набуття сторонами статусу співвласників стосовно орендованого майна, до договору оренди від 05.03.2002 не вносилося жодних змін шляхом визначення нового об'єкта оренди (іншої площі та технічних характеристик, ніж зазначені в договорі), що належить позивачу на праві власності, що з огляду на відсутність виділу чи поділу спільного (орендованого) майна в натурі, унеможливлює його повернення орендарем орендодавцю як в цілому, так і в частині, еквівалентній частці позивача у розмірі 14,7%.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що набуття статусу співвласника орендованого майна з 16.06.2011 р. свідчить як про неможливість фактичного повернення орендодавцю об'єкта оренди в натурі (в цілому) після припинення дії договору оренди від 05.03.2002, так і про фізичну неможливість повернення ідеальної частки співвласника (позивача) у розмірі 14,7%, яка на даний час не виділена в натурі, що, в підсумку, вказує на неможливість реального виконання судового рішення про задоволення позову в цій частині.

Відтак, апеляційним судом помилково застосовано норми ч.3 ст. 358, ч.1 ст. 785 ЦК України в обґрунтування висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 передати Тернопільській обласні спілці споживчих товариств за актом передачі-приймання 14,7% приміщення споруди ринку промислових товарів по АДРЕСА_1. Проте, в разі недосягнення співвласниками згоди щодо виділу частки зі спільного майна чи поділу його в натурі та неукладання відповідного договору, як це передбачено ст.ст. 364, 367 ЦК України, позивач з метою захисту своїх прав співвласника не позбавлений можливості звернутися до господарського суду з відповідним позовом.

Натомість наведені вище обставини, в свою чергу, переконливо свідчать про відсутність правових підстав для стягнення нарахованих орендодавцем сум неустойки та пені, передбаченої ч.2 ст. 785 ЦК України та п.9.1 договору оренди відповідно, так як підставою для застосування згаданих штрафних санкцій є невиконання орендарем обов'язку щодо повернення позивачу орендованого нерухомого майна, яке наразі є спільною власністю сторін і в натурі не визначено та не розподілено.

Отже, апеляційним судом передчасно задоволено позовні вимоги про стягнення 43867,60 грн. неустойки за неповернення орендованого майна, які мають похідний характер від основних позовних вимог про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 передати співвласникам за актом приймання-передачі майно (споруду ринку промислових товарів по АДРЕСА_1), оскільки, за змістом приписів ст. 785 ЦК України, правомірність застосування неустойки залежить виключно від обґрунтованості позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо передачі спільного майна (об'єкта оренди) орендодавцю (позивачу). Однак, з врахуванням фактичних обставин справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо передачі орендованого (спільного) майна орендодавцю та обумовлену цим передчасність стягнення неустойки та пені.

Викладеним спростовуються посилання облспоживспілки на п.5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) в обґрунтування своїх доводів щодо правомірного нарахування пені на підставі п.9.1 договору оренди від 05.03.2002, укладеного до набрання чинності цим Кодексом.

Крім того, в разі задоволення вимог про стягнення 43867,60 грн. неустойки (у розмірі подвійної плати за користування майном), передбаченої ч.2 ст. 785 ЦК України, та 32194,41 грн. пені, визначеної п.9.1 договору оренди, мало б місце подвійне застосування судом штрафної санкції за несвоєчасне виконання орендарем зобов'язання по поверненню орендованого майна, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Слід зазначити, що правової позиції про недопустимість подвійного стягнення неустойки (пені) за одне й те ж цивільне правопорушення дотримується Верховний Суд України в постанові від 24.12.2013 по справі № 8/5025/1402/12.

Відтак, колегія вважає таким, що суперечить приписам ч.2 ст. 785 ЦК України, ст.ст. 230, 231 ГК України та фактичним обставинам справи, висновок апеляційного суду про наявність підстав для стягнення неустойки.

Проте, касаційна інстанція відхиляє передчасні доводи відповідача щодо пролонгації після 29.03.2012 р. дії договору оренди від 05.03.2002 на підставі ст. 764 ЦК України через відсутність заперечень орендодавця щодо поновлення договору на дату закінчення строку оренди та протягом місяця після закінчення цього строку, оскільки, по-перше, за змістом п.4.2 договору оренди автоматична пролонгація даного договору можлива лише в разі відсутності заяви однієї із сторін про небажання продовжувати дію договору, про що має заявлятися в термін за один рік до закінчення строку договору. При цьому, нормою ст. 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину до визнання його судом недійсним, а з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та заявником не доведено визнання недійсним п.4.2 договору оренди від 05.03.2002 в частині порядку та умов його пролонгації. По-друге, на дату закінчення строку договору оренди від 05.03.2002 мали місце завчасні письмові заперечення орендодавця (позивача) щодо його пролонгації, оформлені листами від 28.01.2011 та від 09.03.2011.

Разом з тим, колегія вважає за необхідне особливо зазначити наступне.

Відповідно до імперативних вимог ч.4 ст. 22 та ч.3 ст. 101 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, як роз'яснено в абзацах 1, 4, 5, 8 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) , право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Приписи частини четвертої статті 22 ГПК України не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій.

В обґрунтування часткового задоволення позову, апеляційний суд послався на те, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010 у справі № 15/176-3468 за СПД ФО ОСОБА_5 визнано право власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1, тому позовні вимоги в частині зобов'язання СПД ОСОБА_5 передати Тернопільській обласні спілці споживчих товариств за актом передачі-приймання 14,7% частини приміщення споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1, підлягають задоволенню. При цьому, частині позовних вимог щодо зобов'язання СПД ОСОБА_5 передати ОСОБА_5 частину приміщення споруди ринку промислових товарів (85,3%) за адресою: АДРЕСА_1, слід відмовити, оскільки судом встановлено, що станом на даний час ОСОБА_5 є власником зазначеної частини приміщення і користується цим приміщенням.

В свою чергу, позивач в суді першої інстанції просив зобов'язати відповідача передати за актом передачі-прийняття співвласникам майно, а саме: споруду ринку промислових товарів, технічну документацію на споруду ринку промислових товарів, копії договорів оренди торгових місць (завірені орендарем та суборендарем) відповідно до кількості фактично наявності таких місць, актів взаєморозрахунків станом на день передачі між ОСОБА_5 і третіми особами.

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається як заявлення позивачем вимоги про зобов'язання відповідача передати 14,7% частини приміщення споруди ринку промислових товарів, так і подальшої зміни Тернопільською обласною спілкою споживчих товариств первісного предмету позову в цій частині шляхом уточнення (визначення) конкретного розміру частки у праві спільної часткової власності, яка підлягає передачі позивачу. Також не була предметом розгляду в суді першої інстанції і позовна вимога про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 85,3% частин приміщення споруди ринку промислових товарів по АДРЕСА_1.

Отже, задоволена апеляційним судом позовна вимога про зобов'язання відповідача передати 14,7% частини приміщення споруди ринку промислових товарів не була предметом розгляду в суді першої інстанції, що свідчить про грубе порушення судом апеляційної інстанції приписів ст. 22 та ч.3 ст. 101 ГПК України.

За таких обставин, колегія погоджується з твердженням облспоживспілки про безпідставний розгляд та задоволення апеляційним судом позовної вимоги про передачу 14,7% приміщення споруди ринку промислових товарів, яка позивачем не заявлялася.

Натомість місцевий господарський суд цілком правомірно розглянув і вирішив спір в межах заявлених предмета та підстав позову.

Відтак, апеляційний суд необґрунтовано скасував первісне рішення про відмову в задоволенні позову.

Крім того, відмовляючи Тернопільській обласній спілці споживчих товариств у задоволенні позовних вимог про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 частину приміщення споруди ринку промислових товарів (85,3%) по АДРЕСА_1 з мотивів їх належності відповідачу на праві власності і фактичного користування ними, суд апеляційної інстанції помилково не врахував положень ст. 1 ГПК України, згідно якої підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, позивач (облспоживспілка) не може звертатися до господарського суду за захистом прав інших осіб поза відносинами представництва, в тому числі в інтересах відповідача, який, будучи господарюючим суб'єктом, може самостійно звернутися за судовим захистом своїх прав в разі їх порушення.

За таких обставин, касаційна інстанція визнає помилковим посилання облспоживспілки на необхідність задоволення позовних вимог про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 передати співвласникам (позивачу та відповідачу) за актом передачі-приймання орендоване майно (споруду ринку промислових товарів по АДРЕСА_1).

Колегія також відхиляє посилання облспоживспілки на необхідність задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача передати позивачу за актом прийняття-передачі технічну документацію на споруду ринку промислових товарів, копії договорів оренди торгових місць (завірені орендарем та суборендарем) відповідно до кількості фактично наявних таких місць, акти взаєморозрахунків, оскільки, відмовляючи у задоволенні цих вимог, апеляційний суд правильно зазначив, що за умовами договору оренди у відповідача не існує зобов'язання щодо передачі позивачу вищезгаданих документів.

Відповідно до п.6 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З огляду на те, що підставою скасування рішення від 25.11.2013 судом апеляційної інстанції стало порушення та неправильне застосування останнім норм ст.ст. 16, 358, 364, 367, 785 ЦК України та ст.ст. 1, 22, 35, 43, 101 ГПК України, а судом першої інстанції достовірно встановлено неможливість повернення орендодавцю спільного нерухомого майна, яке не виділено в натурі, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, первісне рішення про відмову в позові є правомірним та підлягає залишенню без змін.