Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Гончарука П.А., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивача Микитюк І.С.; від відповідача не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бзовицької сільської ради на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 року у справі № 921/647/14-г/6 Господарського суду Тернопільської області за позовом Зборівського районного споживчого товариства до Бзовицької сільської ради про визнання недійсним рішення № 132 від 20.06.2013 року "Про визнання майна безхазяйним"

У березні 2014 року Зборівське районне споживче товариство (надалі -позивач) звернулося до Бзовицької сільської ради (надалі - відповідач) з позовом, в якому просило визнати недійсним рішення ради № 132 від 20.06.2013 року "Питання безхазяйного майна", вважаючи, що у ради не було правових підстав для прийняття такого рішення, оскільки спірна нежитлова будівля, розташована за адресою: с. Бзовиця Зборівського району Тернопільської області, вул. Головна, 3, є власністю позивача.

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на те, що на сьогоднішній день відсутні підстави вважати позивача власником будівлі, оскільки відсутнє чинне судове рішення про визнання права власності на майно за позивачем.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2014 року (суддя Шумський І.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 року (судді: Дубник О.П., Матущак О.І., Скрипчук О.С.), позов задоволено повністю, визнано недійсним рішення Бзовицької сільської ради № 132 від 20.06.2013 року "Питання безхазяйного майна".

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права, а також на неповноту встановлення обставин справи, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, а судові рішення - залишити без змін з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.08.2011 року у справі № 13/25/5022-1120/2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2011 року, за позовом Зборівського районного споживчого товариства до Бзовицької сільської ради про визнання права власності в порядку набувальної давності на будівлю магазину по вул. Головна,3, с. Бзовиця Зборівського району, загальною площею 197,1 кв.м., на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ), позов задоволено повністю, визнано за позивачем в порядку набувальної давності право власності на будівлю магазину, загальною площею 197,1 кв.м., за адресою вул. Головна, 3, с. Бзовиця Зборівського району Тернопільської області.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2012 року рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.08.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2011 року. у справі № 13/25/5022-1120/2011 скасовано, а справу було передано до Господарського суду Тернопільської області на новий розгляд.

За результатами нового розгляду 31.07.2012 року Господарський суд Тернопільської області ухвалив рішення у справі № 4/41/5022-390/2012 (13/25/5022-1120/2011), яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 року, про відмову в позові про визнання за Зборівським районним споживчим товариством права власності на будівлю магазину загальною площею 197,1 кв.м., що знаходиться за адресою вул. Головна, 3, с. Бзовиця Зборівського району Тернопільської області, в порядку набувальної давності.

В іншій справі № 6/68/5022-886/2012 між цими ж сторонами рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2013 року, також було відмовлено у визнанні права власності на спірне нерухоме майно за Зборівським районним споживчим товариством в порядку ст. 392 ЦК України.

20.06.2013 року відповідач прийняв рішення про визнання спірного майна, що знаходиться в с. Бзовиця Зборівського району Тернопільської області, вул. Головна, 3, безхазяйним, тобто власник якого невідомий, а також про звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік.

Відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності зареєстроване за позивачем у справі відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації. Докази скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за позивачем і внесення відповідного запису до Державного реєстру прав в матеріалах справи відсутні.

Згідно з приписами ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Так, згідно з абз. 2 час. 1 ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого та апеляційного господарських судів щодо незаконності оскарженого рішення сільської ради, оскільки наявність у Реєстрі прав власності на нерухоме майно нескасованого запису про державну реєстрацію права власності на майно виключає можливість визнання такого майна безхазяйним в порядку ст. 335 ЦК України.

Водночас, Вищий господарський суд України зауважує, що ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції, крім обставин, які були встановлені в суді першої інстанції, додатково, на підтвердження обставин набуття позивачем права власності на майно також зазначив, що відповідно до технічного паспорта від 14.12.2011 року власником житлового будинку індивідуального житлового фонду (вул. Головна № 3) загальною площею 197, 1 кв.м. є Зборівське районне споживче товариство, і згідно з актом робочої комісії про прийняття закінченого будівництва (початок робіт - 1988 року, закінчення робіт - 1990 року) магазин "Промпродтовари", що знаходить в с. Комунарка (с. Бзовиця, згідно Указу Президії ВРУРСР від 14.09.1989 року № 8115-ХІ (8115-11) ), також числиться за позивачем. Порушаючи вимоги ст.ст. 32, 34, ст. 43 ГПК України, суд не надав оцінку таким доказам на предмет їх належності та допустимості. Крім того, слід відмітити, що вимога про визнання права власності на майно не є предметом спору у даній справі, а тому висновки суду щодо набуття права власності позивачем на майно з посиланням на акт робочої комісії про прийняття закінченого будівництва та технічний паспорт від 14.12.2011 року підлягають виключенню з мотивувальної частини постанови апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. При цьому, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права призвело до прийняття неправильного судового рішення. Законне, обґрунтоване, правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

Отже, враховуючи те, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судами першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, окремі помилки суду апеляційної інстанції не вплинули на прийняття правильного та справедливого по суті рішення про задоволення позову, і доводи касаційної скарги не спростовують правильних і законних висновків судів, Вищий господарський суд України відхиляє касаційну скаргу та залишає без змін прийняті у справі судові рішення, але з урахуванням мотивів та підстав, викладених у цій постанові.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. ст. 111-10, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Бзовицької сільської ради залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.07.2014 року у справі № 921/647/14-г/6 - без змін.